Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІСТОРІЯ ЕКЗАМЕН1.doc
Скачиваний:
11
Добавлен:
21.12.2018
Размер:
379.9 Кб
Скачать

1)Історія України як наука. Історія України – галузь історичної науки, що вивчає історію українського народу та Української держави. Історія України виникла ще в епоху Київської Русі. Першими писемними джерелами з історії України є літописи, які розповідають про Київську Русь, про боротьбу проти шляхетської Польщі, султанської Туреччини. З часом Історія України поповнювалася новими історичними працями. Необхідно зауважити, що ще у XVII ст. викладач Києво-Братської Колегії, видатний церковний діяч, історик Феодосій Сафонович у своєму знаменитому творі "Крайніка" розглядав політичну історію України як процес становлення та розвитку Української держави: Київська Русь – Галицько-Волинське князівство – українські удільні князівства у складі Великого князівства Литовського – Запорізька Січ. Історія України нерозривно пов’язана з такими велетнями історичної науки, як М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський. До утворення незалежної Української держави історія України як наукова галузь майже не розвивалась. Українські землі розглядались як частина інших держав (імперій), а український народ – як бездержавна нація. За радянських часів історія України розглядалася лише в контексті історії Росії та СРСР. Як виняток складають лише праці М. Грушевського, В. Антоновича, Д. Дорошенка, І. Крип’якевича та ін., які зробили вагомий внесок у дослідження історії України. Щодо періодизації історії України, то необхідно відзначити, що серед істориків немає єдиної точки зору. Переважна більшість учених поділяють історію України за принципом, якого дотримувався Михайло Грушевський: історія України стародавньої доби, історія України княжої доби, історія України литовсько-польської доби, історія України епохи козаччини і гетьманської держави, історія України періоду боротьби за українське національне відродження (XIX – поч. ХХ ст.), історія України в часи Української національно-демократичної революції (1917 – 1920 рр.), історія України в радянську державність, історія України в період незалежної Української держави.

2)Основні завдання та мета, джерела вивчення Історія України. Історіографія (від історія і грецького – пишу) – письмова розповідь про минуле України, тобто сукупність літератури з проблем історії України, а також – суспільна історична дисципліна, яка вивчає стан та розвиток української історичної наукии. До історіографії історії України відносять усі праці, що були написані чи опубліковані з вітчизняної історії з часу первісного суспільства на території України і до сьогоднішнього дня. Історичні джерела – це залишки минулого, що пов’язані з діяльністю людини і „відбивають” її історію.Їх можна поділити на такі типи:– писемні, літературні джерела – літописи, хроніки, грамоти, настінні і наскальні написи, документи офіційних органів влади (укази, накази, розпорядження, універсали, закони тощо), спогади очевидців подій, архівні документи, наукові і науково-популярні історичні дослідження, публікації в періодичних виданнях тощо;– археологічні джерела: будівлі, речі, предмети, знаряддя, пам’ятки матеріальної культури; – усні джерела: билини, перекази, пісні, інша народна творчість, в якій „відбиті” ті чи інші події історії українського народу;– лінгвістичні: аналіз мови, її діалектів у тій чи іншій місцевості;– етнографічні: дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв;– фото-, кінодокументи, електронні носії інформації тощо.Джерельна база є основою для дослідження, вивчення історії України.

3.Теорія походження українського народу.Етнокультурні проблеми походження слов’ян постали перед наукою давно. Тривалий час, переважно в наукових колах проросійської орієнтації, у тлумаченні причин походження українського народу перевага надавалася міграційним процесам; роль і значення аборигенного фактора або замовчувалися, або зводилися до нуля. Усі набутки українського народу, зокрема у культурі, подавались як випадкове явище, перехідний стан розвитку російської культури. Із такою тезою не погоджувались окремі вчені, проте їхній голос був або заборонений, або не чутний. Наукові розвідки з питання етногенезу слов’ян, зокрема українців, були поодинокими, а з проблем культурогенезу і сьогодні немає жодної ґрунтовної праці.

Одним із перших науковців, який звернув увагу на теорію походження слов’ян і докладно дослідив її, щоправда, в одному з аспектів — мовознавчому, був академік О. Шахматов. Він поклав в основу своїх досліджень теорію міграціонізму. Незважаючи на те, що праці “Историческая морфология русского языка” та “Древнейшие судьбы русского племени”, за словами академіка С. Обнорського, мали “стрункість викладу, новизну постановки проблеми, дотепність комбінацій, блиск висновків”, теорія міграціонізму не дістала одностайної підтримки в наукових колах. Як антитеза їй існує теорія автохтонна, або аборигенна: по історичній вертикалі змінюються культури, етнос залишається незмінним. Основоположником цієї теорії є видатний український археолог В. Хвойка. У результаті ґрунтовних археологічних досліджень він довів, Що український народ не мігрант, а корінне, споконвічне населення, яке створило, трансформувало, дало тенденції розвитку культурних процесів і що ці процеси мають свої, притаманні тільки території України особливості. Запропонована В. Хвойкою періодизація зберегла своє значення і сьогодні. Якщо зробити бодай побіжний огляд археологічних, культурологічних, історіографічних джерел, пам’яток історії та культури, які нам подарували земля і народ України, можна стверджувати: народ жив тут споконвіку, освоював усі багатства території, користувався ними, завжди запозичував найкраще і водночас щедро ділився своїм із сусідами.

4) Формування і розвиток первіснообщінного ладу на території сучасної України. Першим періодом історії людства був кам'яний вік. Йому належить особливе місце в цивілізації. Саме цієї доби на тлі кардинальних зрушень у природі, пов'язаних з різкими змінами клімату, сформувалася примітивна суспільна організація, зародилися першооснови таких форм людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво. Історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька періодів залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці: палеоліт (давній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енеоліт (мідно-кам'яний вік), бронзовий вік, ранній залізний вік. Ранній палеоліт (від появи людини до 150 тис. років тому) Первісна людина на території України з'явилась майже 1 млн років тому, в період раннього палеоліту. Рештки найдавніших стоянок первісних людей на території України знайдені біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина).

Первинною суспільно-економічною формацією в історії людства була первіснообщинна. Суть її полягає в колективному виробництві та споживанні, а також у колективній власності на природні ресурси й знаряддя праці.

1.Палеолі́т — початковий і найтриваліший період історії людства, який зародився близько 1 млн. рр. тому Саме тоді на території сучасної України з'явились перші люди. Господарство-Збиральництво. Полювання на мамонтів, бізонів, північних оленей. Застосування різних способів полювання.Форма обєднання людей - материнський рід. Знаряддя праці: кам'яні різки, ножеподібні пластини, наконечники списів та рогів,з яких виготовляла собі гаптун, шила, голки.

2.Бро́нзова доба — історичний період, котрий прийшов на заміну енеоліту (мідна доба) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав (кінець IV — початок I тисячоліття до н. е.).

3.Залізна доба — розпочалася в Україні під кінець ІІ або ж на початку І тисячоліття до нашої ери.

5) Кіммерійці, скіфи, сармати. Першим етнічним утворенням на території України були кіммерійці (IX — перша половина VII ст. до н. е.). Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський півострови. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарства, а також першими, хто почав на цих землях виплавляти з болотяної руди залізо. Перспективна за нових кліматичних умов кочова форма господарювання та досконаліша за бронзову залізна зброя дали змогу кіммерійцям залишити свій слід в історії. а кіммерійці і мали своїх царів, утворити повноцінну державу їм так і не вдалося. У VII ст. до н. е. могутня хвиля численних, згуртованих та активних скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор'я, внаслідок чого Кіммерія розпалася. Частина кіммерійців або поселилася у Південному Причорномор'ї, або мігрувала на Близький Схід, або ж була асимільована скіфами. скіфи підкорили собі більшість місцевих жителів і у другій половині VII ст. до н. е. утворили політично консолідоване об'єднання племен — Велику Скіфію, що проіснувала до IIІ ст. до н. е. Якщо вірити Геродоту, то територія цього державного утворення була досить великою і мала форму рівностороннього чотирикутника, який, прилягаючи до чорноморського узбережжя, розташовувався в межиріччі Дунаю та Дону. Все населення Скіфії поділялося на великі групи: скіфи-кочівники, царські скіфи, скіфи-землероби, скіфи-орачі. Панівне становище у країні належало царським скіфам, які вважали решту населення своїми рабами. III ст. до н. е. — період занепаду скіфської держави. Під потужними ударами сусідніх сарматських племен володіння скіфів значно зменшується. Втримати їм вдалося лише вузьку смугу Нижнього Подніпров'я та Степовий Крим. Саме тут і була утворена нова держава — Мала Скіфія, столицею якої стало місто Неаполь (поблизу Сімферополя). Як етнічне та політичне утворення, Мала Скіфія припиняє своє існування лише на початку III ст. н. е. Назва «сармати» (з іранської підперезаний мечем). Войовничі та агресивні сарматські племена просувалися в західному напрямку кількома хвилями. Царські сармати та язиги були лідерами першої хвилі, що прокотилася межиріччям Дніпра і Дністра в II ст. до н. е. і дійшла аж до Дунаю. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних відносин до ранньокласових, але завершити цей перехід створенням власної держави сарматам так і не вдалося. Особливістю сарматського суспільного ладу було існування пережитків матріархату. Сарматська культура генетично була близькою до скіфської, але не перевершила її досягнень. Водночас у військовій справі сармати суттєво випередили не тільки скіфів, а й інші народи. Удар сарматської кінноти (катафрактаріїв), вдягнутої у залізні панцирі, озброєної довгими списами та мечами, що атакувала ворога зімкнутим клином не могло витримати жодне військо.

6) Колонізація.Античні міста-держави та їх роль в історії. VIII — кінець VI ст. до н. е. — це період Великої грецької колонізації, одним з напрямів якої було освоєння Північного Причорномор'я. Майже тисячолітню історію осередків античної цивілізації в Північному Причорномор'ї поділяють на два періоди.I. Грецький період (друга половина VII — середина І ст. до н. е.). Характерними рисами цієї доби були виникнення й становлення міст-держав та Боспорського царства; тісні зв'язки з Грецією; стабільність розвитку колоній; активна урбанізація (регулярне планування міських кварталів, побудова монументальних споруд, оборонних мурів, підвищення ролі міст); започаткування карбування монет; відносно мирне співіснування з населенням. II. Римський період (середина І ст. до н. е. — IV ст. н. е.). Розпочинається прогресуюча втрата полісами політичної незалежності; нестабільність воєнно-політичної ситуації; поступова переорієнтація держав Північного Причорномор'я на Римську імперію; варваризація населення полісів; натуралізація господарства; безперервні агресивні вторгнення кочових племен; занепад міст-держав. Варварська експансія, що двома хвилями пройшлася чорноморським узбережжям (готів у III ст. і гунів у IV ст.), завдала смертельного удару грецьким полісам. Вціліли лише Пантікапей та Херсонес, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії. Наслідки: у ході колонізації на місцевий ґрунт було перенесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчої традиції; передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла; виникнення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор'я; контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню здобутків найпередовішої на той час античної культури.

7)Cхідні словяни. До ІХ-Х ст. займали територію від Чудського й Ладозького озер до Чорного моря. Селилися вони на берегах річок. Займалися землеробством (пшеницю, просо, ячмінь). Знаряддя праці: залізний серп, мотики. Поширені ковальство, залізообробне ремесло, гончарство, прядіння, ткацтво. Займалися присадибним скотарством, розводили велику рогату худобу, кконей, свиней, займалися полюванням на хутрових звірів та рибальством. У лісах збирали гриби та ягоди. Житло будували з дерева і заглиблювали наполовину у землю.Словяни жили сусідською общиною, що поділялася на великі патріархальні сімї. За вірою були язичниками. Торгівельні звязки підтримували на шляху «із варяг у греки» та по Волзі.

8)КР: теріторія концепції охождення.КР — слов'янська держава, що існувала протягом IX-XII ст. Вона утворилася внаслідок об'єднання східнослов'янських племінних союзів навколо Полянського союзу з центром у Києві. Передумови створення держави: 1) зростання продуктивності праці внаслі¬док удосконалення знарядь, піднесення міст як центрів ремесла і торгівлі, розвиток торговельного шляху. 2) зростання майнової та соціальної нерівності; заміна родової общи¬ни сусідською, яка об'єднувала маленькі сім'ї; виділення панівної верхівки (вождів, старійшин); формування феодального ладу; 3)до кінця VIII ст. завершилося формування союзів племен, які починають переростати в племінні князівства; 4)необхідність боронити свої землі від нападів варягів, хозарів. Центром зародження східнослов'янської державності було Середне Подншров'я, де сформувалося Полянське князівство з центром у Киеві,.виникнення якого відноситься до кінця V ст. Першим полянським князем літопис називае Кия, який з братами Щеком i Хоривом та сестрою Либідь заснував Київ. Щодо особи Кия, одні літописці вважають, що він був перевізником через Дніпро, інші, не погоджуючись з прихильниками думки про просте походження Кия, відзначають, що Кий ходив до Царгорода, його з почестями приймав візантійський імператор. Повер¬таючись із Візантії, Кий мав намір осісти на Дунаї, де збудував містечко, але під тиском місцевих племен змушений був повернутися до Києва. Після смерті Кия Полянське князівство перейшло до його нащадків. Концепції: норманська (стверджували, що давньоруську державу заснували вихідці із Скандинавії – нормани. Русь одержала свою назву від фінського роудсі «шведи»; усі перші правителі русі носили скандинавські імена). Словянська автохтонна теорія (Назва русь повязана із Середнім Подніпровям: річки Рось, Росява. Нормани не могли дати ідею державності, бо самі на той час ще не побудували своєї держави). хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів. Модель влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі — цар по крові (хакан каган), та його «заступник» (хакан-бек). Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана.

9)Державний устрій к.Р.

Держава складалась як ранньофеодальна монархія . Це була відносно єдина держава, її очолював великий київський князь, якому були підпорядковані місцеві правителі. Сформувалася і система посадництва. Діяльність великого князя спрямовувалася нарадою з верхівки феодалів. Пізніше для розв’язання найважливіших питань скликалися феодальні з’їзди. Функції перших київських князів були порівняно нескладними і полягали перш за все в організації дружини та військових ополчень, командуванні ними. Князі піклувалися про забезпечення охорони кордонів держави, очолювали воєнні походи з метою підкорення нових племен, збирання з них данини. Разом з тим київські князі прагнули підтримувати нормальні зовнішньополітичні стосунки з войовничими кочівниками, Візантійською імперією, країнами Близького Сходу. Це зумовлювалося у першу чергу інтересами забезпечення необхідних умов для безперешкодного збуту товарів, зовнішньої торгівлі. Київський князь судив головним чином своїх васалів, дружинників, своє найближче оточення. Князівська юрисдикція у цей час тільки-но почала поширюватися на народні маси. Судив київський князь передусім на основі норм звичаєвого права.

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Особливо великого розвитку досягло землеробство. Це сталося за рахунок використання досконалих та різноманітних знарядь праці (плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса) та різних систем обробітку грунту (вирубна, перелогова та парова з двопільною і трипільною сівозмінами). Ці чинники сприяли високому рівню продуктивності зернового господарства. Здобутки в землеробстві в поєднанні із значними площами пасовиськ та сінокосів були підгрунтям для розвитку приселищного скотарства. Допоміжними галузями господарства стали промисли: бджільництво, мисливство, рибальство, ремесла. У Київській Русі найпоширенішими його видами були залізообробне, гончарне, ювелірне, ткацьке виробництва, всьго ж існувало понад 60 видів ремесел. Прогресуюче відокремлення ремесла від землеробства, диференціація ремісничих спеціальностей, концентрація та організація ремісників зумовили піднесення торгівлі та зростання міст. Розквіту Київської Русі сприяло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. За доби Київської Русі в соціально-економічній сфері розпочався процес становлення феодальних відносин - формується система приватного землеволодіння, ускладнюється ієрархія панівного класу, інтенсивно й диференціація феодально залежного населення.

10)Київська Русь в період розквіту. Прийняття християнства та його значення.Володимир Великий (Спочатку він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни, а в 988 запровадив Християнство. Згодом провів адміністративну реформу, позбавивши влади місцеву знать і замінивши її Великокняжими посадниками, своїми синами і боярами. На зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний. Було запроваджено усний збірник правових норм «Закон земляний». Він розпочав будівництво в Подніпровї системи захисних валів і фортець (Змієві вали). Ярослав Мудрий. Продовжував політику свого батька. У 1036 він розбив і відкинув назавжди від Києва печенігів. У 1043 здійснила похід на Константинополь. Його називали «тестем європи». Розбудував Київ, головною окрасою якого були Софійський собор і Золоті ворота. Перший писаний звіт законів «Правда Ярослава», яка увійшла складовою частиною до «Руської правди». Вона містила 18 статей. У ній ішлось про покарання за вбивство, побої, вчинення каліцтва.