Питання на екзамен / 47
.docx47. Переклад в Україні після другої світової війни. Внесок Григорія Кочура (1908-1994) у практику та теорію перекладу
Друга Світова війна і німецька окупація повністю припинила перекладацьку діяльність на 3 роки. Лише на початку 1950-х р., особливо після смерті Сталіна, почали прорізатись перші паростки відродження художнього перекладу. Ще більшого пожвавлення переклад зазнав під час Хрущовської «Відлиги», коли з концентраційних таборів повернулись деякі видатні перекладачі. Цей період припадає на пік літературної діяльності талановитого перекладача Миколи Лукаша. Через значне послаблення ідеологічного тиску, масово відкривалися великі видавництва , к-сть перекладів збільшилась, що зумовило наростання актуальності якості цих перекладів, тему якої обдумував Олекса Кундзіч у власних статтях 1956 р.
Кінець 50х – початок 50х знаменується як 3 період у історії українського перекладу. Перш за все, даний період особливий висунутими вимогами і стандартами до виконавців перекладу. Тому взірцем для нового покоління перекладачів служили так і видатні майстри пера, як М.Рильський, Лукаш, Мисик, Терещенко. Насамперед, Рильський зробив багато численні переклади творів Міцкевича, Мольєра(«Тартюф»), Бомарше («Весілля Фігаро»), Корнеля(«Сід»). В. Підмогильний, що входив в цвіт Розстріляного Відродження, відзначився перекладом творів Дідро, Жюля Верна. Його стиль перекладу залишався досить автентичним, в той же час був максимально наближеним до оригіналу. В.Мисик, М.Бажан, А.Кримський, М.Зеров – цей список можна продовжувати довго.
Також після 24 років перерви відроджується перекладацький журнал «Всесвіт», з яким пов*язані імена М.Лукаша і Г.Кочури. Лукаш займався перекладами як прози(«Фауст» Гете, «Декамерон» Бокаччо), так і поезії (твори Бернса). Багато представників були представниками Шістдесятників(Соколовський, Доценко, Світличний). Деякі перекладачі звертали погляди не тільки в сторону європейських письменників, а і в сторону античності( Содомора, Філіпчук). ______ Великою втратою для українського перекладу була й смерть засланого на далеку Північ талановитого прозаїка Валеріана Підмогильного. Він був перекладачем багатьох романів, повістей, оповідань насамперед з французької мови творів Бальзака, Стендаля, Мопасана, Анатоля Франса. Для перекладів Підмогильного властиве тонке відчуття стилістики кожного письменника.
Наприкінці 1940 – на початку 1950-х років в Україні знову почали систематично публікуватися художні переклади, але переважно з російської літератури письменників соцреалістів. В той же час істотно зменшилася кількість перекладів з усіх інших літератур світу. У цей же час набула поширення тенденція буквалізму в перекладі, а також практика “наближення” української мови до російської мови оригіналу, що призводило до появи, так званої, “перекладацької мови”, сповненої штучних слів та граматичних конструкцій, скалькованих з російської.
Послаблення ідеологічного тиску Москви у роки “відлиги” наприкінці 1950-х – у 1960-х роках дало можливість створити у видавництвах відділи перекладної літератури,які починають видавати переклади не тільки з визнаних світових мов, але й з мов італійської, шведської, датської, грецької, хінді та ін. На основі теоретичних поглядів і практичної діяльності перекладачів старшого покоління утворюється українська школа художнього перекладу. Найвизначнішими представниками цієї школи були Григорій Кочур і Микола Лукаш. Блискучий ерудит, знавець світової літератури і декількох іноземних мов Кочур, який провів 10 років у сталінському концтаборі, звинувачений в “українському буржуазному націоналізмі”, був одним з найбільш плідних перекладачів 60-90-х років грецьких та римських ліриків, англійських, американських, французьких, італійських, іспанських, чеських, грузинських, литовських та інших поетів.
Микола Лукаш – поліглот, який перекладав з 14 мов і був глибоким знавцем української мови, відзначався сміливим підходом до розв’язання складних перекладацьких завдань. Йому належить перший повний переклад “Фауста” Гете, переклади “Декамерона” Бокаччо, “Пані Боварі” Флобера поезій Аполлінера, Лорки, Бернса, Верлена, Тувіма. М. Лукаш також зазнав репресій з боку комуністичної влади: протягом тривалого часу його переклади були заборонено публікувати.
У повоєнні часи сформувалися й розквітли таланти таких видатних майстрів перекладу як Дмитро Білоус, автор “Антології болгарської поезії”, Михайло Москаленко, автор перекладів з французької, іспанської, слов’янських мов, Володимир Житник, автор перекладів багатьох ліричних поезій з чеської, словацької, польської мов, Ольга Сенюк, перекладачка творів скандинавських літератур – Сельми Лагерлеф, Стріндберга, Ліндгрен, Якобсена, Мар Пінчевський, перекладач багатьох американських авторів: Скотта Фіцджеральда, Фолкнера, Гемінгвея, Евген Попович, перекладач німецької прози ХІХ-ХХ ст., зокрема Томаса Манна, Гессе, Кафки, Юнгера і багато інших визначних творців перекладацтва в Україні.
Кочур Григорій Порфирович — Усі ці роки Кочур багато і плідно працює, виховуючи нове покоління перекладачів. Його переклади охоплюють 26 століть, починаючи від Архілоха (давньогрецька поезія) і закінчуючи сучасними поетами, три континенти (Європа, Америка й Азія), близько 30-ти літератур. Він автор статей з теорії перекладів, кваліфікованих передмов до видань зарубіжних авторів, численних рецензій і спогадів. Як твердить критик і теоретик перекладів М. Новикова, збірка перекладів Кочура — це «одночасно факт української культури, документ нашого часу і „багатоголосий монолог“ самого Кочура». Саме університетські професори залучають молодого Григорія до перекладацької роботи, зокрема над антологією нової французької поезії, а потім хрестоматією «Антична література» З Максимом Тадейовичем працювалося весело. Будучи надзвичайно вимогливим перекладачем і редактором, зауваження своїм колегам давав, як правило, з гумором. А взагалі я вважаю ті роки, коли склалося своєрідне перекладацьке «тріо»: Рильський, Лукаш і я, золотими роками свого життя. У книзі «Третє відлуння» вміщено більш ніж 600 перекладів творів 175 поетів, представників понад 30 літератур світу