1. Предмет екологічного права України.

Екологічне право — комплексна галузь права, яка регулює суспільні екологічні відносини з метою охорони життя і здоров'я громадян, захисту їхніх екологічних прав і свобод, раціонального природокористування і забезпечення якості довкілля в інтересах всього суспільства.

Предмет екологічного права — суспільні відносини, що виникають між суб’єктами з приводу забезпечення екологічної безпеки, приналежності, використання, відновлення природних ресурсів, охорони, а в певних випадках захисту людини, навколишнього природного середовища від шкідливого впливу з метою попередження, запобігання, усунення його негативних наслідків й забезпечення екологічної безпеки. Такі суспільні відносини розподіляють на:

• природоресурсні правовідносини — суспільні відносини стосовно використання природних ресурсів;

• природоохоронні правовідносини — правовідносини в галузі екології. Відносини стосовно попередження та уникнення погіршення екологічної ситуації у певній місцевості і в країні в цілому.

• Антропоохоронні правовідносини включають відносини щодо охорони життя і здоровя людини від впливу стихійних сил та природних явищ, а також самої людини у природному середовищі від негативних наслідків природних явищ.

Об'єктом правовідносин є життя і здоров'я людини

Екологічні відносини мають певні відмінності від інших відносин

• існують лише при наявності певних об'єктів без відриву їх від єдиного природного середовища

• Розвиваються за законами природи і вплив права є обмеженим

• Суб'єкти екологічних відносин зобов'язані дотримуватись екологічних стандартів, нормативів інших вимог які є наукового обґрунтованими з точки зору існування єдиної екологічної системи

• Переважання імперативного методу

З ЛЕКЦІЇ

Предметом є відносини у сфері взаємодії суспільства і природи

1. Правовідносини які виникають у сфері використання природних ресурсів ( використання буваю спеціальним і загальним)

1. Відносини у галузі навколишнього природного середовища

2. Відносини з забезпечення екологічної безпеки

2. Методи екологічного права.

Методи правового регулювання екологічних правовідносин – способи і прийоми, спрямовані на ефективне регулювання екологічних правовідносин, забезпечення реалізації прав і дотримання обов'язків суб'єктами цих відносин у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки умов проживання людей.

Змішаний метод якій передбачає комбінацію дозволів заборон і покарання

Диспозитивний метод:При регулюванні відносин власності на природні ресурси або об'єкти, договірних відносин

Імперативний метод: при виникненні надзвичайних екологічних ситуацій, відтворення природних об'єктів

Найбільш широко у сфері еколого-правового регулювання використовується імперативний правовий метод.

Імперативний метод в екологічному праві означає встановлення приписів, дозволів, заборон суб'єктам екологічних правовідносин і проявляється в можливості застосування державного примусу до виконання правових приписів юридичними особами та громадянами, включаючи іноземних, а також посадовими особами. Особливістю даного методу є обов'язкова участь в таких правовідносинах держави в особі спеціально уповноважених органів або органу місцевого самоврядування. У зв'язку з цим сторони такого правовідносини знаходяться в нерівному положенні - у відносинах влади і підпорядкування.

Даний метод в екологічному праві проявляється в наступних формах.

По-перше, у встановленні нормативів гранично допустимих концентрацій хімічних, радіоактивних, інших речовин і мікроорганізмів, а також нормативів допустимих фізичних впливів. Ці нормативи є обов'язковими для дотримання суб'єктами екологічних правовідносин, яким вони адресовані.

По-друге, в лімітування і ліцензування окремих видів діяльності, пов'язаної з негативним впливом на навколишнє середовище..

По-третє, у встановленні обов'язковості проведення державної екологічної (або іншої передбаченої законом) експертизи, без позитивного висновку якої не допускається здійснення господарської чи іншої діяльності, пов'язаної з впливом на навколишнє середовище.

По-четверте, в проведенні державного екологічного контролю за господарською діяльністю природокористувачів, обов'язковістю до виконання приписів посадових осіб, його здійснюють.

По-п'яте, у встановленні підстав та порядку притягнення до юридичної відповідальності за порушення екологічних норм і правил.

Слід зазначити, що наведений перелік не є вичерпним.

Диспозитивний метод  грунтується на рівність сторін правовідносини і можливості вибору ними самостійно тієї чи іншої моделі поведінки. Головним завданням даного методу є стимулювання через матеріальний інтерес правомірної поведінки суб'єктів екологічних правовідносин. Наприклад, при здійсненні добровільного екологічного страхування з метою захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб на випадок екологічних ризиків.

Імперативний і диспозитивний методи знаходяться в динамічному взаємодії. Певне домінування імперативного методу виправдано публічним характером екологічних відносин, роллю і відповідальністю держави за збереження сприятливих умов життя для населення. Але все ж не можна говорити про його однозначне панування в регулюванні екологічних відносин.