Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КР філософія відповіді.docx
Скачиваний:
52
Добавлен:
17.01.2019
Размер:
68.33 Кб
Скачать

5. Проаналізувавши вчення Платона про ідеї, визначте вплив цих поглядів на формування його гносеологічної концепції.

Продовжувачем філософського вчення Сократа був його учень Платон (427-347 р. до н.е.) – творець системи об’єктивного ідеалізму. Значне місце в філософії Платона належить вченню про буття, згідно якому реальність розпадається на дві сфери: світ ідей і світ речей. Кожен предмет має свою ідею, своєрідний еталон, відповідно до якого він «виготовлений». Матеріальний світ – „тінь” світу ідей, вторинний; ідеями-еталонами є також найважливіші етичні принципи. Ідеї утворюють ієрархію: від менш загальних – до більш загальних, на вершині якої - поняття блага, добра. Матерія, за Платоном, є чимось невизначеним, безформним, що не має самостійного існуванням, що псує ідеї, є лише можливістю, а не дійсністю.

Платон розробив так звану „теорію спогадів”, що є основою його гносеологічної концепції. Людина складається з безсмертної душі, що належить до царства ідей, і смертного тіла – в’язниці душі. Платон вважав, що душі людей зберігають у собі спогади про істинний потойбічний світ ідей, звідки вони прийшли. До того як вселитися в людське тіло, душа перебувала у своєму чистому ідеальному стані, і їй був відкритий світ ідей. Вселившись же у матеріальне тіло, душа забуває те, що раніше знала. Розглядаючи пізнання, Платон використовує притчу про печеру: "Люди перебувають ніби у підземному помешканні, подібному до печери, на стінах якої очі бачать гру тіней. Змушені бачити усе життя лише тіні, не бачачи реальних предметів, люди звикають вважати ці тіні справжніми предметами”. Проте сприйняття речей виступають стимулом для пригадування їх справжньої сутності. Тобто пізнання – процес пригадування душею знань, що зберігаються в ній. Щоб душа в ході переселень залишилася в царстві ідей, тобто звільнилася від тіла, необхідно досягти вищої досконалості: підкорити чуттєві потяги вищому розумному прагненню до блага. Спогади тим сильніші й інтенсивніші, чим більшою мірою душі вдається позбавитися тілесності. “Ідеї”, таким чином, пізнаються за допомогою розуму, незалежно від чуттєво даного зовнішнього світу, який не може дати справжнього знання, істини, а лише думку про неї.

6. Проаналізувавши філософські погляди Платона та Аристотеля на людину, обґрунтуйте їх соціальну спрямованість і визначте спільні та відмінні риси цих концепцій.

За Платоном людина складається з безсмертної душі, що належ. до царства ідей, і смертного тіла – в’язниці душі.

Етико-політичне вчення Платона передбачає певне розуміння ним сутності людини. Душа складається з двох рівнів: розумної, здатної пізнавати світ ідей і прагнути до блага, і чуттєвої, зв’язаної з тілом. Чуттєва частина душі поділяється на афективну, зв’язану зі шляхетними пристрастями - хоробрістю, мужністю і пристрасну (хтиву) душу, яку характеризують низькі і грубі почуття. На основі цього Платон поділяє усіх людей на три категорії – в залежності від того, яка частина душі в них переважає:

– люди з переважаючою розумною душею (правителі), люди афективного типу (охоронці держави); люди пристрасного типу (селяни і ремісники).

За Платоном, якщо кожен клас буде чітко виконувати свої функції, то в державі буде порядок. Для Платона благо держави вище, ніж благо особистості.

Аристотель вважає людину найбільш досконалою істотою матеріального світу. «Матерія» людини - це її тіло, «форма» - її душа. Як «матерія», тіло - це можливість душі. Душа людини, за Аристотелем, складається з трьох частин:

рослинної – функції харчування, росту;

тваринної – функції відчуття, потяги;

розумної – здатна осягати загальне – вищої.

Перші дві частини нерозривно зв’язані з життям тіла і тому смертні, розумна частина – безсмертна, після смерті вона зливається з вищим Розумом. Аристотель визначає людину як суспільну (політичну) тварину, яка не може існувати поза суспільством – державою, що є формою співжиття громадян. Мета держави - загальне благо.

У цих концепціях є як спільні, так і відмінні риси. По-перше, і Платон, і Аристотель розділяють душу і тіло людини, визначаючи душу як безсмертну, а тіло – смертне. Є певні відмінності у визначенні рівнів душі: Платон виділяє розумний та чуттєвий, а Аристотель – рослинний, тваринний і розумний. До спільних рис можна також віднести соціальну спрямованість цих концепцій: обидва філософа визначають метою держави – загальне благо, а не індивідуальне.