Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
соціально-економічні умови виникнення та аналіз Капіталу” К. Маркса.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
11.06.2019
Размер:
57.77 Кб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ,

ДВНЗ ”Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана”

Кафедра історії та теорії господарства

Марксистське економічне вчення: соціально-економічні умови виникнення та аналіз „Капіталу” к. Маркса

Зміст

Вступ………………………………………………………………………3

Розділ 1. Стан суспільства Європейської цивілізації у другій половині XVII — першій половині XIX ст.…………………………….…………4

Розділ 2. Економічні теорії К. Маркса. Аналіз «Капіталу»………….15

Висновки………………………………………………………………...28

Список використаних джерел………………………………………….30

Вступ

Маркси́зм — узагальнена назва сукупності теоретичних поглядів німецьких мислителів Карла Маркса (1818–1883) та Фрідріха Енґельса (1820–1895) на історію, політику та суспільство загалом, які їхні послідовники намагаються інтерпретувати, розвивати та втілювати на практиці. Марксизм заявляє про себе як про систему революційних поглядів робітничого класу, що відображає об'єктивні закони розвитку людського суспільства та досвід класової боротьби народних мас проти експлуататорів, і що постійно розвивається на основі узагальнення цього досвіду.

Першим марксизм визначив Енґельс, як «поєднання діалектичного методу з комуністичним світоглядом» («Анти-Дюрінг», 1878).

У ХХ ст. багато країн проголошували курс на побудову соціалізму (або комунізму) за марксистською програмою. Найбільшими з них були Союз Радянських Соціалістичних Республік і Китайська Народна Республіка.

Марксизм як економічна теорія відображає реальність свого часу. Звичайно, в 21 столітті неможливо застосовувати її в незмінному вигляді, так як відбулися кардинальні зміни в економіці, її структурі, відносинах власності та ін. Про це говорять і відомі економісти Самуельсон, Гелбрейт, оцінюючи внесок К. Маркса в економічну теорію, але, на їх думку, марксизм повинен оцінюватися з позиції свого часу, з позиції капіталізму ранньої промислової революції.

Звернення до марксизму має велике значення для розвитку економічної теорії та економіки країн Європей­ської цивілізації. Це вчення мало істотний вплив, по-перше, на подальший розвиток економічної думки в цілому, формування її ос­новних напрямів; по-друге, на концепцію сучасних теорій і шкіл, які безпосе­редньо формують економічну політику демократичних держав; по-третє, на створення теоретичних засад ринкової економічної системи загалом.

Розділ 1. Стан суспільства Європейської цивілізації у другій половині XVII — першій половині XIX ст.

У другій половині XVII — першій половині XIX ст. у країнах Європейської цивілізації відбулися суттєві зміни у всіх сферах суспільного життя: політичній, духовно-культурній, господарській та соціальній. Найповніше вони проявилися у процесі демократичних, промислових і освітніх революцій. Серцевиною цих змін стало утвердження приватної власності, що спричинило виникнення нових відносин у суспільстві, привело до глобальних модифікацій в економічних системах країн Європейської цивілізації та формування ринкового господарства.

У духовно-культурній сфері європейського суспільства в зазначений період продовжує утверджуватись усвідомлення нової ролі й місця людини в суспільстві, розпочате в осьовий час та відновлене в епоху Відродження (середина XTV — середина XVH ст.) і Реформації (XVI ст.). В епоху Відродження суспільство звернулося до ідей та інститутів, які виникли ще в період античності: громадянство, справедливість, право на власність і т. п. Протестантизм, який виник унаслідок модифікації християнства, проповідував головну ідею християнської релігії — рівність усіх перед Богом, заклав основи «протестантської етики», нових суспільних цінностей і взаємин між людьми. Зміни, які відбулися в суспільстві під впливом цих історичних епох, вплинули на господарське життя Європи, сприяли становленню нової господарської системи — ринкової. [6, c.227]

Просвітництво — інтелектуальний та духовний рух кінця XVH — початку ХІХ ст. в Європі та Північній Америці. Це природне продовження ідей гуманізму Відродження, протестантизму періоду Реформації та раціоналізму початку Нового часу. Його світогляд: відмова від релігійного світорозуміння (схоластичного) і звернення до розуму як єдиного критерію пізнання людини і суспільства — стали поворотним моментом у використанні наукових знань у розвитку суспільства.

Представники Просвітництва, впроваджуючи раціональний підхід у всі сфери суспільства, формували усвідомлення необхідності зміни його розвитку на користь усього суспільства, а не окремих верств населення. Найефективнішим шляхом до такої зміни вони вважали здобуття загальної та професійної освіти, підвищення рівня матеріального й духовного розвитку індивідів. Таким чином, просвітницький рух створив передумови для освітніх та наукових революцій, вплинув на формування мотивації життєдіяльності членів буржуазного суспільства Західної цивілізації з ринковою економікою.

Демократичні (буржуазно-демократичні) революції докорінно змінили політичну та соціальну системи суспільства. Як правило, ініціювала і очолювала революції буржуазія , яка не мала можливості в умовах ієрархічного суспільства (політика якого була побудована на користь короля і дворян) здійснювати свою підприємницьку діяльність. Єдиним виходом з даної ситуації була зміна політичної системи суспільства шляхом приходу до влади буржуазії. Легітимність влади останньої забезпечувалася залученням до боротьби за зміну політичної системи всіх верств населення проти привілеїв аристократії, за утвердження соціальної рівності. Боротьба велася за відміну феодальних повинностей, кріпацтва, інших форм особистої залежності і часто супроводжувалася національно-визвольною боротьбою.

Під впливом демократичних революцій, які проголосили в країнах Європейської цивілізації свободу і рівність громадян, докорінно змінюється соціальний статус індивідів. На відміну від феодального суспільства, в якому він залежав від походження, місця в ієрархії васальної залежності, в буржуазному суспільстві визначальну роль відіграє майновий статус. Залежно від власності на робочу силу чи капітал індивіди набувають статусу найманого працівника або підприємця.

Демократичні революції були направлені на зміну існуючої системи влади. Вони передбачали:

  • участь народу у політичній системі суспільства, тобто становлення його демократичних засад;

  • створення незалежних гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової. В результаті демократичних революцій у державах Європейської цивілізації створюється найвищий виборний орган законодавчої влади, в якому здійснюється представництво основних політично активних груп населення країни ;

  • формування громадянського суспільства ;

  • особисте звільнення людей, ліквідацію привілеїв. Суспільство перейшло від особистої до економічної залежності, що знаменувало утвердження приватної власності, яка стає основою функціонування вільного індивіда. Виникнення приватної власності означало відокремлення політичної сфери держави від сфери економічної, власності від влади, що є однією з головних умов функціонування ринкової системи. Тільки така умова дає можливість сформувати якісно інший владний (економічний) центр та змінити статус індивідів у суспільстві, які починають діяти як економічні суб’єкти;

  • створення умов для господарської діяльності незалежних індивідів. Забезпечення суспільних інтересів (а не тільки інтересів привілейованої аристократії і монарха) стало головним у діяльності держави як економічного центру. Засобом реалізації такої діяльності стало створення низки інститутів ринкової економічної системи;

  • прояв раціонального індивідуалізму, тобто реалізацію здібностей вільних членів суспільства;

  • формування національних держав на основі раніше створених централізованих (абсолютистських) монархій. Основою взаємовідносин у національній державі стало формування нації1 як суспільного суб’єкта, що діє на засадах солідарності на відміну від станових відносин володарювання-підпорядкування.

Англійська революція 1640–1660 років: економічні причини і наслідки. На початку XVI ст. Англія залишалася невеликою за кількістю населення державою. Переважна частина її мешканців проживала у сільській місцевості (в містах мешкало лише 20 % населення). Більшість галузей промисловості у своєму розвитку поступалися континентальним країнам Європи, а англійський флот значно відставав від голландського. Сприятливі умови для розвитку господарства Англії, його промислового піднесення створювалися у процесах:

  1. Надзвичайного розвитку англійської торгівлі. Уже у 1553 р. у Лондоні виникла “Гільдія відважних купців” – товариство, яке почало здобувати чужоземні ринки для англійської вовни та сукна. Поступово торгові факторії були відкриті у Гамбурзі, Антверпені. Засновано Балтійську, Московську торгові компанії.

  2. Аграрного перевороту – утворення в XVI–XVIІІ ст. великої земельної власності буржуазного типу за рахунок обезземелення селян. Поштовхом для нього стало піднесення суконного виробництва, продукція якого на початку XVIІ ст. становила майже 90 % англійського експорту; посилення попиту на вовну та її подорожчання.

  3. Розвитку господарства Англії сприяли також значні кошти, залучені у процесі так званого “первісного нагромадження капіталу”. Його основними шляхами були:

– аграрний переворот та реформація;

– система державного боргу;

– протекціоністська політики уряду щодо національної буржуазії;

– колоніальна система, работоргівля, піратство тощо.

Зміни, які відбувалися в Англії в XVI – першій половині XVIІ ст. привели до проникнення нових капіталістичних відносин в усі галузі економіки. У результаті сформувався клас нових власників: – середнє і дрібне дворянство (джентрі), яке господарювало на підприємницькій основі; – підприємців; – купців-торгівців; – заможних фермерів, які володіли значними капіталами. Одночасно залишилися і феодальні пережитки (цехові порядки, залишки феодального землеволодіння, політичне безправ’я економічно міцної буржуазії, свавілля королівської влади). [5, с. 78]

Німецька буржуазно-демократична революція. Головною метою буржуазно-демократичної революції 1848 р. було перетворення Німецького союзу у конституційну федеративну монархію, лібералізація економіки та захист інтересів нижчих верств населення. Але феодальна роздробленість країни, неузгодженість дій політичних сил, боротьба між королями Пруссії й Австрії за можливість стати центром єднання нації призвели до планомірного придушення революційних дій. Наслідком революції стало створення конституційної федеративної монархії, яка спиралася на юнкерів, що були водночас і великими землевласниками і професійними військовими. Прихід до влади військової еліти тривалий час визначав шлях розвитку країни, спрямований на її мілітаризацію, створення військових союзів, ведення війн з іншими країнами.

Буржуазно-демократична революція в США. На відміну від держав Західної Європи буржуазно-демократична революція в США проходила у два етапи. Перший був пов’язаний з війною за незалежність (1775—1783 рр.). Згідно із затвердженою конституцією в країні була встановлена федерація штатів з республіканською формою правління, а також створена правова система, яка сприяла розвитку ринкових відносин. Другий етап припав на громадянську війну 1861—1865 рр., коли було скасовано рабство на Півдні та створені однакові політичні, соціальні, економічні умови розвитку всіх штатів Америки.

Промислова революція (промисловий переворот) стала наступною складовою масштабних змін, що відбулися в суспільствах Європейської цивілізації другої половини XVTTT—XEX ст. Суть її полягає у переході від ручної праці до великого машинного виробництва, від мануфактури до фабрики. Машинне виробництво передбачає виготовлення товарів за допомогою техніки — робочої машини (вона поєднувала у собі декілька спеціалізованих знарядь праці), що приводиться в дію машиною-двигуном (паровим двигуном), енергію якої передає до робочої машини передавальний пристрій. У становленні машинного виробництва виокремлюють три етапи: 1-й етап — поява робочої машини (спочатку в текстильній промисловості, а потім в інших галузях); 2-й етап — винахід парової машини як двигуна для робочих машин; 3-й етап — створення робочих машин для виробництва інших робочих машин.

Машинне виробництво, в якому робоча машина приводилася в дію машиною-двигуном, стало основою нової господарської форми — фабрики. Фабрика — форма господарства з машинним виробництвом та кооперацією найманих робітників.

Машини стали заміняти велику кількість робочої сили і дозволяли виготовляти набагато більше товарів, ніж могла зробити одна людина. Все це привело до підвищення продуктивності праці та зниження собівартості фабричних товарів. З’ являється ринок предметів масового споживання. Тепер більша частина суспільства могла дозволити собі купувати дешевші та якісніші товари. Так виник феномен масового виробництва, основу якого становило масштабне машинне виробництво на фабриці.

Перехід до машинного виробництва викликав глибокі зміни в класовій структурі суспільства. Висока продуктивність машинної праці і як наслідок нижча вартість фабричних товарів спричинили масове розорення дрібних товаровиробників, що не витримали конкуренції: селян, ремісників, дрібної буржуазії. Вони перетворилися у найманих робітників на капіталістичних фабриках.

Промислова революція суттєво змінила галузеву структуру господарств країн Європейської цивілізації. Масштаби переведення економіки на машинне виробництво, відсоток галузей важкої промисловості порівняно з іншими галузями, кількість виготовлених промислових товарів стали показниками рівня індустріалізації країни. В результаті промислової революції відбувся перехід від аграрного суспільства до промислового (індустріального).

Паралельно з розвитком промисловості відбувалися зміни в сільському господарстві. Набувають поширення ферми — форма сільського господарства, де використовувалася наймана праця, нова техніка і технології ведення сільсько-господарських робіт. Фермерські господарства, підпорядковуючи свою діяльність вимогам ринку, сприяли комерціалізації сільського господарства.

Під час промислової революції буржуазія отримала значний економічний та політичний вплив на розвиток суспільства. Вона сприяла утвердженню індустріального суспільства, лібералізації (лат. libera — свобода) економіки — звільненню економіки від впливу держави, переходу від політики протекціонізму до фритредерства (англ. free trade — вільної торгівлі).

Основними класами промислового суспільства стають підприємці та наймані робітники. Мотивацією діяльності підприємців у нових (фабрики, заводи) і в удосконалених (біржі, банки, акціонерні компанії, фермерські господарства тощо) господарських одиницях промислового суспільства стає ефективніше використання приватної власності (власності на капітал і робочу силу) для отримання прибутку.

В період промислової революції створювалися інститути, які більш повно реалізували право приватної власності, розвивали контрактні відносини. Розширювалася і набувала суспільного визнання кредитна сфера, банківська діяльність. Акціонерні форми господарства зумовили бурхливий розвиток ринку цінних паперів, який сприяв розвитку капіталомістких галузей економіки, зокрема транспортної та добувної галузей промисловості у першій половині ХІХ ст. У 1801 р. в Лондоні з’являється перша у світі регульована фондова біржа, в якій була створена збалансована і гнучка система управління. Ця дата вважається днем народження сучасної фондової біржі.

Зміни у фінансовій сфері суспільства вели до формування ринку капіталів. Нагромаджений у банках капітал став могутнім джерелом приватних інвестицій у найбільш прибутковій галузі. Завдяки цьому набули розвитку капіталомісткі галузі промисловості, зокрема транспортна інфраструктура, без якої неможливе функціонування національного ринку. Будувалися індустріальні гіганти, кошти на які можна було зосередити лише завдяки розвинутим кредитним відносинам у суспільстві.

Відбулися суттєві зміни у суспільному поділі праці, що переступив межі національних господарств і перетворив країни в ланки єдиного відтворювального процесу. Отже, безупинно поглиблюються міжнародний поділ праці, спеціалізація, інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення в геоекономічному просторі товарів і капіталів.

Класичним і найбільш раннім прикладом промислової революції вважається Англія кінця XVIII — першої третини XIX ст. Соціально-економічні та політичні передумови для її здійснення визріли в цій країні у середині XVIII ст.: буржуазно-демократична революція, яка привела до влади буржуазію; обезземелення селянства; патентна система, що сприяла створенню винаходів; попит у світі на англійські товари; існування ринку капіталів тощо. Надзвичайно сприятливими для промислового перевороту були географічне розташування Великобританії та природно-економічні умови країни — водні комунікації, зручні гавані, великі поклади залізної руди та вугілля, наявність сировини для текстильної промисловості. Більшість технічних інновацій виникли в Англії, їх використовували в інших країнах, що прискорювало і полегшувало перехід цих країн на індустріальний шлях розвитку. Першість проходження промислової революції в Англії перетворила країну у «майстерню світу», «світового перевізника», «володарку світу», могутню колоніальну державу, світовий фінансовий центр. Перехід від політики протекціонізму до фритредерства остаточно перетворило країну в лідера світового економічного простору. Англія — країна, яка після промислового перевороту із аграрної країни швидко стала індустріальною.

Промисловий переворот у Німеччині розпочався в 1830-х рр. і тривав до 1870-х рр. Найважливішими причинами такого відставання від Англії і Франції була наявність феодальних середньовічних порядків у сільському господарстві, збереження цехів у промисловості, політична роздробленість країни, панування великих землевласників у політичній та економічній владі навіть після демократичної революції 1848 р., ізольованість країни від світових торгівельних шляхів, відсутність власного флоту, недостатня кількість ресурсів, відсутність колоній. Особливістю запізнілого промислового перевороту в Німеччині було й те, що незважаючи на використання передових світових технологій, він базувався на основі вітчизняного машинобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях. У країні відразу будувалися величезні на той час машинобудівні підприємства, оснащені найновішим обладнанням, залишивши далеко позаду ті верстати і механізми, які стояли не одне десятиріччя на заводах і фабриках Англії. Саме це забезпечило тут небачені у другій половині XIX ст. темпи промислового виробництва. Структура німецької фабричної промисловості теж вигідно відрізнялася від англійської та французької. У Німеччині успішно розвивалися хімічна, електротехнічна, металургійна галузі промисловості. Важливу роль у німецькому перевороті зіграли державні військові замовлення. Німеччина вела агресивну військову політику під гаслом розширення «життєвого простору». Промислове піднесення, яке відбулося після демократичної революції, дозволило поступово ліквідувати промислову відсталість, перетворило країну з аграрної на аграрно-індустріальну. Завершення промислової революції в Німеччині стало однією з передумов її стрімкого піднесення в кінці XIX ст.

Освітня революція. Зміни в політичній та соціальній сферах відкрили можливості, а промислова революція зумовила необхідність у здійсненні першої освітньої революції, яка припадає на кінець XVIII — середину XIX ст. Освітня революція була підготовлена епохою Просвітництва. Її суть полягає у переході від майже суцільної безграмотності до масової початкової освіти, виникнення й розвитку професійної та вищої професійної освіти, поширення знань серед широких верств населення.

Потреби нового суспільства вимагали підняття рівня освіти всього населення, підготовки кваліфікованих спеціалістів для нових політичних, соціальних, економічних, духовно-культурних організацій.

Безграмотність, низька кваліфікація та переважно фізична праця стали гальмом не лише у розвитку виробництва, але й здібностей кожної людини, у зростанні її добробуту. Національна держава та принципи солідарності передбачали доступ до освіти всіх верств населення. Освіта надавала можливість нещодавно звільненим селянам стати кваліфікованими найманими працівниками в інших галузях господарства. В країнах, де на рівні держави вирішувалося питання розвитку освіти, особливо професійної, темпи розвитку суспільства були вищими (США, Німеччина).

Освіта вплинула на всі підсистеми суспільства: підвищила рівень культури суспільства, стала однією з причин виникнення середнього класу, змінила культуру взаємовідносин держави і суспільства, дала поштовх до стрімкого розвитку науки і техніки. Щодо економічної підсистеми, то масштаби й характер змін були ще суттєвішими — зростання рівня кваліфікації економічних суб’єктів, поліпшення добробуту населення, впровадження нової техніки і технологій, культури управління господарств, формування досконалішого інституційного середовища тощо.

Внаслідок демократичних, промислових та освітніх революцій відбувся перехід від простого товарного виробництва до нового етапу розвитку господарської системи — системи товарно-грошового (ринкового) виробництва. Головна мета господарської системи — збереження цілісності суспільства, недопущення її розпаду на фоні подальшого усуспільнення виробництва досягається через використання грошей як головного засобу господарських зв’язків. Гроші стали знаряддям капіталізації всіх складових господарської діяльності.

Фундаментом ринкового господарства стає приватна власність, що виникла внаслідок одержання економічними суб’єктами особистої свободи та рівності в суспільстві. Вона встановлює правила й умови використання ресурсів (підприємцям — капіталом, робітникам — робочою силою), перетворюється на засіб досягнення цілей економічних суб’єктів і суспільства в цілому. В умовах виробництва, коли економічні інтереси членів суспільства пов’язані з отриманням всезагальної форми благ — грошей, коли гроші об’єднують господарську діяльність людей, інститут приватної власності відображає економічну залежність індивідів між собою та державою в цілому. Демократичний устрій суспільства забезпечує реалізацію і захист прав власності членів суспільства.

Інститути особистої свободи, приватної власності створили суспільні умови організації ринкової системи (або господарської діяльності) децентралізованим способом. Забезпечення цілісності суспільства, недопущення його розпаду досягаються тепер не за допомогою державної влади, сили примусу, а владою грошей і силою інтересів кожного економічного суб’єкта, узгоджених з інтересами держави. Свобода вибору сфери діяльності, формування господарських зв’язків, право і захист використання власності на ресурси тощо втілюються у принципі вільного підприємництва.

Вільне підприємництво створило умови різноманітних комбінацій складових ринкового господарства (власності на ресурси, інтересів економічних суб’єктів, інституційного середовища економічної системи), що привело до вдосконалення, пристосування старих та виникнення нових історичних форм господарських одиниць, які забезпечують головну мету економічної системи — створення матеріальних благ і послуг для забезпечення потреб суспільства.

Конкуренція є серцевиною ринкової системи господарства, формою прояву взаємодії економічних суб’єктів на принципах свободи дій та рівності. Суть її, як правило, пов’язується з незалежними діями економічних суб’єктів на ринку у власних інтересах, з можливістю входження в ринок та виходу з нього, а також неможливістю економічних суб’єктів суттєво вплинути на рівень цін. У результаті вільно сформованих попиту і пропозиції формується ринкова ціна, що забезпечує інтереси покупців та продавців, досягається еквівалентність обміну. Ринковий механізм ціноутворення стає важливим регулятором господарської діяльності. Визначені в такий спосіб ціни стають важливим критерієм в організації виробництва: в разі невигідності реалізації товару за ринковою ціною його виробництво припиняється.

Конкуренція у різних формах прояву — вільна (досконала), монополістична (недосконала), державно-монополістична тощо — виступає важливою, але не єдиною характеристикою суті ринкового господарства. Від самого початку виникнення конкуренції економічний центр в особі економічних органів держави впливав на її становлення та розвиток. Вже виникнення ринкової системи залежить від прийняття низки законів, що утверджують приватну власність та особисту свободу людей. Тому формування державою ринкових економічних інститутів — законів, правил, норм і т. д. — стає умовою вільної та рівноправної взаємодії суб’єктів господарювання. Залежно від того, яким чином економічні інститути створюють рівні можливості для всіх учасників господарських процесів, дозволяють узгодити індивідуальні та суспільні інтереси й охоплюють усі аспекти господарської системи, можна говорити про відмінності ринкового господарства в різних країнах та в межах різних історичних періодів.

Так, на початковому етапі становлення ринкової системи в більшості країн світу мали місце недостатня збалансованість дій ринкових інститутів та їх недорозвиненість, низький рівень взаємодії економічних суб’єктів, домінування стихії вільної конкурентної боротьби, що призводило до численних негативних наслідків. До них відноситься перш за все неузгодженість інтересів власників капіталу і найманих робітників (власників робочої сили), що проявилась у низькому рівні оплати праці, тривалому робочому дні, залученні дітей та жінок до роботи на заводах і фабриках . Це спричинило загострення суспільних суперечностей між основними класами суспільства і дестабілізацію господарської системи.

Ще однією характерною рисою розвитку ринкової економічної системи стали кризи надвиробництва. Вільна конкуренція не могла забезпечити необхідною мірою регулювання обсягів виробництва, що призводило до величезних нераціональних витрат ресурсів, банкрутств і дестабілізації всієї господарської системи. Лише починаючи з кінця ХІХ ст. поступове охоплення через елементи свідомого регулювання взаємодії господарських суб’єктів дозволило пом’якшити й певним чином поставити під контроль стихію вільної конкуренції та її наслідки — економічні кризи.

Підсумовуючи, можна назвати основні особливості соціально-економічного та політичного розвитку суспільства 18-19 століття, які вплинули на створення марксистського вчення:

  1. Промисловий переворот, який відбувся на початку XIX ст. спочатку в Англії, а потім і в інших західноєвропейських краї­нах; виникнення фабричної системи та розвиток машинного виробництва; піднесення економіки розвинених капіталістич­них країн на основі прискорення технічного прогресу, зростан­ня продуктивності та підвищення інтенсивності найманої праці;

  2. Демократичні революції, які докорінно змінили соціальний статус індивідів;

  3. Зміна соціальної структури суспільства в процесі первіс­ного нагромадження капіталу, який супроводжувався масо­вим розоренням селян і ремісників, вибитих із дрібнотовар­ного укладу, що складався протягом століть; формування пролетаріату як особливого класу, який відрізнявся від ро­бітників мануфактур та дрібних товаровиробників більшою згуртованістю та організованістю;

  4. загострення соціальних суперечностей у результаті по­гіршення становища найманих робітників: зростання фізич­них, психічних, нервових навантажень; виникнення масо­вого безробіття та жахливої злиденності, які знайшли прав­диве відображення у праці Ф. Енгельса "Становище робітни­чого класу в Англії" та у 3—7-му відділах І т. "Капіталу" К. Маркса (10—14-годинний робочий день, нічні зміни та робо­та у вихідні без компенсації, масове застосування дитячої праці, починаючи з 7—8-річного віку, виробничий травма­тизм тощо);

  5. соціальні потрясіння, боротьба робітничого класу за свої права, посилення організованості робітничих виступів, які набували все більш активних і загрозливих форм (збройне повстання ліонських робітників у Франції 1931 і 1834 рр. з вимогами підвищення заробітної плати і розширення прав робітників; масовий організований чартиський рух робіт­ників на захист своїх інтересів у Англії (1830—1850 рр.); повстання сілезьких ткачів у Німеччині проти жорсткої ек­сплуатації і безправного становища тощо);

  6. періодичні кризи надвиробництва, потрясіння ринкової економіки, які засвідчували неспроможність саморегулюю­чого конкурентного механізму забезпечити високу ефективність та соціально-економічну стабільність суспільства.