14. Порівняйте основні методологічні ідеї ф.Бекона і р.Декарта та їх роль в розробці ідейних засад новоєвропейської науки.

Френсіс Бекон у своїх роботах спирався на емпіризм, філософську течію, що орієнтується на досвідне природознавство і вважає джерелом знання досвід чи експеримент. Він вважав індукцію оптимальним методом пізнання, оскільки вона “осягає природу, орієнтуючись на практику”. Ф.Бекону належить гасло: «Знання – це сила». Він також розробив вчення про очищення інтелекту від примар розуму, які перешкоджають руху думки до істини. Він виділяв 4 види таких примар: ідоли роду (загальні помилки, притаманні людському сприйняттю і мисленню), ідоли печери (помилки, пов’язані з індивідуальними особливостями людей), ідоли ринку (омани, пов’язані з людським спілкуванням) та ідоли театру (орієнтація на хибні твердження, що вводять нас в оману). Отже, значення філософії Ф.Бекона полягає у критиці споглядального підходу до світу та формуванні методу нової дослідної науки.

Протилежною до філософії Бекона є філософія Рене Декарта, який спирався у своїх творах на раціоналізм - філософську течію, якій притаманна віра у всесилля розуму і у його можливості досягнення абсолютної істини. раціональні, логічні ознаки достовірного знання, його загальність і необхідність Декарт вбачав у математиці. Він вважав, що нічого не можна сприймати на віру, все підлягає критичному аналізу та сумніву. Не викликають сумнівів лише найочевидніші положення та судження. Декарту належить гасло «Мислю, отже існую». Декарт закладає основи методу дедукції (логічний умовивід від загальних суджень до окремих фактів) Переймаючись проблемою пошуку очевидних істин, що лежать у основі всього нашого знання, Декарт стає на позиції радикального скептицизму, який потрібний тільки для того, щоб прийти до абсолютно достовірної істини.

15. Проаналізувавши основні поняття кантівської теорії пізнання, визначте його позицію щодо вирішення другої сторони основного питання філософії та порівняйте її з скептицизмом.

Кант робить предметом філософії специфіку суб’єкта, що пізнає. Суб’єкт, на думку Канта, визначає спосіб пізнання. Кант поділяє філософію на теоретичну й практичну. Предметом теоретичної філософії є дослідження пізнавальної діяльності, законів людського розуму і його меж. Теоретична філософія відповідає на питання: «Що я можу знати?». Теоретична філософія поділяє світ на дві частини: “світ явищ”, або чуттєвий світ, і “світ сутностей”, тобто світ “речей у собі”. Ми пізнаємо світ не таким, яким він є насправді, а таким, яким він нам являється. За Кантом, своєрідність пізнавальних здібностей людини (чуттєвості та розсудку) так впливають на наш досвід, що картина світу ніколи не буде відповідати самій дійсності. Кант протиставив наші знання дійсності, визначивши перші як феномен, а друге як ноумен. В наших знаннях (феномен) ніколи не буде адекватно відображений світ речей (ноумен). Тобто нашому пізнанню доступні лише прояви сутності, а сама сутність – непізнавана, є “річчю у собі”. Там, у “світі речей у собі” знаходяться Бог, Душа, Свобода. І тому людина не в змозі розкрити таємниці людського буття – довести існування Бога, безсмертя душі тощо. Таким чином, людський розум може пізнати лише “світ явищ”. Обмеження Кантом розуму отримало згодом назву “агностицизм”. Проблеми визначення принципів людської поведінки, за Кантом, сфера практичної філософії, яка відповідає на питання: що я маю робити? Канту належить заслуга обгрунтування автономної моралі. Людина, за Кантом, житель двох світів: світу природи, що сприймається чуттєво, і світу свободи, що є умосяжним. Без свободи, за Кантом, немає морального вчинку. Там, де ми діємо за законами природної необхідності, ми і не діємо, оскільки там діє природа. Мораль з’являється лише там, де закінчується природа, і починається культура.