Займенник

План

1. Займенник як частина мови.

2. Лексико-граматичні розряди займенників. Граматичні категорії займенників, їх відмінювання.

3. Співвідношення займенників за значенням, морфологічними ознаками та синтаксичною роллю в реченні з іншими частинами мови – іменниками, прикметниками та числівниками.

4. Явище прономіналізації.

5. Словотвірні характеристики займенників.

6. Особливості уживання займенника в ОДС.

Література

• Волох О.Т., Чемерcов М.Т., Чернов А.І. Сучасна українська літературна мова. – К.:Вища школа, 1989. – С.111-121.

• Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. – К.:Либідь, 19993. – с.3.

• Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища школа., 1994. – С.247-258.

• Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – К.: Вища школа, 1972. – С.278-290.

1. Займенник як частина мови

Займенники як частина мови становлять особливий клас слів, позбавлений конкретно виявленого матеріального змісту; вони виступають еквівалентами іменників, прикметників і числівників, даючи найзагальніше уявлення про предметність, ознаку й число. Займенники характеризуються узагальнено-предметним, узагальнено-якісним або узагальнено-кількісним значенням.

На відміну від іменних частин мови, які називають предмети, ознаки, якості чи кількості, займенники лише вказують на них.

Так, займенник я вказує на особу того, хто говорить:

“Я залишуся в серці твоєму

на сьогодні, на завтра, навік” (Л.Костенко)

Через особливу граматичну природу займенників цей лексико-граматичний клас слів займає дещо відмінне становище у системі частин мови. Відзначимо, що наявність займенників як самостійної частини мови більшість мовознавців заперечує взагалі. Так, на думку І.К.Кучеренка, в українській мові займенники не становлять частини мови; на основі формальної подібності до відповідних частин мови слова я, ти, він, хто, що слід вважати займенниковими іменниками; мій, твій, який, інший, цей – займенниковими прикметниками; стільки, скільки – займенниковими числівниками. Подібно кваліфікують займенники автори “Граматики української мови” (1993, О.К.Безпояско, К.Г.Городетька, В.М.Русанівський). В російському мовознавстві не визнають займенник як самостійної частини мови такі вчені: О.Пєшковський, Д.Ушаков, М.Дурново, П.Фортунатов, М.Петерсон.

З методичних міркувань доцільніше розглядати займенники як частини мови в традиційному плані, оскільки займенники вивчаються в шкільному курсі мови як самостійна частина мови.

Займенник - частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку або кількість, але не називає їх.

У реченні займенники виступають у різних синтаксичних функціях:

У ролі підмета (“Коли ми йшли удвох з тобою…”), додатка (“За мене треба платити життям, а я принесу тобі горе”), присудка (“Та найкраща пісня – це ти”), означення (“У мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці”)..

За лексичним значенням, граматичними ознаками та за морфологічним складом займенники поділяються на 9 розрядів.

За значенням займенники поділяються на такі розряди:

1. Особові: я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони;

2. Зворотний: себе;

3. Присвійні: мій, твій, свій, наш, ваш, його, її, їх, їхні;

4. Вказівні: той, цей, такий, стільки;

5. Означальні: увесь, сам (самий), всякий, кожен, кожний, жодний, інший;

6. Питальні: хто, що, який, чий, котрий, скільки;

7. Відносні: ті, що й питальні, виступають сполучними словами у СПР;

8. Заперечні: ніхто, ніщо, ніякий, нікого, нічого, нікотрий, ніскільки;

9. Неозначенні: дехто, дещо, деякий, хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, який-небудь, будь-хто, будь-що, абихто, абиякий, казна-що.

Особові займенники я, ти, він, вона, воно вказують на особу, але не заміщують іменників. Займенник я означає особу, яка говорить; займенник ти – співрозмовника або уособлений предмет. Ці займенники не мають категорії роду, але можуть мати значення будь-якого роду. Рід їх залежить від статі особи, на яку вони вказують у реченні. Напр.:

Ми, ви вказують на особу мовця або співрозмовника в поєднанні з іншими особами.Напр.:

Він, вона, вона, вони вказують на особу, що не бере участі в мовленні, або на предмет, про який повідомляють, напр.:

При відмінюванні особових займенників я і ми, ти і ви в непрямих відмінках змінюють основи (явище суплетивізму):

Н. Р. Д. З. О. М.

Я Мене Мені Мене Мною (на) Мені

Ти Тебе Тобі Тебе Тобою Тобі

Ми Нас Нам Нас Нами Нас

Ви Вас Вам Вас Вами Вас

Займенники третьої особи мають категорію роду (він, вона, воно) і числа (вони).

При відмінюванні основи цих займенників теж змінюються:

Н. Р. Д. З. О. М.

Він, воно Його (нього) Йому Його (нього) Ним (на) Ньому (нім)

Вона Її (неї) Їй Її (неї) Нею Ній

Вони Їх (них) Їм Їх (них) Ними Них

У непрямих відмінках з прийменниками (а в орудному – без прийменників) на початку основи виникає приставний н: у нього, у неї, з нього, біля них.

Зворотний займенник себе вказує на особу або предмет, що виступає у реченні в ролі об єкта і співвідноситься з тією ж особою чи предметом, але в позиції суб єкта. У реченні виконує функцію непрямого додатка. Наприклад: “Я вибрала Долю собі сама” (Л.Костенко).

Цей займенник не має форм роду й числа, відмінюється як займенник ти, але не має форми Н.в.:

Н. Р. Д. З. О. М.

­­ – себе собі себе собою (на) собі

Присвійні займенники вказують на належність предмета особі або іншій істоті.

Присвійні займенники мій, наш вказують на приналежність першій особі, твій, ваш – другій, а свій – 1, 2, і 3 особі. Наприклад: “Не майте гніву до моїх порад і не лінуйтесь доглядать свій сад” (М.Рильський).

Присвійні займенники, як і прикметники відмінюються за відмінками, родами та числами:

	Ч.р.	С.р.	Ж.р.	Множина
Н. Р. Д. З. О. М.	Мій Мого Моєму Моє (мого) Моїм (на) моєму (моїм)	Моє Мого Моєму Моє (мого) Моїм Моєму (моїм)	Моя Моєї Моїй Мою Моєю Моїй	Мої Моїх Мщїм Мої (моїх) Моїми Моїх

Як займенник мій, відмінюються займенники твій, свій.

Займенники наш, ваш – прикметники твердої групи, їхній – як м’якої групи.

Вказівні займенники виділяють певний предмет з ряду однорідних ( цей, той) або вказують на згадану в попередньому контексті ознаку предмета (такий).

Вказівні займенники вказують на предмети (той, цей), їхні ознаки (такий) або кількість (стільки).

Займенники цей, той, такий змінюються за родами числами і відмінками.

	Ч.р. (С.р)	Ж.р.	Множина
Н. Р. Д. З. О. М.	Цей, це Цього Цьому Н. або Р. Цим (на) цьому, цім	Ця Цієї Цій Цю Цією Цій	Ці Цих Цим Н. або Р. Цими Цих

За цим зразком відмінюються займенники оцей, оце, оця, оці.

Відмінювання вказівного займенника той (те, та)

	Ч.р. (С.р)	Ж.р.	Множина
Н. Р. Д. З. О. М.	Той, те Того Тому Н. або Р. Тим (на) тому, тім	Та Тієї, тої Тій Ту Тією (тою) Тій	Ті Тих Тим Н. або Р. Тими Тих

Питальні та відповідні займенники хто, що, який, чий, котрий, скільки виконують у мові подвійну функцію: вони можуть виступати і в ролі питальнихі і в ролі сполучних слів. Питальні займенники виражають питання про особи, предмета або ознаки, не вказуючи на них: Ну хто не грав його і хто не слухав?Питальні займенники виражають намагання мовця ідентифікувати за допомогою співрозмовника особу, предмет або якусь ознаку і виконують роль питальних слів у питальних реченнях.

Відносні займенники, виступаючи в ролі сполучних слів, з’єднують підрядне речення з головним. Вони сполучають анафоричну функцію (відсилають до попереднього слова в тексті) з функцією сполучного слова у підрядному реченні (передають підпорядкування підрядного речення головному):