9. Поясніть, як і чому змінився статус філософії в епоху Середньовіччя та проаналізуйте основні ціннісно-світоглядні орієнтири людини, що формуються в цю епоху.

Поява та утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації.

В період Середньовіччя (V по XV ст.) в умовах домінування християнської релігії і всевладдя церкви філософія опинилась в положенні “служниці богослов’я”. Середньовічна філософія вищою реальністю вважала не природу, а персоніфіковане духовне начало – Бога і розвивалась як пізнання Бога. Тому вона характеризується як теоцентрична.

В розвитку середньовічної філософії виділяють два основних етапи: період патристики (розробка вчень батьків церкви, які формували християнські догмати на основі тлумачення Священного писання) та схоластики (раціональне обґрунтування і доведення церковних догматів, надання їм ясності і переконливості.)

філософська думка середніх віків базується на християнському монотеїзмі, основу якого утворюють два важливих принципи: ідея божественного творіння та ідея божественного одкровення. Ідея творіння стала основою онтології: Бог як абсолютне буття створив природу і людину із нічого, одним лише своїм волевиявом. Ідея одкровення стала основою гносеології: Бог відкриває себе людині через священні тексти, трактування яких вважалось шляхом богопізнання.

Значне місце в середньовічній філософії належить християнській антропології та етиці. Людина вважається не лише створеною Богом, але й подібною до нього. Природа людини подвійна: в ній є божественне, духовне начало – свобода волі, розум і тілесне, гріховне, яке повинно бути підпорядковане духовному началу. Особлива увага приділялась внутрішньому життю людини, внутрішній людині, її самопізнанню, зверненому до Бога через сповідь. Смисл земного життя людини – у порятунку душі для вічного неземного життя, у єднанні з Богом.

Середньовічна філософія зробила істотний внесок в розробку ряду ключових понять і проблем філософії, зокрема, категорій віри і розуму, ідей соціального розвитку та історичного часу, а також зробила значний крок в розробці етичної проблематики, створивши вчення про духовний світ людини та загальнолюдські цінності, що є актуальними і сьогодні.

10. Проаналізуйте трансформацію поглядів на співвідношення віри та розуму в середньовічній філософії : Тертуліан – Августин – Абеляр – Аквінський.

Однією з головних проблем філософії Середньовіччя була проблема співвідношення віри і розуму, теології і філософії.

Хома Аквінський розмежовує "істини розуму" і "істини одкровення", області філософії й області теології. Але оскільки джерелом істини, у кінцевому підсумку, є Бог, то ці істини не можуть суперечити одна одній. Але людський розум обмежений у часі й у просторі і далеко не всі істини одкровення йому підвладні. Таким чином, на думку Хоми Аквінського, віра і розум повинні взаємодіяти таким чином, що розум через свої можливості повинний постачати вірі аргументи її правоти, і ця теза стає офіційним принципом взаємозв'язку віри і розуму, релігії і філософії.

Аврелій Августин (354-430 рр.). У поясненні світу виходив з християнської ідеї креаціонізму – творення Богом світу у всьому його багатстві з нічого. Віра в Божественний авторитет, зафіксований у Святому Письмі – основне джерело людських знань. “Вір – щоб розуміти”. Однак віра не відкидає доказів розуму. В дійсності ж люди отримують знання із своєї душі. По Августину, джерелом, творцем усіх понять є Бог. Сприймаючи в своїй душі дані поняття,людина сприймає ідею вічного і незмінного Бога.

Тертуліана цікавила, насамперед, проблема творення світу «із нічого», єдність (і божественність) людської душі і тіла; пізнання принципово непізнаного і віри; співвідношення добра і зла в конкретній людині і в суспільстві тощо.

Абеляр наполягає на раціонально-доказовому сприйнятті істини, оскільки людині необхідно не тільки сприймати, а й вміти захищати цю істину. Абеляр не має сумнівів в основних положеннях християнства, а лише закликає до осмисленого їх засвоєння. Христос витлумачується ним як втілення божественного розуму, тому він дійшов висновку, що необхідно ототожнити поняття "християнин" і "філософ", зрівнявши філософію та теологію. Самого засновника християнства Абеляр трактує як філософа-раціоналіста, який вербує своїх прихильників невблаганною силою логічних аргументів.