НЕЧУЙ
.docxhttp://www.ukrlit.net/zno/116.html
http://www.ukrlitzno.com.ua/ivan-nechuj-levickij/
Опис природи у повісті „Микола Джеря”
Повість «Микола Джеря» називають одним із кращих творів І. С. Нечуя-Левицького. І одна з причин такого визнання — неперевершені описи природи. Академік О. Білецький зазначав, що «у нього [Нечуя-Левицького] майже немає творів, куди пейзаж не входив би як обов’язковий елемент». Уже на першій сторінці повісті нас зустрічає Краса: «Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби», скрізь бачиш море садків. Звідусіль, з усіх куточків села плине багатство природи: «село наче в розкішних алеях». Природні барви буяють, полонять око читача: «левади розложисті й зелені», береги «оксамитові», «соняшники жовті», і над усим цим — сонце «несе золоте й срібне марево».
Розкішні, соковиті епітети, сміливі, часом несподівані метафори створюють враження, що природа — ще один герой повісті. (Трава й осока «доходять» до самої води, Роставиця «в’ється гадюкою, передражнюючи здорові річки», ховається в дубовому лісі й утікає в Рось. Верби «одступились» од берега, там стара груша «вгніздилася» серед города і соняшники зовсім «заплуталися своїми жовтими головами в гіллі». )
На початку повісті перед нами постає небаченої краси природа, молодий гарний парубок, кругловида дівчина, що зачаровує хлопця своїми співами. Але дуже швидко читач відчуває задушливу атмосферу кріпацтва, нестерпний людський біль. На лоні такої краси ще жахливішими здаються всі біди селян, їхні нелюдські страждання. Але природа не залишається байдужою до людського горя. Вона і радіє, і співчуває, і обурюється разом із героями повісті. Як це часто буває в житті, природа набуває у повісті символічного значення. Повернувшись у рідне село після двадцяти років поневірянь, Микола приходить на ті місця, де вперше побачив Нимидору, розшукує стару грушу, пригадує всі подробиці: і кришталеве листя, і жар-птицю, що ніби співала голосом дівчини.
Повість завершується, як і розпочинається, дивовижним пейзажем, який зігріває душу і залишає надію на краще
Дослідники свідчать, що «небагато знайдеться письменників, які могли б змагатися з Нечуєм-Левицьким у «почутті природи», в умінні її бачити й описувати. І завдання читача при цьому — вдумливо читати і насолоджуватися красою, розсипаною на сторінках Нечуєвих творів.
Сон у прозі І.С. Нечуя-Левицького – засіб розкриття внутрішнього стану героя або композиційний прийом. У повісті «Микола Джеря» сон – перша частина кільця. Головний персонаж як індивідуальність постає яскраво саме з чарівного поетичного, навіть романтичного, сну, який може приснитись людині зі здоровим внутрішнім єством, людині якоюсь мірою мрійливій [8: 87]. Цей сон несе в собі подвійне смислове навантаження. Все життя пам’ятатиме його Микола, і коли через понад двадцять років повернеться він до рідної хати, згадає знову про той сон, і про грушу, що була вкрита скляними листочками, і про птаха, який співав Нимидориним голосом пісню. Коло замкнулося. Не впіймав він чарівного птаха у своєму житті (до речі, жар-птиця в народній уяві символізує долю, яку хотів впіймати герой, а вона золотим оперенням лише обпалила руки), тожнемає уже й Нимидори, всохла стара груша. Символом того, що життя минуло, є спорохнявілий пеньок, від якого не пішложодного паростка. І ніби в унісон з цією описаною картиною звучать слова Миколи, сповнені глибокої гіркоти і людської мудрості: «Все померло, й сліду не зосталось. Марно перегоріло й перетліло моє життя, і тепер зостався тільки попіл, доки його не поглине свята земля». Майстерним розкриттям внутрішнього стану Нимидори теж виступає сон. Для стражденної жінки він має пророче значення. Їй здалося, що вона горить на панському току в полум’ї, що коло неї Микола і небіжчик старий Джеря молотять огняні снопи, зі снопів сипляться не зерна, а іскри і падають на її лице, на груди, на очі. Нимидоріздалося, що вони самі неначе поробленіз розпеченого червоного заліза, світяться наскрізь, пашать вогнем Ванда Чайковська. Сон і сновидіння як художні прийоми психологічного розкриття … 3 та все б’ють червоними залізними ціпами по вогняних снопах. За З.Фрейдом, не сновидіння створює фантазію, а підсвідома діяльність бере участь у створенні думок, які прихованіза сновидінням [1]. Тому тлумачити сон-марення Нимидори слід, лише виходячи із тих переживань, якими переповнена її душа. Автор навмисне накопичує тут червону барву, яка передає загальний стан тривоги, передчуття біди, довгої розлуки. Справді, якби всі наші сни були приємними фантазіями, у яких збувались би наші заповітні мрії, ми ставились би до них з більшою повагою. Алежбагато зі снів викликають стан тривоги. Надання сну віщого значення зустрічається у повісті І.Нечуя- Левицького «Бурлачка» при змалюванні образу Василини. Сон тут ніби пророкує подальшу долю героїні. Їй сниться, що ніби на двох скрипках разом порвались струни, а решето луснуло посередині, стало здоровим ротом, обліпленим мухами, й той рот проковтнув Лейбу, тільки його тонкі ноги задригали. Цей епізод є наче передвісником зустрічіВасилини з паном Ястшембським, який ізанапастить дівчину.
http://lesson.iolya.com.ua/1008.pdf
До звичаєописових п’єс І. Нечуя-Левицького можна віднести «На Кожум’яках (Комедія з міщанського побуту». Конфлікт твору морально-побутовий. Події в п’єсі відбуваються в трагікомічному плані. Збанкрутілий цилюрник Свирид Гострохвостий, керуючись меркантильними інтересами, сватається до Єфросини Сірко, бажаючи заволодіти її статками. Також залицяється він і до Оленки – сестри Єфросини. Найколоритніша постать у творі – Свирид. Гострохвостий типовий представник здеморалізованої міщанської молоді. В гумористичному плані змальовано й Єфросину Сидорівну. Виразними засобами характеристики персонажів є ситуації, діалоги, монологи. «Єфросина (тихо). Чом же це він не став передо мною навколішки, як той вусатий копитан перед мадамою? Гострохвостий. Ви не вірите? (Приступає). Ви не вірите? Так знайте ж, що я більше нікого не любив, не люблю й не любитиму, окрім вас. Як побачив я вашу, таку заввишки, як дзвіниця, коафюру на голові, то трохи не вмер на місці. Як почув я вашу вчену розмову, то й поклав, що для моєї компанії треба такої жінки, як ви» [3, с.273]. І.Нечуй-Левицький порушує проблему перевертенства. Свирид Гострохвостий та Єфросина Рябко прагнуть показати свою «освіченість», вищість над іншими людьми. Все це викликає сміх. П’єса «На Кожум’яках» зацікавила М. Старицького і згодом під пером цього автора була змінена на комедію «За двома зайцями» (1883). Драматург переробив твір, оскільки п’єса І. Нечуя-Левицького була сюжетно розтягненою. М.Старицький скористався основною колізією, при цьому поповнив твір новими ситуаціями (Голохвостий серед молоді, сцена заручин), персонажами (Степан) та сюжетною лінією (Степан – Галя), а також переніс акценти з побутових мотивів на соціальні.