Питання на екзамен / 31

Білет 31. «Енеїда» Котляревського

“Енеїду” Івана Котляревського (1769—1838) розглядають як твір, що відкрив нову епоху в нашому письменстві, поклав початок новій українській літературі. При цьому, на жаль, не¬рідко забувають,що це не що інше, як поетичний переклад. Безсумнівні ознаки переробки-травестії, які зумовили всім відоме художнє обличчя “Енеїди” Котляревського. Шедевр Котляревського — це саме переклад у прямому значенні цього слова. Залежність Котляревського від Осипова простежується на різних рівнях. Передусім Котляревський запозичив у російського поета загальний план поеми. Як відзначав Микола Зеров у своїй монографії “Нове українське письменство”, український поет “всі головні епізоди Верґілієвої поеми переказує за осиповською поемою: нема ні одної Верґілієвої риси, яку б він вніс у своє оповідання незалежно від російської “Енеїди”... Все це Котлярев¬ський подає нам у тій версії, в тому гумористичному освітленні, яке він знайшов у Осипова. В Осипова він запозичає і більшу частину своїх характеристик... І не тільки характеристики, не тільки гумо¬ристичні коментарії з приводу тих чи інших епізодів, але й окремі вирази, порівняння, влучні афоризми, кмітливі спостереження, веселі “словоизвития”, макаронічні промови — багато дечого, що ставиться на кошт стилістичного хисту Котляревського, часто-густо оказується звичайним собі перекладом з Осипова” Втім, сказане про точ¬ність не стосується української “Енеїди” в цілому: І. Котляревський, безперечно, наділений більшим поетичним хистом, ніж його російсь¬кий попередник, почував себе досить вільно і загалом не прагнув підпорядковувати свої творчі зусилля нині призабутому “іроїкомічному” прообразові.