3 семінар
.docx5)Як відзначає Л. С. Бархударов, одиниця перекладу - це мінімальна мовна одиниця в тексті МО, яка має свій відповідник у тексті МП. Вона може мати складну структуру, складатися з декількох компонентів, але окремі частини в її складі не перекладаються, тобто в МП немає таких дрібних відповідників.
Протягом тривалого часу серед теоретиків та практиків перекладу йшли суперечки щодо виділення мовної одиниці перекладу: одні з них вважали, що нею може бути будь-яка одиниця мови або змістова єдність; інші дослідники відстоювали думку про те, що тільки комунікативні одиниці мови (тобто, речення або текст) варто вважати одиницями перекладу,
підтверджуючи цю думку тим, що людина мислить не словами, а реченнями (реченя містить у собі закінчену думку) . Але переклад може здійснюватися і на нижчих рівнях, коли контекст речення (або речень) не потрібний. Іноді для цього навіть досить заглянути в типовий перекладний словник. Крім того, існують слова і вирази, що функціонують в усіх (або майже всіх) мовах - це так звані інтернаціоналізми (наприклад, суспільно-політичні терміни, оніми та ін.), - значення яких зрозуміле і без перекладу як такого.
Перекладацька транскрипція і транслітерація зустрічаються в чистому вигляді досить рідко. Як правило, при перекладі мовних одиниць ці способи перекладу поєднуються в межах однієї мовної одиниці. Наприклад, англ. Newtonможна передати українською мовою декількома варіантами - Ньютен, Невтон, Ньютон (до речі, М. В. Ломоносов у своїх одах писав Невтон відповідно до існуючої в ті часи в Росії норми мови і перекладу: "...может собственных Платонов И быстрых
разумом Невтонов Российская земля рождать"). Який з перелічених варіантів є правильним для української мови ? Ньютен - це перекладацька транскрипція в чистому вигляді, Невтон - це перекладацька транслітерація, а Ньютон - це сталий в мові варіант, у якому поєднуються і практична транскрипція, і перекладацька транслітерація.
Переклад на рівні фонем / графем суттєво відрізняється від інших. Це зумовлено тим, що фонеми / графеми в окремому вигляді не несуть жодного значення (за винятком тих випадків, коли форма слова збігається з фонемою / графемою, наприклад, укр., рос. Я, англ. / та ін.). Отже, цілком зрозуміло, що такий переклад є досить обмеженим за вживанням. Здебільшого його застосовують для передачі в іншій мові власних назв (онімів), а саме географічних назв, імен людей, найменувань тварин та ін. Як правило, імена людей передаються в іншій мові шляхом транскрибування, наприклад, англ. Jane, John, William, George, Charles передаються відповідно укр. Джейн, Джон, Вільям (Уільям), Джордж, Чарлз. Однак наведені вище англійські імена можуть бути передані українською і російською мовами шляхом транслітерації, якщо вони називають осіб будь-якої королівської родини або біблійних осіб. У такому випадку англ. William, George, Charles, James
відповідно будуть передані відповідно як укр. Вільгельм, Георг, Карл, Яків', англ.Isaac, Moses, Abraham зазвичай перекладаються, як Айзек, Мозез, Абрагам, однак на позначення біблійних осіб, як Ісаак, Моїсей, Авраам тощо [Бархударов 1975: 177-178]. Іноді спосіб транскрипції використовують при перекладі політичних та культурних реалій, як то: перебудова, офіс, спікер та ін. Багато інтернаціоналізмів також перекладаються саме на рівні графем (орфографічному рівні). В сучасних мовах вже стали інтернаціоналізмами такі слова, як футбол, баскетбол, волейбол та ін., що походять від колишніх англійських слів-реалій football, volley-ball, basket-ball та ін.
1.2. Переклад у період Першої та Другої світової війни.
У ХІХ ст. перекладацька діяльність в Україні значно розширилася. Більшість
тогочасних письменників були також перекладачами. Серед найвідоміших слід
згадати Івана Франка, Лесю Українку, Пантелеймона Куліша, Левка
Боровиковського, Павла Ніщинського, Степана Руданського, Михайла
Старицького, Павла Грабовського, Володимира Самійленка, Марка Вовчка,
Марка Кропивницького. Починаючи з 1830-х років в Україні почав активно
розвиватися переклад літературних творів. Поети, які писали вірші в межах
течії романтизму, перекладали українською мовою твори польських і
російських митців.
Видання 1863 року "Валуєвського циркуляру", який значною мірою
обмежив видання книжок українською мовою, майже знищило умови, що були
необхідні для розвитку перекладу.
З появою кількох перекладів одного твору (Данте, Шекспір, Гейне,
Міцкевич) закладаються підвалини порівняльної критики перекладів,
основоположником якої був І. Франко. Його праці про українські версії
"Гамлета", творів Адама Міцкевича вирізняються високою мовною і
літературною компетенцією, яка дала йому змогу сформулювати деякі
фундаментальні принципи перекладу.
У 1918 р. постала незалежна українська держава – Українська Народна
Республіка, визнана за кордоном. Серед її міністрів були і перекладачі. Іван
Огієнко, історик, філолог, філософ і міністр національної освіти, подає свій
переклад Біблії. Зростання української самосвідомості дало сильний поштовх
оригінальній та перекладацькій творчості. У 1920-х роках ХХ століття після розпаду великих імперій і виникнення на
їхньому місці нових держав, а також після того як у Радянському Союзі період
червоного терору змінився епохою НЕПу (Нової економічної політики)
перекладацька діяльність на території України певною мірою активізувалася.
Наприкінці 1290-х років протягом приблизно десяти років аж до введення
широкомасштабних заборон на все українське у сфері перекладу працювали
такі відомі особистості, як Іван Кулик – перекладач творів Вальтера Уітмана й
інших американських пролетарських письменників, Микола Зеров – перекладач
творів античних і сучасних йому поетів, Григорій Майфет – дослідник
перекладів Тараса Шевченка англійською і французькою мовами, Володимир
Державін – літературний редактор і український перекладацький критик. У 1930-х роках трагічні події обірвали життя багатьох відомих
українських поетів, письменників перекладачів, знаних під назвою "Розстріляне
відродження". З боку сталінського режиму були розстріляні українські митці,
серед яких – Микола Зеров, Валеріан Підмогильний, Михайло Драй-Хмара,
Микола Вороний, Павло Пилипович, Дмитро Загул.
7. Відомо, що в Радянському Союзі система навчання іноземної мови була розроблена за особливою методикою, розрахованою, щоб після навчання людина була в змозі прочитати спеціальну літературу (зі словниковим запасом в тисячу слів), але не могла спілкуватися на побутовому рівні (словниковий запас всього кілька сот слів).
Всі знають, що до революції освічені люди в Росії володіли вільно кількома іноземними мовами, в той час як в СРСР, незважаючи на те, що і в школі, і в інститутах вчили іноземну (одну всього), ніхто толком її не знав. У кращому випадку міг прочитати на лейблі джинсів "Маде ін УСА" і перекласти "зроблено в США".
У СРСР всі знали, що іноземна мова все одно не знадобиться і тому викладали не власне мову, якою говорять у світі, а її будову.
Звідси і всі ці витончені роздуми та схеми - що після чого ставити і чим геpундій відрізняється від прислівника.
27 травня 1961 року було прийнято постанову Ради міністрів СРСР "Про поліпшення вивчення іноземних мов", згідно з якою планувалося створення 700 спецшкіл і написання нових підручників для вивчення іноземної мови.
Постанова дозволяла викладати іноземні мови в дитячих садках і початкових класах шкіл. Пропонувалося змінити навчальні плани університетів, в першу чергу з гуманітарних спеціальностей, для того, щоб особи, які закінчують їх, вільно володіли іноземною мовою.
У ряді педагогічних інститутів за рахунок аспірантури були організовані дворічні вищі педагогічні курси з підготовки викладачів іноземної мови для вищих навчальних закладів.
Було сформоване державне замовлення на випуск платівок з уроками іноземної мови, придбання іноземних навчальних фільмів, створення спеціальних телепередач, випуск словників та книг іноземної класики мовами оригіналу.
Однак насправді шкільна програма з вивчення іноземної мови зовсім не припускала повноцінного знайомства з іншою культурою та її мовою.
8. Як правило, виділяють декілька найбільш популярних підходів до викладання іноземної мови.
Лінгво-соціокультурний підхід
Даний підхід властивий практично всім закордонним мовним школам. Основний принцип підходу: "Вивчаючи іноземну мову, ви дізнаєтеся культуру країни мови". І навпаки: "Пізнаючи культурні феномени, ви засвоюєте мову культури". На заняттях велика увага приділяється традиціям і звичаям країни, культурним кодам, етнічним особливостям.
Комунікативний підхід
Комунікативним підходом керуються британські та американські мовні школи Bell International, OISE, St. Giles International, Rennert Bilingual, NESE. Основне завдання - навчити студента спочатку говорити та легко сприймати усне мовлення, а вже потім писати. Підхід орієнтований у першу чергу на тих, хто бажає за невеликий термін адаптуватися в мовному середовищі.
Інтенсивний метод
Метод призначений для ділових людей, яким необхідно за короткий термін оволодіти конкретними мовними навичками. Викладачі шкіл OISE та Centre Linguista Canada формують у слухачів "виразну мовну поведінку". За невеликий період часу слухачі запам'ятовують певне коло стійких клішерованих виразів, а потім вчаться користуватися ними, при цьому злегка імпровізуючи та додаючи більш емоційні розмовні фрази.
Найчастіше інтенсивного курсу достатньо для використання мови у професійній сфері: у діловому листуванні, при проведенні презентацій і телефонних переговорів, складанні комерційних пропозицій.
"Прямий" (direct) метод
Даний метод широко відомий як метод Берліца. Основний принцип полягає в повному виключенні рідної мови студента з процесу навчання. Мета - навчити студента думати іноземною мовою. У зв'язку з цим, навіть студентам, які мають нульовий рівень володіння мовою, доводиться сприймати іноземну мову. Переклад слів і виразів на рідну мову повністю відсутній. Відсутність перекладу дозволяє подолати ілюзію, що кожне слово і вираз рідної мови мають точний еквівалент в новій мові. Відсутність перекладу дозволяє забезпечити "прямий" доступ до мовних конструкцій. Метод активно використовується мовними школами Міжнародної корпорації Берліца (The Berlitz School of Languages).
Діловий (або діяльнісний) підхід
Ми б хотіли виділити особливий підхід, що рідко зустрічається в загальноприйнятих класифікаціях. Діловий (діяльнісний) підхід припускає вивчення іноземної мови в поєднанні з практикою спілкування в професійній області. Таку можливість надають мовні школи Нью-Йорка, Лондона, Сан-Франциско, Торонто та інших світових бізнес-центрів. Як правило, програма (вона одержала назву "Стажування - Internship") складається з двох частин: перша - підвищення мовного рівня на заняттях у школі, друга - стажування в іноземній компанії за фахом.
Діловий метод за своєю природою дуже інтенсивний. Відбувається найбільш активне опанування іноземною мовою шляхом швидкого вирішення ділових питань, реалізації завдань і проектів. Учасник програми мобілізує всі можливі ресурси, і навіть якщо рівень його мови не досягає позначки «advanced», він швидко підключається до роботи. Як відзначають професіонали, викладачі школи Rennert Bilingual, діловий підхід можна інакше позначити як безпосереднє використання мови в дії. Це як раз той випадок, коли практика має очевидний пріоритет перед теорією.