Питання на екзамен / 23 питання
.docx23 питання:
Видатна роль у цьому процесі перекладу належала великому російському вченому і поету Михайлу Ломоносову. М. Ломоносов та його талановиті сучасники Олександр Сумароков та Василій Тредіаковський створили велику кількість поетичних перекладів. Вони часто супроводжували свої переклади теоретичними роздумами, пояснюючи, чому треба перекладати так, а не інакше, підкреслюючи таким чином важливість перекладацької праці, її творчий характер.
В 1735 році при Петербурзькій Академії Наук була створена “Російська асамблея” – перша професійна організацій перекладачів. У її роботі брали активну участь М.Ломоносов, В.Тредіаковський та деякі інші члени Академії. Асамблея займалася в першу чергу перекладом книг наукової, художньої та просвітницької літератури. Вона також займалася відбором книг для перекладу, виробляла правила та принципи, якими мали керуватися перекладачі, критично оцінювала виконану роботу. В Асамблеї провадилися обговорення та рецензування перекладів. Її діяльність сприяла і становленню перекладацької критики. Однією з основних вимог до перекладу в ті часи була вимога близькості до оригіналу, навіть “повного збігу” перекладу з оригіналом.
Значну увагу перекладу іноземної літератури приділяла і імператриця Катерина ІІ. Саме за її ініціативи у 1768 році було створено “Збори, що піклувалися про переклад іноземних книг” (“Собрание, старающееся о переводе иностранных книг”). До завдань «Зборів» входило виконання античних та сучасних західно-європейських авторів.
У XVIII столітті з’явився поетичний переклад, який згодом зайняв у Росії особливе почесне місце. Особливо численними та різноманітними були переклади М.В.Ломоносова, виконані з латині, грецької, німецької, французької мов. М.В.Ломоносов разом із В.К.Тредіаковським відстоював те, що вірші можна і треба перекладати віршами.
Крім зазначених вище перекладачів значний внесок у розвиток практики перекладу, освоєння засобів російської літературної мови, що тільки формувалася, в освоєння літературних жанрів та стилів, поетичних форм внесли такі літератори як Д.І.Фонвізін, І.А.Крилов, А.М.Радищев.
Якщо для російських перекладів XVIII століття характерна була тенденція до переробки оригіналу, до “схилення до російських нравів” («склонение на русские нравы»), то у XIX столітті все голосніше лунають протести проти переробок оригіналу та “схилення до російських нравів”.
Саме дев’ятнадцяте століття стало золотим віком російського перекладу. Якщо у попередньому столітті переклад перетворився на особливий вид професійної діяльності, то в XIX столітті ця дільяність була зведена у ранг високого мистецтва. Нова російська школа перекладу почала формуватися завдяки, у першу чергу, видатному внеску таких відомих діячів культури, як історик А.Карамзін та поет В.Жуковський. У кінці XVIII – на початку XIX століття А.Карамзін опублікував у різних журналах велику кількість перекладів.
Вейнберг як перекладач
Петро Ісайович Вейнберг – російський поет, перекладач і журналіст. Серед своїх сучасників Вейнберг здобув славу кращого перекладача, а його переклади довгий час визнавалися зразковими. Переклав баладу Тараса Шевченка «Тополя». Особливу увагу Вейнберг приділяв питанню про те, на яку аудиторію орієнтується перекладач, приступаючи до передачі іншомовного твору. Приділяв увагу теоретичним проблемам перекладу. обов'язок хорошого перекладача — намагатися справити на цих читачів таке ж враження яке виробляє і оригінал, дати про цьому повне поняття щодо думки, тону, всіх приватних подробиць, які виразів, тощо.