1.Поняття та структура світогляду. Специфіка філософського світогляду.

Під світоглядом слід розуміти результат духовного осягнення людиною, людством світу. Об'єкт світогля¬ду —світ як цілісність. А предмет світогляду — відно¬шення "людина — світ". Тобто центром уваги світогляду є питання про співвідношення активної, цілеспрямованої, ро¬зумної частини світу (людини) зі світом — як об'єктивно існу¬ючою цілісністю (протилежністю людини). Співвідношення "ми" (люди) і "він" (світ) можна розглядати як сутність світо¬гляду. Світогляд у сутнісному розумінні — це сукупність об¬разів і уявлень чи система понять і категорій, яка підпоряд¬кована процесові визначення місця людини, людей у світі, їхнього історичного походження і призначення.

А виходячи з природи людини, світогляд є системою уза¬гальнених почуттів, інтуїтивних уявлень і теоретичних по¬глядів на навколишній світ і на місце людини в ньому, на відношення людини до світу, до самої себе і до інших людей. Водночас світогляд — це система основних життєвих наста¬нов людини, певної соціальної групи і суспільства.

Отже, наявність світогляду є виявом системності духов¬ності людини, суспільства і водночас показником зрілості не лише особистості, а й соціальних груп, тих чи інших полі¬тичних сил.

Світогляд — це різнорівневе духовне утворення, в якому органічно поєднуються житейське бачення світу, розсуд і пе¬ресуди, а також наукові, художні й політичні погляди тощо. Розвиток світогляду відбувається шляхом зміни форм прак¬тичного освоєння людиною світу і її теоретичного самоусві¬домлення.

Тому світогляд — найвища форма самоусвідомлення людини, логічно впорядкована система світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. Основою цієї впо¬рядкованої системи є певний категоріальний апарат і логічні вибудови доведень та обґрунтувань, духовно-практичне осво¬єння світу. У світоглядній культурі світові наявного буття протиставляється світ мети, світ ідеалів, цілей і сподівань, а також уявлення, почуття, ідеї, знання, вірування і переко¬нання, опосередковані досвідом особистості і які є основою формування її життєвої позиції.

Образно висловлюючись, світогляд — це цілісна кар¬тина світу, в якій головний сюжет — відношення "лю-дина — світ", а головна дійова особа — людина.

Як і будь-яке явище, світогляд має певну структуру. На¬гадаємо, щоструктура — це внутрішня будова чого-небудь, спосіб закономірного зв'язку предметів і явищ природи і су¬спільства, мислення і пізнання, сукупність суттєвих зв'язків між окремими частинами цілого, що забезпечує його єдність.

Говорячи про структуру світогляду, потрібно зауважи¬ти, що вона досить різноманітна, має багато аспектів свого існування.

Зокрема, якщо розглядати світогляд із точки зору зміни його змісту в процесі практичного освоєння світу і його тео¬ретичного усвідомлення, то основними структурними елемен¬тами постають:погляди, уявлення, знання, оцінка знань, переконання, віра таідеали.

Дійсно, практичне людське світотворення починається з вибору людиною свого місця у світі, орієнтації в ньому. Інши¬ми словами, щоб побачити світ у всій його цілісності, людина має кинути погляд на ті чи інші речі, предмети, явища, які цей світ представляють. Тому й слід розглядати погляди як одну з найголовніших елементарних складових світогляду.

Структура світогляду

1. Світовідчуття;

2. Світосприйняття;

3. Світорозуміння;

Світовідчуття – спосіб ствердження світогляду, в якому світ і ставлення людини до нього відтворюються у чуттєво-емоційній формі. Переживання та оцінки звернені не до окремих явищ, а до світу в цілому і до загальної позиції людини в ньому. Це є духовний стан людини, який визначає прийняття чи неприйняття людиною світу, її довіру або недовіру у ставленні до людей тощо.

Світосприйняття – на цьому рівні світогляду світ дається людині як цілком предметна реальність, яка певним чином організована та впорядкована. На цьому етапі переважають різного типу знання, просторово-часові уявлення про світ, які об’єднуючись утворюють цілісний образ світу.

Світорозуміння – рівень світогляду, на якому відбувається подальша конкретизація світосприйняття, що перетворює його в вищий рівень організації світогляду, що дозволяє надати людині мотиви та орієнтири вибору у кожній життєвій ситуації. Тобто світ набуває цілісності. Світорозуміння – абстрактне мислення + теоретичне пізнання.

Специфіка філософського світогляду

На відміну від міфології і релігії, філософія спирається на теоретико-логічне міркування людини про світ. Вона приходить на зміну міфології і релігії як єдине сукупне знання, засноване на іншому фундаменті.

Філософія - це не безумовна віра, а міркування, філософія - це не крапка, не догматичне встановлення, а завжди питання. Основою філософського міркування є критичне осмислення вже сформованих уявлень про світ.

Філософія - це рефлексія, а це значить, що вона має справу не з самим предметом буття, а з думкою про буття, з певним, вже сформованим свідомістю буття. Філософія - це аналіз наших уявлень про буття, тому надзвичайно висока ступінь її абстракції. Рефлексія - погляд всередину, погляд у себе. За висловом М. Бердяєва, філософський світогляд - результат не цікавості не зайнятих у будь-якій діяльності людей, а плід важких і довгих роздумів. [8, С.23].

Філософія висловлювала з'явилася потреба розбиратися з допомогою розуму (тобто раціонально) в поняттях, в тих проблемах, які виникали в ході історичного процесу, тому відмітною особливістю філософського світогляду є відображення світу в системі понять. Крім того, філософський світогляд, на відміну від міфологічного і релігійного, більше оперує науковими фактами, більше робить опору на дані конкретних наук.

Міфологічний та релігійний світогляд - це групове, колективне свідомість. Філософія ж виникає тоді, коли з'являється необхідність індивідуального,особистісного осмислення.

Кожна філософська концепція суто індивідуальна. Філософія завжди орієнтує людину на самостійний аналіз тих чи інших проблем.

Мета теоретичної філософії, представленої в її історії, - розширити інформаційне поле для такої діяльності. У самої людини завжди залишається право виробити власну позицію, але на основі філософських знань вона буде більш вагома і значуща.

Філософія і релігія є близькими по ряду підстав:

Вони близькі по предмету відображення. І та, і інша спрямовані на пошуки сенсу буття, виражають потреби в гармонізації відносин.

Вони близькі за формою відображення. Вони обидві - духовне ставлення людини до дійсності, виражене в найбільш загальній, абсолютній формі, бо і Бог, і філософія - певні абсолюти.

Вони близькі й тим, що це ціннісні форми духовної діяльності (не наукова істина конкретного знання є їхньою метою, а формування духовної життєвої концепції у відповідності з важливими для людини орієнтирами життєдіяльності).

І, тим не менш, це різні форми духовної діяльності. Їх відмінності полягає як на уроках, так і за способами відображення людиною світу:

Філософія як рефлексія, як міркування виходить у своїх позиціях з природної реальності буття, буття самого по собі, що має якісь внутрішні, власні причини розвитку. Релігія орієнтує на надприродне, на потойбічний світ, на позамежне буття, тільки на трансцендентність.

Бог для філософії є поняттям буття, яке також вимагає свого аналізу, як і будь-яке інше поняття, тому до філософських дисциплін можна віднести філософіюрелігії. Для релігійного світогляду Бог - не поняття, а реальний, конкретний об'єкт поклоніння і віри.

Філософія намагається обгрунтовувати свої концепції за допомогою системи понять, що підкріплюються логікою наукового знання.

Вона черпає свій матеріал з різних сфер цієї діяльності, намагаючись осмислити їх своїм специфічною мовою, з допомогою розуму, логіки філософського аналізу. Раціональне виклад стосується і ірраціональних (у тому числі і релігійних) філософських концепцій.

Релігія - сфера почуттів, містики, благовейного трепету. З релігією пов'язане особливий психологічний стан людини: стан екстазу, відчуженості від зовнішнього світу, певна втрата своєї самості, занурення у світ, де сам мало що значиш. Філософія виступає як самосознающего себе культура, яка критично визначає свій сенс, свою сутність і своє призначення.

Релігія орієнтує людину на безумовну віру ("Вірую, навіть якщо це безглуздо" - Тертулліан). Філософія направляє на розум, на сумнів, на свою власну позицію, а не тільки на позицію, нехай і визнаних, авторитетів.

Релігія за допомогою Бога претендує на абсолютну істину. Філософія підходить до цього питання "скромнішою", скептичніше, надає вибір позицій.

Релігія говорить про спасіння душі в потойбічному світі. Філософія орієнтує людину на вдосконалення душі, на "праця душі", а значить, і на її порятунок, в земному бутті, через мирську творчу діяльність.

Релігія, хоча і постулює свободу волі людини, все ж обмежує її рамками співвідношення з Богом, тому, так чи інакше, в релігійній свідомості присутній елемент страху, підпорядкованості. Філософія повністю спирається на свободу людської особистості. Філософія сама тільки й можлива на основі волі думки.