Специфіка

Вступ

Раніше відзначалось, що научіння може відбуватися спонтанно, неусвідомлено, нецілеспрямовано, а навчання припускає активність суб'єкта. Коли мова йде про активність, можна говорити про діяльність. У широкому сенсі діяльність - це динамічна система взаємодії людини зі світом або специфічна активність, спрямована на задоволення потреби. Людська діяльність містить у собі: потребу як неусвідомлюваний стан нестатку в чому-небудь, що виступає джерелом активності; мотив як усвідомлювану причину, що лежить в основі вибору дій і вчинків; мету як усвідомлений образ передбаченого результату, на який спрямована дія людини; задачу як дану у визначених умовах мету діяльності, що має бути досягнута перетворенням цих умов.

Навчальною називають таку діяльність, у якій провідним мотивом виступає пізнавальний інтерес або психічний розвиток індивіда. Навчальна діяльність складається з таких основних ланок: навчальної мети, способу виконання, контролю й оцінювання. Структура навчальної діяльності може бути представлена в такий спосіб: пізнавальний мотив - пізнавальна мета - пізнавальна задача - пізнавальні дії - контроль - оцінювання.

Навчальна діяльність являє собою процес, у результаті якого людина цілеспрямовано здобуває нові або змінює наявні в неї знання, уміння, навички, удосконалює та розвиває свої здібності.

Навчальна діяльність припускає два взаємозалежних процеси: научіння та навчання. Научіння - це свідомий процес, що припускає спільну діяльність учня й учителя. Коли говорять про научіння, традиційно наголошують на діяльності вчителя. Навчання як аспект навчальної діяльності більше пов'язане з діяльністю учня, його навчальними діями для розвитку здібностей і придбання необхідних навчальних компетентностей.

Проблема мотивації навчальної діяльності традиційна для педагогічної психології. Вивченням її ролі, змісту, видів мотивів, їх розвитку і цілеспрямованого формування займалися в різні роки Ельконін Д. Б., Давидов В.В., Божович Л.І., Маркова А.К., Абрамова Г.С., Матюхіна М.В., Щукіна Г.І., Якобсон П.М. та інші вчені.

Вчені довели, що мотивація є одним з провідних факторів успішного навчання. Але особливості цього фактора і його дієвість розрізняються, а саме, на різних етапах навчального процесу

Мотивація як фактор адаптації особистості

Численні теорії мотивації стали з'являтися ще в роботах давніх філософів. В даний час таких теорій налічується вже не один десяток.

Великі мислителі давнини (Аристотель, Геракліт, Лукрецій, Платон, Сократ) поклали початок науковому вивченню активності людини, міркуючи про нужду, як про вчительку життя.

Демокріт розглядав потребу (потребу), як основну рушійну силу, яка не тільки привела в дію емоційні переживання, але зробила розум людини витонченим, дозволила придбати мову, мова і звичку до праці. Поза потреби людина не змогла б вийти з дикого стану.

Геракліт докладно розглядав спонукальні сили, потягу, потреби. На його думку потреби визначаються умовами життя. Будь-яке бажання купується ціною "психеї", тому зловживання прагненнями веде до її ослаблення. У той же час, помірність у задоволенні потреб сприяє розвитку і вдосконаленню інтелектуальних здібностей людини.

У Платона потреби, потяги і пристрасті утворюють "вожделяющую", або "нижчу", душу, яка подібна до стада і вимагає керівництва з боку розумної і благородної душі.

Аристотель зробив значний крок вперед у поясненні механізмів поведінки людини. Він вважав, що прагнення завжди пов'язані з метою, в якій у формі образу чи думки представлений об'єкт, що має для організму корисне або шкідливе значення. З іншого боку, прагнення відображає потреби і пов'язаними з ними почуттями задоволення і невдоволення, функція яких полягає в тому, щоб повідомляти і оцінювати придатність або непридатність даного об'єкту для життя організму. Таким чином, будь-яке вольове рух і емоційний стан, що визначає активність людини, мають природні підстави. Близькі до цих поглядів погляди Лукреція. Джерелами волі, на його думку, є бажання, що випливають з потреб.

Погляди на сутність і походження мотивації людини протягом усього часу дослідження цієї проблеми неодноразово змінювалися, але незмінно розташовувалися між двома філософськими течіями; раціоналізмом і ірраціоналізмом. Відповідно до раціоналістичної позиції, а вона особливо виразно виступала в роботах давніх філософів і теологів аж до середини 19 століття, чоловік являв собою унікальне істота особливого роду, що не має нічого спільного з тваринами. Вважалося, що тільки він наділений розумом, мисленням і свідомістю, володіє волею і свободою вибору дій. Мотиваційний джерело людської поведінки вбачається виключно в розумі, свідомості, волі людини. Ірраціоналізм, як навчання, що поширювався в основному на тварин. У ньому стверджувалося, що поведінка тварини, на відміну від людини, невільне, нерозумно, управляється темними, неусвідомленими силами біологічного плану, що мають свої джерела в органічних потребах.

У руслі теорії навчальної діяльності розроблено загальну будову мотивації сфери навчання, яка включає соціальні, пізнавальні і творчі спонукання, їх змістовні та динамічні характеристики, підкреслюєтьсядумка про те, що з віком у школярів стають помітніше зміни в їх навчальних мотивах. У навчальній діяльності старшокласників починають переважати внутрішні мотиви, тобто самоствердження, престижність, борг, необхідність в отриманні знань, досягнень і певних результатів. Характернимирисами старшокласників є їх самостійність, зросла працездатність і пізнавальна мотивація.

Навчальна мотивація старшокласника і процес її формування

Мотивація, за визнанням багатьох психологів, є стрижнем психології особистості, обумовлює особливості та поведінки, та діяльності особистості. Існують різні трактування мотивації:  спонукання до діяльності, пов'язані із задоволенням потреб суб'єкта;  предметно-спрямовану активність певної сили;  спонукає і визначальний вибір спрямованості діяльності на предмет, заради якого вона здійснюється;  усвідомлювана причина, що лежить в основі вибору дії і вчинків особистості.  Успіх будь-якої діяльності в більшій мірі залежить від мотивації. Досліджуючи структуру мотивації, Б.І. Додонов виділив її 4 структурні компоненти:  задоволення від самої діяльності,  значимість для особистості безпосереднього її результату,  "Мотивуюча" сила винагороди за діяльність,  принуждающее тиск на особистість.  У загальній психології види мотивів поведінки розмежовуються за такими підставами: характер участі в діяльності (що розуміються, знані і реально діючі мотиви, по А. Н. Леоньеву);  час обумовлення діяльності (далека-коротка мотивація, за Б. Ф. Ломову);  соціальна значимість (соціальні-вузкоособисті, по П. М. Якобсону);  факт їх включеності в саму діяльність або перебування поза нею (широкі соціальні мотиви і вузкоособисті мотиви, по Л. І. Божович); певний вид діяльності, наприклад, навчальна мотивація.  Мотивація визначається:  самої освітньої системою, освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність;  організацією освітнього процесу; суб'єктними особливостями того, хто навчається (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, рівень домагань, самооцінка, взаємодією з іншими учнями і т.д.); суб'єктними особливостями педагога і перш за все системою його відносин до учня, до справи; специфікою навчального предмета.  Психологи розрізняють 4 види внутрішньої мотивації пізнавальної діяльності:  за результатом (кінцевий показник вчення), по процесу (творчу участь у діяльності),  на оцінку (прагнення отримати хорошу оцінку), на мотивацію (позбавлення від можливих неприємностей).  Розвиток пізнавальної мотивації розглядається такими вченими, як Б.П. Єсіпов, М.А. Данилов, М. Н. Скаткін, І.Я. Лернер, М.І. Махмутов, Т.І. Шамов, В.І. Андрєєв, Л.А. Казанцева, А.І. Савенков.Пізнавальна активність досягає високого рівня за умови, якщо школярі будуть усвідомлювати себе суб'єктами діяльності і виконувати дії, спрямовані на вирішення проблемних ситуацій у сфері самовизначення. Все це обумовлює необхідність реалізації соціальних очікувань старших школярів, так як дозволяє "вийти за рамки учнівських справ у якусь нову сферу, що дає можливість проявити себе, самоствердитися" в колективі і в очах дорослих.  Мотиваційний аспект поведінки учня до самовизначення проявляється в його відношенні до світу, суспільству, людині, самому собі, видами діяльності, 

механізмам саморозвитку особистості.  Ці напрямки інтегруються і виявляються при вирішенні проблеми професійного самовизначення.Поради батьків, вчителів не завжди виявляються соціально об'єктивними, адекватними ситуації і значущими для дитини. Система ж довузівської підготовки сприяє формуванню оптимальної самооцінки учнів, удосконалення навичок самоосвіти і забезпечує їх включення в процес адаптації до майбутньої професійної діяльності.  Інструментальний аспект прояву особистості володіє значним потенціалом для розвитку здатності до самовизначення. Залучення школярів у різноманітні види пізнавальної діяльності (навчальну, комунікативну, ігрову) сприяє успішному оволодінню конкретними операціями та діями.  Мотиви формуються на основі потреб і є їх конкретизацією. Мотивація розглядається або як родове поняття по відношенню до різних класів побудників активності, або як процес. Мотивацію ми визначаємо як процес, де початковим етапом виступає тестування на предмет спрямованості особистості і вибудовування власної перспективи.  Вивчення мотивів включення в професійне самовизначення дозволило встановити, що старшокласники пов'язують свою участь у ньому з:  соціальною значимістю професії та рішенням раннього вибору професії,  бажанням утвердитися, випробувати себе в новій сфері діяльності додаткової освіти,  розвитком пізнавальних інтересів і мислення, необхідних для майбутньої професійної діяльності,  добиватися успіхів, бути успішними і уникати невдач.  Більшість старшокласників у процесі реалізації освітніх програм в якості основних позитивних моментів називають, по-перше, можливість отримувати нові знання з предметів, по-друге, набуття досвіду, який може стати в нагоді під час навчання у вузі і в подальшій професійній діяльності.  Включення в ситуацію вибору професії старшокласників у даний період, як відзначає Д.І. Фельдштейн, пов'язане з таким мотивом, як "формуванням в цей період найбільш складного, вищого механізму цілепокладання, який виражається в деякому" задумі ", плані життя, пов'язаному зі здатністю здійснювати самопроецірованіе у майбутнє не тільки як постановку конкретних цілей, але і як самопроектування" .  Протягом 2-3-х років, освоюючи ту чи іншу програму довузівської освіти, дитина встановлює зв'язок між діяльністю і мотивом досягнення: він встановлює особистісні стандарти і дає оцінку суб'єктивної ймовірності успіху, суб'єктивної труднощі які-небудь завдання; його приваблює самооцінка і привертає особистий успіх або невдача у даній діяльності; він віддає індивідуальні переваги за успіх чи невдачу собі або обставинам.  Готовніст дітей брати участь в проектах і програмах довузівської освіти, конкурсах, олімпіадах, конференціях, можна назвати "функціональним станом особистості, результатом психічних процесів, що передують конкретної діяльності". Важливу роль у мотивації старшокласника грає стиль поведінки педагога вищої школи. Йому потрібно визначити домінуючі мотиви підлітка, які спонукають його до дії, а також спрямованість особистості. З'єднання мотиву і способу його реалізації важливий момент, який переростає у відносини і різноманітні форми, де створюється стимулююче середовище, що сприяє розвитку розумової діяльності школяра. У результаті багато дітей завершують курс навчання на "добре" і "відмінно", додаючи собі цим додаткові бонуси, що враховуються при вступі.  Поведінка ж дорослого, особливо батьків, не завжди відрізняється коректністю по відношенню до власної дитини, так як часто не враховується самостійність особистості у виборі і побудові їм освітньої траєкторії відповідно до його можливості і здібності, потребами ринку праці. Відповідно з цим доречно буде навести висловлювання А. Нілла, який писав, що "дитина, життя якого не управляється постійно дорослими, рано чи пізно добивається в житті успіху".  Старшокласник як суб'єкт навчальної діяльності в силу специфіки соціальної ситуації розвитку, в якій він знаходиться, характеризується якісно новим змістом цієї діяльності. По-перше, поряд з внутрішніми пізнавальними мотивами засвоєння знань у мають особистісну смислову цінність навчальних предметах з'являються широкі соціальні та вузкоособисті зовнішні мотиви, серед яких мотив досягнення займають велике місце. Навчальна мотивація якісно змінюється за структурою, бо для старшокласника сама навчальна діяльність - засіб реалізації життєвих планів майбутнього. Вчення як діяльність, спрямована на освоєння знань, характеризує небагатьох, основним внутрішнім мотивом для більшості учнів є орієнтація на результат.

Основним предметом навчальної діяльності старшокласника, тобто тим, на що вона спрямована, є структурна організація, комплексування, систематизація індивідуального досвіду за рахунок його розширення, доповнення, внесення нової інформації. Розвиток самостійності, творчого підходу до рішень, вміння приймати такі рішення, аналізувати існуючі і критично конструктивно їх осмислювати також складає зміст навчальної діяльності старшокласника.  У старшокласника складається особлива форма навчальної діяльності. Вона включає елементи аналізу, дослідження в загальному контексті деякої вже усвідомленої або усвідомлюваної як необхідність професійної спрямованості, особистісного самовизначення.  Найважливіше психологічне новоутворення даного віку - вміння школяра складати життєві плани, шукати засоби їх реалізації визначає специфіку змісту навчальної діяльності старшокласника. Вона сама стає засобом реалізації цих планів, все більш явно "йдучи" від положення провідної діяльності. Істотно, що якщо для підлітка авторитети вчителя і батьків як би врівноважуються, доповнюючись авторитетом однолітків, то для старшокласника авторитет окремого вчителя-предметника диференціюється від авторитету школи.  Зростає авторитет батьків, які беруть участь в особистісному самовизначенні старшокласника. Готовність учня до професійного й особистісного самовизначення включає систему ціннісних орієнтацій, явно виражені професійну орієнтацію і професійні інтереси, розвинені форми теоретичного мислення, оволодіння методами наукового пізнання, вміння самовиховання. Це завершальний етап дозрівання і формування особистості, коли найбільш повно виявляється ціннісно-орієнтаційна діяльність школяра. У цьому віці на основі прагнення школяра до автономії у нього формується повна структура самосвідомості, розвивається особистісна рефлексія, усвідомлюються життєві плани, перспективи, формується рівень домагання.  Старший школяр включається в новий тип провідної діяльності - навчально-професійну, правильнаорганізація якої багато в чому визначає його становлення як суб'єкта подальшої трудової діяльності, його ставлення до праці. Це ще більшою мірою як би підпорядковує навчальну діяльність більш важливої ​​мети - майбутньої професійної або професійно орієнтованої діяльності. Самоцінність навчальної діяльності підпорядковується більш віддаленим цілям професійного самовизначення. Людина вчиться не лише заради самого вчення, а для чогось більш значущого для нього в майбутньому, що найбільшою мірою проявляється у студентському віці.  Проблема мотивації навчання з'являється тоді, коли людина усвідомила необхідність цілеспрямованого навчання підростаючого покоління і приступив до подібного навчання як спеціально організованої діяльності. Ця проблема є однією з найважливіших у сучасній психології та педагогіці навчання.  Досліджуючи ставлення школярів до навчання, було встановлено, що одним з найважливіших моментів, які розкривають психічну сутність цього відношення, є та сукупність мотивів, яка визначає навчальну діяльність школярів. Було вияснено, що проблема формування стійкості особистості, перш за все, проблема становлення соціальних за своїм походженням і моральних за змістом мотивів поведінки.  Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.  Досліджуючи мотивацію навчання, психологи і педагоги повинні встановити мотиви і цілі навчання,емоції, які учень переживає в процесі навчання, вміння вчитися. Мотив виявляється в ситуації вибору, тому краще за все вивчити мотиви вчення через перевагу учнями одних навчальних предметів іншим, вибір більш-менш складних, репродуктивних або проблемних навчальних завдань.  Мотивація вчення виявляється також у цілях, які учень переслідує у навчальній діяльності. Цілі - це очікувані кінцеві та проміжні результати тих дій учня, які ведуть до реалізації мотивів. Виділяються такі рівні цілей: пізнавальні, навчально-пізнавальні, соціальні та мети самоосвіти. Цілі навчальної діяльності найбільш виразно проявляються у доведенні роботи до кінця (або відкладання її), у поверненні до виконання перерваних навчальних дій, у подоланні труднощів, в наявності або відсутності відволікання від навчальної діяльності, в завершеності чи незавершеності навчальних дій. Цілі можуть бути стійкими і нестійкими, гнучкими і ригідними, стереотипними і нестандартними, новими чи старими. Виділяють дві основні різновиди мотивів навчальної діяльності: пізнавальні, спрямовані на утримання навчального предмета і соціальні мотиви, спрямовані на іншу людину в ході навчального процесу. Очевидно, що ці два мотивів навчання нерівноцінні. Вони можуть знаходитися на різних рівнях.  Для пізнавальних мотивів навчання виділяють такі рівні мотивів:  широкі пізнавальні мотиви - орієнтація на оволодіння новими знаннями, фактами, явищами, закономірностями;  навчально-пізнавальні мотиви - орієнтація на засвоєння способів добування знань, прийомів самостійного придбання знань;  мотиви самоосвіти - орієнтація на придбання додаткових знань, на самовдосконалення особистості.  Для соціальних мотивів навчання виділяють такі рівні:  широкі соціальні мотиви - мотиви обов'язку і відповідальності, розуміння соціальної значимості навчання;  вузькі соціальні мотиви (позиційні) - прагнення зайняти певну позицію по відношенню до оточуючих (наприклад, заслужити їх схвалення);  мотиви соціального співробітництва - орієнтація на взаємини і способи взаємодії з іншими людьми.  У розвитку навчальної мотивації сучасного школяра велике значення відіграє формування мотивації навчання. Формуванню мотивації в цілому сприяють:  включеність учнів у спільну учбову діяльність у класі;  побудова відносин "вчитель-учень" не по типу вторгнення, а на основі ради;  цікавість, незвичайне виклад навчального матеріалу;  використання пізнавальних ігор, дискусій і суперечок;  аналіз життєвих ситуацій;  розвиток самостійності та самоконтролю учня.  Таким чином, пізнавальні і соціальні мотиви навчання повинні орієнтуватися на готовність школяра включатися в навчальну діяльність. На уроці навчальна діяльність повинна мати повну психологічнуструктуру, тобто включати усвідомлення і постановку цілей, виконання дій, прийомів і операцій, самоконтроль і самооцінку.  Існують різноманітні умови розвитку навчальної мотивації старшокласника:  Надання свободи вибору. Учень, а також його батьки (оскільки характер ставлення батьків до шкільного навчання безпосередньо позначається на мотивації їхньої дитини) повинні мати можливість вибору школи, вчителя, програми навчання, видів занять, форм контролю. Свобода вибору дає ситуацію, де учень відчуває почуття самодетермінації, почуття господаря. А вибравши дію, людина відчуває набагато більшу відповідальність за його результати.  Завдання навчання повинні виходити з запитів, інтересів і прагнень учня. Результати навчання повиннівідповідати потребам дитини і бути значущими для нього. У міру дорослішання у дитини формується така важлива потреба, як потреба в структуруванні майбутнього. Ступінь вираженості і усвідомленості цієї здатності є одним з показників соціальної особистісної зрілості. Необхідно контролювати виникнення цієї потреби і в міру дозрівання особистості у неї повинна визначатися все більш і більш далека життєва перспектива. При цьому в неї має складатися уявлення про те, що навчання і її підсумки - це важливий крок на життєвому шляху. Таким чином, знову, на більш високому рівні формується внутрішня мотивація. Освіта як засіб досягнення далеких цілей не потребує зовнішнього контролі. Шлях досягнення життєвих цілей повинен бути розбитий на більш дрібні підцілі за конкретним видимим результатом. Тоді перехід до перспективного планування буде більш безболісним.  Урок слід організувати так, щоб учневі було цікаво від самого процесу навчання і радісно від спілкування з учителем, однокласниками. У класі повинна бути атмосфера співпраці, довіри і взаємної поваги. Інтерес і радість мають бути основними переживаннями дитини в школі та на уроках.  Значущим умовою розвитку навчальної мотивації сучасного школяра є особистість вчителя і характер його ставлення до учня. Сам вчитель повинен являти собою зразок внутрішньо вмотивованої діяльності досягнення. Тобто це повинна бути особа з яскраво вираженим домінуванням любові до педагогічноїдіяльності та інтересом до її виконання, високим професіоналізмом і впевненістю у своїх силах, високим самоповагою.

Висновок:

Мета вивчення мотивації саме в тому і полягає, щоб визначити перспективи розвитку мотивації у кожного конкретного школяра.

Іншими словами, вивчення мотивації навчання кожного школяра треба проводити не для того, щоб пристосовуватися до готівкового, що вже склався раніше рівнем мотивації (хоча, безумовно, треба враховувати індивідуальні особливості минулого досвіду), а для того, щоб прагнути на основі наявних рівнів формувати нові види і форми мотивації, необхідні для виховання активної особистості. Вивчення мотивації не самоціль, а лише основа для її подальшого формування.

Навчальна мотивація сучасного школяра і процес її розвитку нерозривно пов'язаний з факторами успішності навчання.  Головне завдання мотивації навчання - організація навчальної діяльності, яка максимально сприяла б розкриттю внутрішнього мотиваційного потенціалу особистості учня. Головні напрямки роботи, спрямовані на процес розвитку навчальної мотивації можуть бути наступними:  зміцнення співпраці з вчителями та іншими учнями на основі навчальних завдань, через пошук шляхів вирішення завдань;  використання ситуації вибору - через надання можливостей приймати рішення;  емоційний тренінг - через виконання вправ зі зняття тривожності, формування вміння передбачати труднощі, зміцнення позитивних емоцій у процесі навчання.  На формування навчальної мотивації також впливає продумана система заохочень учнів за успіхи і покарань за невдачі в навчальній діяльності. Заохочення повинні відповідати реальним успіхам і відображати не стільки здібності учнів, скільки додаються ними зусилля. Покарання повинні грати стимулюючу роль, тобто зачіпати і активізувати важливі мотиви навчальної діяльності, спрямовані на досягнення успіхів, а не на уникнення невдач. 

План

1.Вступ

2. Мотивація як фактор адаптації особистості

3. Навчальна мотивація старшокласника і процес її формування

4.Висновок

Література

1.Навчальний посібник «Вікова і педагогічна психологія» Д.В. Скрипченко, А.В. Долинська, видав. «Каравела» 2007-400 с.

2. «Основи психології і педагогіки» В.О. Тюріна, О.І. Федоренко Видавництво національного університету внутрішніх справ –Харків 2003. 330 с.

3. «Основи психології і педагогіки» О.М. Степанов, М.М. Фіцула Київ «Академвидав» 2005. 519 с.

4. http://ua-referat.com.

5. http://ref.co.ua/65330-Motivaciya_uchebnoiy_deyatel_nosti.html

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка

Кафедра загальної і соціальної педагогіки та психології

Індивідуальна робота

на тему:

Підготувала студентка 23-М групи

факультету природничої та

фізико-математичної освіти

Шевченко Альона

Викладач:

Шейко Г. Д.

Глухів-2011