Психологічний напрям

ких, як навчання, пам’ять, які пов’язані з мовою і іншими аспектами нашого культурного виховання. На думку Вундта, до вищих мис? лительних процесів можна застосувати тільки неекспериментальні методи дослідження, які практикуються в соціології, антропології, соціальній психології. Важливим є твердження Вундта про провідну роль соціальних сил в розвитку пізнавальних процесів. Однак, його думка про те, що ці процеси неможливо вивчати за допомогою екс? перименту, була скоро спростована.

Вільгельм  Вундт ще в 1863 р. вважав психологію народів еквівалентом експериментальній психології і доповненням до неї, і потім, розробляючи цей погляд, то відступаючи від нього, то знову до ньо? го звертаючись,  дотримувався його аж до самої смерті в 1920 р. В сучасну соціальну психологію з цих поглядів перейшло  декілька проблем.  А саме: це проблема  співвідношення особистості  і сус? пільства, в якій домінуюча роль відводилась суспільству. І друга про? блема – це питання  про те, чи потрібно соціальній  психології бути також історичною дисципліною, щоб залишатись дійсно соціальною.

Психологія народів займалась порівняльними історичними до?слідженнями реальних продуктів суспільної (або колективної) взає? модії – таких, як мова, міфи, звичаї. Це була культурологічна соціальна психологія, яка дала поштовх крос?культурним дослідженням.