Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Поетикальний аналіз вірів К.Р.Г

.docx
Скачиваний:
8
Добавлен:
14.06.2019
Размер:
27.56 Кб
Скачать

Поетикальний аналіз вірша П. Куліша «Люлі-люлі»

1. Рід: лірика. Жанр: ліричний вірш.

2. Домінантні мотиви: самотності, адже ліричний герой навіть не може відрити кому-небудь своє серце: «Одкрив би я своє серце, Та нікому, так нікому.»; неприкаяності, він не може знайти собі притулку: «Ходжу-блуджу по городу великому, великому»; відчуження від соціуму, спостерігається явище ворожості до світу: «А щоб тебе лихі люде не вжахнули, не вжахнули», «Цвіте воно, як Божий рай, потай миру, потай миру», Ніхто тебе не нівечить, бо не знає, бо не знає; недовіри «Ні любощам, ні милощам не йме віри, не йме віри.».

3. Композиційні елементи розгортання почуття ліричного героя: а) висхідний момент у розвитку почуття: «Ходжу-блуджу по городу великому, великому одкрив би я своє серце, та нікому, так нікому.»; б) розвиток почуття охоплює ряд моментів: опис внутрішнього стану «Цвіте воно, як Божий рай... Не йме віри, не йме віри» ; звертання ліричного героя до свого серця «Ой серденько закритеє, тихий раю, тихий раю!»; в) кульмінація розгортається в заклику серця цвісти навіть на самоті: «Цвіти ж собі, живи собі Самотою, самотою; Втішай себе солодкою...»; г) розв’язується внутрішній конфлікт закликом «заснути»: «Засни, серце, довічним сном… Люлі-люлі, люлі-люлі…».

4. Образна система подана через образи: ліричного «Я»; серця - як персоніфікований об’єкт дійсності; соціума, від якого ліричний герой прагне вкрити серце , проте образ виступає тут опосередковано.

5. Тропіка:

  • Епітети  «По городу великому, великому», «Цвіте воно, як Божий рай», «Ой серденько закритеє», «Втішай себе солодкою дрімотою», «Засни, серце, довічним сном…»;

  • Символи «Ходжу-блуджу по городу»город» – це життя героя), «Цвіте воно, як Божий рай» Божий рай» - символ гармонії, щастя);

  • Персоніфікація образа серця «Цвіте воно», «Бо не знає, бо не знає.», «Цвіти ж собі, живи собі самотою, самотою; Втішай себе солодкою...»;

6. Поетикальний синтаксис:

  • Тавтологія «Ходжу-блуджу», «Тихий раю, тихий раю!», «Бо не знає, бо не знає.», «Люлі-люлі, люлі-люлі…»;

  • Порівняння «Цвіте воно, як Божий рай»;

  • Риторичні звертання «Ой серденько закритеє, тихий раю, тихий раю!»;

7. Особливості версифікації:

  • Силабо-тоніка. Двостопний віршовий розмір – ямб;

  • Строфічна будова – катрен (чотивірш);

  • Римування: у першому, другому, п’ятому куплетах перехресне; у третьому – кільцеве; у четвертому – наскрізне (монорима).

8. Вірш належить до романтичної напряму, проте у ньому наскрізно проявляється «байронічні тенденції», а саме: герой зневажливо ставиться до суспільства, в якому відчуває себе чужим; він розчарований романтик, мандрівник, який прагне любити всім серцем. Відчутна меланхолійність. Тобто вірш за ознаками належить до байронічної течії романтичного напряму.

Він розкриває свій внутрішній світ через образ серця, яке цвіте, буяє, наче Божий рай. Рай – це символ гармонії, який вже наявний в його серці. Його поривання відкрити своє палке серце світу зводяться нанівець, адже він відчуває себе самотнім у соціумі. Він не довіряє нікому, окрім себе, що зумовлено ворожою налаштованістю суспільства (що помітно з його слів). Душевний порив ось-ось обірветься. «засне», бо його стримують ті рамки, які наявні в його суспільстві.

Цей вірш представник нової хвилі романтизму, адже йому властивий психологізм, адже нам відкривається спектр емоцій, які переживає герой, це і прагнення відкритися світу, відчуття самотності, відчуження. Також віршу властива ліризація, тому що основну увагу автор зосередив на внутрішньому світі героя.

Поетикальний аналіз вірша «Мене забудь!» С. Руданського

1. Рід - лірика. Жанр - вірш. Вид – інтимна лірика.

2. Домінантні мотиви: нерозділеного кохання «Мене забудь, моя дівчино!», смутку «Мене забудь – і тяжким смутком не розбивай біленьку грудь».

3. Композиційні етапи розгортання почуттів: а) вихідний момент – це заклики забути дівчину про ліричного герой: «Мене забудь, моя дівчино! Спокійно жий, щаслива будь.»; б) розвиток почуття у вірші – це заклик не робити боляче герою: «і тяжким смутком не розбивай біленьку грудь»; в) найвища точка – це неготовність героя забути кохану: «Но якби я коли-небудь Тебе забув…– о боже з неба»; г) розв’язка конфлікту стверджує головну ідею твору, за допомогою повтору слів: «Мене забудь, мене не треба! Мене забудь, забудь!..».

4. Образна система представлена двома героями: Ліричним героєм, Дівчиною, яка виступає тут опосередковано, адже герой звертається до неї.

5. Тропіка:

  • Епітети «моя дівчино!»,  «щаслива будь», «Цвіти хоть рожой, хоть калиной», «Не розбивай біленьку грудь»;

  • Символи рожі, калини представляють уявлення народу про красу цих рослин;

6. Поетикальний синтаксис:

  • Одні й ті ж самі слова виконують функцію трьох засобів: анафори (адже так починається кожен куплет), тавтології (вони повторюються) та риторичних звертань «Мене забудь... Мене забудь!». Вірш побудований на риторичних звертаннях до дівчини.

7. Особливості версифікації:

  • Силабо-тоніка. Віршовий розмір – ямб;

  • Строфічна будова – катрен;

  • Римування – перехресне абаб.

8. На мою думку, цей твір належить до «байронічної» течії романтичного напряму. Адже герой самотній, розчарований романтик у коханні. Він страждає від нереалізованих романтичних ілюзій, тому жене геть від себе кохану дівчину. Також помітно, що герой наче жертвує своїми почуттями до дівчини, адже він закликає її «забути про нього», натомість сам не може цього зробити «Но якби я коли-небудь тебе забув… – о боже з неба».

Наскрізною є тема нещасливого кохання. Вірш переповняють емоції, які автор створив за допомогою риторичних звертань. Ідейно-тематичний стрижень твору закладений у двох словах «Мене забудь!», це і сама назва твору, і початок кожного куплету, і закінчення вірша в цілому, і заклики-звертання до коханої. У вірші зосереджено увагу на внутрішньому стані героя: його переживання, думки, смуток, яким овіяно серце персонажа.

Отже, це твір інтимної лірики, який пронизаний романтичним психологізмом, що охоплює зображення сильних, яскравих почуттів героя, його душевних поривань та прагнень.

Поетикальний аналіз вірша Л. Глібова «Журба»

1. Рід – лірика. Жанр – ліричний твір.

2. Домінантні мотиви: журби, журиться не тільки ліричний герой, а й об’єкти живої природи: «А три верби схилилися, мов журяться вони», «Журюся й я над річкою...», «Болить воно та журиться»; спомина про минуле «Пробігли дні щасливії і радощі мої...»; невороття молодості «А молодість... не вернеться, не вернеться вона!..».

3. Композиційні елементи розвитку почуття: а) вихідний момент - опис пейзажу з елементами психологізації «Стоїть гора високая, попід горою гай, зелений гай, густесенький, неначе справді рай. А три верби схилилися, мов журяться вони»; б) розвиток почуття охоплює душевні переживання ліричного героя «Журюся й я над річкою... Пробігли дні щасливії і радощі мої... Чого ж у мене серденько і мліє, і болить?»; в) кульмінаційним стає момент риторичного запитання героя «Чого ж у мене серденько І мліє, і болить?»; г) розв’язка - ствердження головної ідеї вірша «А молодість... не вернеться, не вернеться вона!..».

4. Образна система подана через низку образів: ліричного героя та об’єктів природи (гори, гаю, річеньки, човнів, верб). Природа виконує роль фону, адже завдяки цьому відтіняються душевні переживання ліричного героя.

5. Тропіка:

  • Епітети «Стоїть гора високая», «Зелений гай, густесенький», «А в мене бідне серденько», «До тебе, люба річенько, ще вернеться весна»;

  • Персоніфікації «Під гаєм в'ється річенька...», «А три верби схилилися, мов журяться вони», «Біжить вона, шумить, а в мене бідне серденько і мліє, і болить.»;

  • Порівняння «Зелений гай, густесенький, неначе справді рай», «Під гаєм в'ється річенька... Як скло, вона блищить», «Як хороше, як весело на білім світі жить!.»;

6. Поетикальний синтаксис:

  • Паралелізм «Журюся й я над річкою... Біжить вона, шумить, а в мене бідне серденько і мліє, і болить.», «Ой річечко, голубонько! Як хвилечки твої — пробігли дні щасливії і радощі мої...», «До тебе, люба річенько, ще вернеться весна; а молодість не вернеться, не вернеться вона!..»;

  • Риторичні звертання «Ой річечко, голубонько!..»;

  • Інверсія «пройде любе літечко», «Пробігли дні»;

  • Монолог ліричного героя «Журюся й я над річкою... біжить вона, шумить...».

7. Особливості версифікації:

  • Силабо-тоніка. Віршовий розмір – ямб.

  • Строфічна будова – катрен.

  • Римування перехресне абаб.

8. Ідейно-тематичний стрижень можна висловити у словах «А молодість... не вернеться, не вернеться вона!..», цей мотив має. Контрастним образом минання людських літ постає картина щорічного оновлення природи. Фоном для розгортання переживань ліричного героя виступає природа, все, що відбувається на душі у героя контрастує з природними явищами.

Твір сповнений зменшено-пестливою лексикою, що задає елегійну тональність. Помітний зв’язок з усною народною творчістю, а саме в персоніфікуванні образів річки, яка в’ється, трьома вербами тощо. Можна говорити, на мою думку, що Л. Глібов ще намагається орієнтуватися на фольклорні традиції, тобто цей вірш представляє другу хвилю романтичної течії.

Вірш сповнений ліризації, проте психологізм недостатньо виражений. Ліричний герой нагадує романтичного своєю самотністю, журбою; він осягає, що молодість не повернеться.