Які естетичні погляди Стендаля відбилися в роман1

1. Які естетичні погляди Стендаля відбилися в романі "Червоне і чорне"?

Естетичні погляди Стендаля склалися на ґрунті філософії епохи Просвітництва. Людина для Стендаля немислима поза середовищем, її психологію потрібно вивчати в зв'язку з її суспільним становищем. Прекрасне не може бути постійним для всіх часів і народів. Естетичний ідеал нового суспільства оснований на інтелекті і чутливості — художник повинен цікавитися не стільки нагим тілом атлета, скільки виразом його обличчя, його духовною красою.

2. Роман має досить символічну назву: «Червоне і чорне». Цей контраст не є випадковим. В романі, як уже зазначалося, викрито епоху реставрації Бурбонів, тобто монархії, що прийшла на зміну революційним завоюванням, котрі завершились імператорством Наполеона, що виплив на хвилях цих історичних подій. «Хоч сам Бонапарт ніколи не був революціонером.. він став символом «червоного» в протилежність «чорним» силам Реставрації, котра хоч і перемогла у Франції, та проіснувала лише до 1830 року, коли була заміщена владою буржуазії. А та, «почорнівши», ще довго трималась, але не раз хиталась і в 1848 році, і в 1870 році, коли ледве не впала від сил уже іншого «червоного». Головний же герой роману Жюльєн Сорель діє до 1830 року, а тому увесь час оглядається на Бонапарта як на зразок «червоного», проймаючись ненавистю до «чорного», прагнучи до боротьби за справедливість»

Письменнику потрібно було три роки, щоб «осмислити» цей злочин, «виносити ідею» твору, продумати сюжет. В цьому романі письменник не обмежується тільки розповіддю сентиментальної історії свого героя, а створює об’ємну, широкомасштабну картину французького суспільства початку ХІХ століття, реально обумовивши поведінку героя.

Дія відбувається у вигаданому Стендалем місті Верньєрі, що нагадує сучасникам Гренобль, в Безансоні, де письменник ніколи не був, і в Парижі, де часто і довгий час жив.

Отже, роман «Червоне і чорне» є відображенням епохи періоду Реставрації. Сюжет розгортається на фоні історичних подій. Відчувається. Що автор постійно оглядається на попередні події, зокрема на Францію часів Наполеона.

3. «Червоне і чорне» історія створення Фабула роману заснована на реальних подіях, пов’язаних з судовою справою якогось Антуана Берті. Стендаль дізнався про них, переглядаючи хроніки газети Гренобля. Історія Антуана Берте, сина сільського коваля — схожа з історією Жульєна Сореля. Його вихователем і вчителем був місцевий священник. Коли юнакові виповнилось 19 років, він почав працювати гувернером у родині багатого промисловця пана Мішу. Можливо, Антуан був викритий в любовному зв’язку з матір’ю своїх вихованців, бо втратив місце. Священник, зумів влаштувати Берте в семінарію, з якої юнак переходить вихователем до аристократичного будинку Кордонів. Мадемуазель де Кордон, дочка хазяїна, закохується в молодого плебея. Її батько пише листа до пані Мішу і просить схарактеризувати поведінку Антуана, на що отримує негативний відгук. Це означає кінець карєри для Берте, і той з відчаю повертається в Гренобль і стріляє в пані Мішу, а потім намагається покінчити життя самогубством. Пані Мішу не помирає. У 1827 р. в Греноблі відбувся судовий процес, на якому Берті було засуджено на смерть. Ця судова хроніка не випадково привернула увагу Стендаля, який задумав роман про трагічну долю талановитого ~ плебея у Франції епохи Реставрації. Однак реальне джерело лише пробудило творчу фантазію художника, переосмислити хронікальну історію. Історія головного персонажа «Червоного і чорного”, на перший погляд, майже повністю повторює згадану справу, тільки імена змінюються: Берте перетворюється на Жульєна Сореля, подружжя Мішу —  на пана і пані де Реналь, а аристократка та його дочка – на маркіза де Ла – Моль і Матильду. Але замість дрібного честолюбця, яким був Берті, з’являється героїчна і трагічна особистість Жюльєна Сореля. Не меншу метаморфозу зазнають факти і в сюжеті роману, що відтворює типові риси цілої епохи в головних закономірностях її історичного розвитку.

4. Сюжетно-композиційні особливості твору. Жанр. Фабула роману заснована на реальних подіях, пов’язаних із судовою справою Антуана Берте. У романі йдеться про трагічну долю талановитого плебея у Франції доби Реставрації. У сюжеті роману відтворені типові риси цілої доби в головних закономірностях її історичного розвитку. Хронікально-лінійна композиція роману організується біографією основного героя Жульєна Сореля.

Сюжет побудований на історії духовного життя героя, становленні його характеру, який представлений у складній та драматичній взаємодії з соціальним середовищем. Сюжет рухає не інтрига, а дія, яка перенесена в душу і розум Жульєна, котрий весь час суворо аналізує ситуацію і себе в ній, перед тим як наважитися на вчинок, який визначає подальший розвиток подій. Тому особливо важливі у творі внутрішні монологи героя. Точне і проникливе зображення людського серця визначає поетику «Червоного і чорного» як соціально-психологічного роману.

Композиція і сюжет «Червоне і чорне» Елементи сюжету Сюжетні перипетії Зміст і характер конфлікту Експозиція Розповідь про життя Жульєна Сореля в домі батька. Нездатність хлопця до фізичної праці, захоплення книгами викликають вороже ставлення до нього з боку батька-теслі та братів Між освіченістю та неуцтвом, невіглаством; тонкою організацією душі та грубою фізичною силою Зав’язка Мер міста пан де Реналь запрошує Жульєна гувернером до своїх дітей Між бажаннями, можливостями Сореля і його низьким походженням; між захопленням високими ідеями, жагою наслідування кумирові Наполеону й становищем гувернера Розвиток дії Кохання пані де Реналь;навчання в Безансонській семінарії; знайомство з маркізом де Ла-Моль, кохання Матильди. Просування Жульєна по службі. Питання про одруження з Матильдою. Лист пані де Реналь у відповідь на запит маркіза де Ла-Моля про особу Жульєна Сореля Між справжніми почуттями та бажанням самоствердитися у відповідному суспільстві; між духовними, інтелектуальними запитами Сореля та пануванням культу задоволення фізичних потреб у семінарії; між презирливим ставленням представників вищого класу до «плебеїв» і прагненням Сореля стати з ними на один щабель завдяки своєму розуму, здібностям і таланту Кульмінація Постріл у церкві в пані де Реналь. Бажання Сореля з гідністю піти з життя Між честолюбними уявленнями та реальними діями, між мріями та дійсністю Розв’язка Роздуми Жульєна Сореля у в’язниці. Поведінка пані де Реналь та Матильди де Ла-Моль. Страта головного героя. Смерть пані де Реналь і глибоке горе та захоплення Матильди Між бажаннями підвищити свій статус та звести рахунки з огидним йому світом; між справжнім коханням і коханням заради досягнення корисливої мети; між провиною та покарання

Символічність назви «Червоне і чорне»: червоне — жага, любов, пристрасть; чорне — символ зла, жалоби, смерті; червоне — символ гільйотини, агресії, колір крові; чорне — колір повсякденного одягу Жульєна; червоне — душевна чистота та щирість Жульєна Сореля; чорне — його честолюбство та холодний розрахунок; червоне — колір мундира військовика армії Наполеона; чорне — колір сутани священика; червоне — революція; чорне — реакція. Ознаки реалізму «Червоне та чорне» всебічне змалювання розвитку внутрішнього світу головного героя; герої не ідеалізовані, вони мають позитивні і негативні риси; пошуки причин суспільних рухів; панорама суспільно-історичного життя Франції доби Реформації. Риси романтизму у реалістичному романі «Червоне та чорне» проблема трагічного конфлікту самотньої гордої особистості; символіка кольорів; передбачення подій, пророцтва щодо подальшого життя та загибелі (Жульєн у церкві); романтичне кохання Матильди; авантюризм; епатуючий фінал; опис гірських пейзажів. Психологізм роману «Червоне та чорне» аналітизмі зображення суспільства; психологічних деталях (відтворюють стан душі персонажів у конкретний момент); монологах героїв (особливо внутрішніх); авторських коментарях думок персонажів; авторських коментарях вчинків персонажів.

Система образів. У романі представлені основні соціальні прошарки: аристократія (маєток де Ла Моля); провінційне дворянство (будинок де Реналя); вищі і середні прошарки духовенства (єпископ Агдський, преподобні отці Безансонської семінарії, абат Шелан); буржуазія (Вально), дрібні підприємці (друг героя Фуке), селяни (родина Сорелей). Основні процеси, які відбуваються в цих прошарках: 1) деградація дворянства; 2) зростання буржуазії; 3) влада грошей.

Образ Жульєна Сореля. Соціальна загостреність узагальнень у романі підкреслює трагедію долі головного героя. В образі Жульєна Сореля Стендаль «моделював» історичну дійсність. Син теслі, Жульєн не одержав систематичної освіти, але був кращим учнем місцевого священика, багато думав, читав. Талановитий плебей, він увібрав найважливіші риси свого народу, розбудженого до життя Великою французькою революцією: відвагу, енергію, чесність, твердість духу, непохитність у досягненні мети. Він завжди (в особняку де Реналя, в домі Вально, у паризькому палаці де Ла Моля, у залі засідань вер’єрського суду) лишається людиною свого класу. Він мріє досягти слави і місця під сонцем завдяки власному таланту, енергії (його надихає приклад Наполеона, теж вихідця з третього стану). Але Сорель живе в іншу добу. У період Реставрації зробити достойну кар’єру прямим і чесним шляхом неможливо.

Протирічне поєднання в натурі Жульєна плебейського, революційного, незалежного та шляхетного з честолюбством, яке веде його на шлях лицемірства, помсту і злочин, утворює основу складного характеру героя. Протиборство цих антагоністичних рис визначають внутрішній драматизм Жульєна.

Жіночі образи

Мадам де Реналь, дружина мера міста Вер'єра, була освіченою красунею-провінціалкою. Весь нерозтрачений запал своєї молодості, розуму, почуттів вона віддала вихованню двох дітей. Брала участь у благодійних акціях, що їх організовував її чоловік, милувалась навколишнім краєвидом, пила чай із варенням на веранді з подругою. І ось в її маєтку з'являється нова людина — гувернер її дітей, досить-таки миловидний юнак. Бажання допомогти Жульєнові матеріально, придбати книжки, які він хотів би мати, тривалі прогулянки у саду стали фоном, на якому зародилось та визріло кохання пані та гувернера. Палка, жагуча пристрасть охопила обох. З ризиком для честі пані зустрічається з Жульєном у своїй спальні, краде для нього хліб після вечері, затягує драбину, по якій він дереться до її кімнати. Забуто всі умовності світу. Панує тільки кохання — з її боку. Бо Жульєн "закохався" в пані з корисливості. Справжнє прийде потім.

Друга жінка у житті Сореля — аристократка маркіза де Ла-Моль. Дівчина з багатої, гордовитої сім'ї, Матильда зневажливо ставилась до молодиків, які її оточували. Дівчина жила, в очікуванні, що з'явиться герой, схожий на улюбленця її ідеалу — Маргарити Наваррської. І ось він з'явився в особі батькового секретаря. З-поміж примружених вій роздивлялась знатна красуня незаможного юнака. І все те, що вона очікувала, на що сподівалась, Матильда знайшла в Жульєнові. Але кохання цих молодих людей більше було схожим на змагання, бо вони постійно мучили одне одного. Усьому виною було хворе честолюбство Сореля. Матильда розуміла, що, одружившись із Жульєном, вона потрапить у те суспільство, до якого ставиться з презирством. І знову ж таки — Жульєн не любить її по-справжньому, бо душею він уже з панею де Реналь.

Фатальні постріли у церкві — і Жульєн потрапив до в'язниці. Пані де Реналь навідується до Сореля кожен день, і тільки перед стратою він зізнається, що ніколи не був такий щасливий. Любов пані стала для юнака найвищим щастям та лихом його життя. І — як фінал — ешафот.

А що ж Матильда? Як і Маргарита Наваррська, вона поховала голову улюбленця в печері, яку Жульєн вибрав для себе сам.

Практичні завдання

1. Трактат “Расін і Шекспір” (1825) став настільною книгою для багатьох письменників ХІХ ст. Осмислюючи шлях розвитку французької літератури, Стендаль нібито включається у суперечку між “старими” і “новими” і пропонує Франції шекспірівський шлях розвитку. Класицизм, корифеєм якого вважався Расін, Стендаль називає “мистецтвом прадідів» і протиставить йому шекспірівську спрямованість на живе, реальне життя, на неповторність певного історичного відрізку, який проживає нація.«Расін і Шекспір» – це теоретична спроба обґрунтувати реалістичні тенденції в літературі. Головний жанр – трагедія, хоча Стендаль їх і не писав. Сучасні добутки повинні відповідати сучасному читачеві, зіставляючи Расина й Шекспіра, говорить, що Расин застарів. Потрібно наслідувати способу зображення дійсності Шекспіра. Від Расіна і його новітніх епігонів Стендаля відвертала тиранія штучну, сковуючу творчу ініціативу єдностей місця й часу. Шекспір був прапором романтиків, проти класицизму ополчившихся, і Стендаль устав під цей прапор. Однак його тлумачення шекспірівського внеску у світовий літературний процес ближче не до споконвіку романтичного, а до реалістичного. Але терміна «реалізм» в 20-і роки XIX в. не існувало, і Стендаль думав себе романтиком. Уважає, що не треба відмовляти читачеві й глядачеві в уяві. Предмет зображення в лит. добутку: завдання сучасного письменника відбивати дійсність, мати можливість передавати те, як у реальності. Романтик («реаліст») повинен мати зухвалу волю. Драма буд. б. написати прозою (лірики немає), вона буд. б. сучасна, відбивати реальну дійсність. Мистецтво повинне давати сучасникам той жанр, предмет, що їм необхідний. « По суті, всі великі письменники були романтиками. А класики – це ті, які через сторіччя після їхньої смерті наслідують їм, замість того, щоб розкрити ока й наслідувати природи». Звідси на перший погляд, парадоксальну тезу, що поєднує Расина й Шекспіра.

2. Злети Жульєна Сореля ♦ Жульєн намагається грати роль «світського лева», але викликає лише сміх, адже йому бракує досвіду. Ці його намагання відлякують пані де Реналь. Під впливом темпераменту юнак забуває про роль і починає палати щирою пристрастю, при цьому домагається взаємності. Це що? (Злет за автором і падіння за загальнолюдськими та християнськими моральними нормами) ♦ У Безансонській семінарії Жульєн уважає, що серед обмежених і нерозвинених семінаристів він легко стане першим учнем, говорячи: «За Наполеона я був би сержантом, а серед цих майбутніх кюре я буду старшим вікарієм». І він дійсно стає першим, але не «своїм», не здобуває поваги, адже в очах посередності бути надто розумним — гріх гордині. Даремно Сорель силкується стати «як усі». Усе одно, «і після багатьох місяців невпинних зусиль Жульєн усе ще мав вигляд людини, що мислить». Як це розцінювати? (Як злет душі, але падіння для кар’єри.) • Саме в цей момент із Жульєном відбувається катастрофа: пані де Реналь пише маркізові де Ла-Молю про те, що Сорель — безсоромний кар’єрист, аморальна людина. Маркіз відмовляється віддати за нього свою дочку. Жульєн їде до Вер’єра, стріляє в пані де Реналь і потрапляє до в’язниці. Самотні години у в’язниці й каяття повернули його до «природного стану». Він відмовляється від допомоги, від самозахисту, на суді гордо заявивши: «Ви бачите перед собою простолюдина, обуреного проти свого низького походження. Ось мій злочин, добродії.»

3. 1,Постійні розмови про дорогі покупки трохи не звели бідного хлопця з розуму. Та й епіграф до «Червоного і чорного» — «Правда, гірка правда» — є одним з останніх висловів Жоржа Дантона, революціонера, страченого своїми ж сподвижниками за співчуття жирондистам, говорить багато про що. Письменник аналізує людство, а не окремі політичні пристрасті, тому в творчості Стендаля геть відсутня ідеалізація як прийом. Будучи переконаним республіканцем, письменник не приховує примітивність і тваринну жадібність таких представників простолюддя, як батько і брати Сореля.

2, Які верстви суспільства показані в романі "Червоне і чорне"?

Дворянство — влада в їхніх руках; священнослужителі — католицька церква є впливовою силою в суспільстві; буржуазія — намагається повернути свої втрачені позиції.