анализ Социализация личности глухого школьника (И.П. Колесник)

Социализация личности глухого школьника (И.П. Колесник)

Монографія І.П. Колесника «Социализация личности глухого школьника» за редакцією О.А.Бедрило, видрукувана у 1993 році у Тернополі, видана 1994 року в Києві. Книга рекомендована для вчителів та вихователів спеціальних шкіл, студентів-сурдопедагогів, працівників спілки глухих та батьків дітей з порушеним слухом. Монографія містить три розділи: соціалізація глухих дітей як педагогічна проблема в сурдопедагогіці, проблема соціалізації учнів в теорії і на практиці, педагогічне керівництво процесом соціалізації глухих учнів.

Положення Л.С. Виготського, щодо виховання глухої дитини в умовах спеціального навчання та перспектив її розвитку, закладає основу досліджень сурдопедагогів Р.М. Боскіс, А.І. Дьячкова, С.А. Зикова, Ж.І. Шиф, М.Д. Ярмаченка, Ф.Ф. Рау. У даній монографії автор розкриває соціалізацію глухих школярів як педагогічну проблему, розкриваючи її сутність, завдання і функції. Увагу зосереджено на соціальному вихованні учнів 8-12 класів у позашкільній діяльності.

І.П. Колесник наполягає на комплексності виховання, задля досягнення ефективності процесів соціалізації та адаптації. Він розкриває цінність міждисциплінарних зв’язків, на заданому шляху. Діалектична єдність соціального середовища і організму дитини (психологічна і фізіологічна складові), спонукає розглядати ці елементи, як рівно важливі. Гомеостатичні потреби психіки, спрямовані на підкріплення біологічної адаптації, і носять безумовно-рефлекторний характер. Таким чином, адаптація людини, що мотивується її потребами, має активний характер і включає емоційний та пізнавальний фактори. Психологічна адаптація і соціалізація впливають на поведінку дитини, що змінюється разом із становленням інакшого самосприйняття.

Соціальна адаптація зумовлена трудовою, зокрема предметною діяльністю. Характер особистості має безпосередній вплив на ефективність процесу соціальної адаптації, визначаючи її результативність. На думку соціолога Яна Щепанського, особистість є інтегрованим цілим біопсихо- і соціогенних елементів.

З позицій системного підходу особистість складається з індивідуальних структурних, функціональних, психічних, поведінково-діяльнісних рис. Такий погляд на особистість дозволяє краще зрозуміти, як окремі її складові впливають на процес соціалізації.

У давньому світі глухі визнавались недієздатними, однак представники вищих верств населення могли користуватись своїми громадянськими правами. А.І Дьячков зауважує, що в античному світі уже був поділ на глухих та пізньооглухлих. В епоху Середньовіччя становище глухих у суспільстві було надзвичайно складним (їх вважали за бездумних тварин). Спеціального навчання не існувало.

У 15-16 ст. в прогресивній Іспанії спостерігались спроби індивідуального навчання (Понсе де Леон, Пабло Бонет). У 17ст залишили слід сурдопедагоги з Англії (Бульвер,Уолліс), Франції (Перейра, Делепе), Голландії (Гельмонт, Амман), Німеччини (Самуїл Гейніке), Італії (Ієронім Кардано).

Російська сурдопедагогіка 19 ст. повязана з іменами А.Н. Радищева, В.І. Флері, Я.Т. Спешнєва, І.Я. Селезнєва. Дослідники 20 ст. Н.М. Лаговський, П.Д. Енько, А.І. Васильєв вважали, що розвиток особистості глухого багато у чому залежить від його соціального середовища. Значення спеціально організованого навчання для дітей з порушеннями слуху, а також розвитку усного мовлення описував Л.С. Виготський, Р.М. Боскіс, С.А. Зиков, М.Д. Ярмаченко та інші.

Соцілізація глухих школярів на початку 20 ст, відбувалася при взаємодії спеціальної школи та навколишнього суспільно-трудового життя. Дітей спонукали бути активними та ініціативними. Спеціальна школа для глухих, у той час переймала методи та форми роботи у массових шкіл. Відсутність теоретичних та методологічних розробок, які б враховували особливості дітей з порушеним слухом, знижувала ефективність виховної роботи, інколи приводила до формалізму в навчальній роботі.

У 30-х роках 20 ст сурдопедагогіка збагатилась педагогічними ідеями, методами та прийомами А.С. Макаренка. Ефективність виховної роботи у школі глухих в позашкільний час суттєво підвищилась. У 50-х роках А.І. Дьячков звернув увагу на необхідність дати чітке визначення меті та завданням виховання дітей з порушеннями слуху. Він зазначив, що метою соціального виховання глухих дітей є різнобічний розвиток особистості на основі компенсаторних можливостей, подолання вторинних вад розвитку, оволодіння знаннями на основі формування усного мовлення, формування трудових навичок, моральних якостей і культури поведінки в колективі.

С.А. Зиков надавав особливого значення діяльності, а саме трудовій, пізнавальній, суспільно-політичній, культурно-масовій, ігровій та спортивно-оздоровчій.

Деякі дослідники, пропонують виявляти ступінь вихованості (!) на основі 3 критеріїв: інтелектуального, емоційно-вольового та практичного. Дослідження особливостей розуміння соціально-цінних якостей глухими старшокласниками дає можливість виявити їх рівень самооцінки, структуру ідеалів (суб’єктивну модель соціально-вихованої особистості), а також особливості розуміння понять, що моделюють таку особистість.

Радянська модель соціально вихованої особистості включала такі поняття як: патріотизм, суспільну свідомість, інтернаціоналізм, колективізм, гуманність, відповідальне ставлення до праці, дисциплінованість, принциповість, цілеспрямованість, громадську активність, стійкі переконання. Дана модель була включена в соціологічний тест, і запропонована глухим дванадцятикласникам. Учнів розпитували про причини вибору тої чи іншої відповіді. Досвід роботи спеціальних шкіл і дані досліджень вказують, що глухі старшокласники мають великі труднощі при самооцінюванні.

Інший тест, що проводився з глухими школярами, включав у себе 20 якостей особистості. Проведення тестування мало на меті: виявити оцінку дітьми соціально цінних якостей особистості (які їх характеризують); визначити, як впливають на дітей навчально-виховна робота у школі, сім’я, тогочасне суспільство; простежити тенденцію розвитку вихованця (вибору ним теперішнього і майбутнього «я»).

Дослідження виявили у глухих старшокласників тенденцію до переоцінки власних якостей, що обумовлено прагненням стати кращими, ніж вони є. Рівень розуміння соціально-цінних понять у глухих старшокласників (8-12 класи) нижчий ніж у чуючих восьмикласників. В результаті спеціального навчання і виховання, у глухих формується правильне та розгорнуте розуміння понять.

Комплексний підхід є провідним принципом виховання. Сурдопедагогіка тісно повязана із суміжними науками, такими як психологія, оториноларингологія, логопедія, фізіологічна акустика, мовознавство, електронні технології. Діалектична єдність складових виховання включає: взаємозвязок обставин виховання (сімї та школи), структуру особистості дитини (біологічної, психологічної та соціальної складових), виховання як діяльності педагога (активний розвиток дитини, що спирається на компенсаторні можливості та долає дефект), виховання як науки та мистецтва (яка формує особистість дитини, поєднуючи усі впливи на неї).

Успішне розв’язання виховних завдань у спеціальних школах для дітей з порушеннями слуху, потребує вдосконалення організаційно-методичної роботи вихователів. З цією метою, має проводитись: вивчення державних документів (де зазначені очікувані результати навчально-виховної роботи), практичне застосування новітніх досягнень загальної та спеціальної педагогіки і психології, оволодіння новими методами і прийомами виховання та організації позашкільної роботи, дослідження ефективності виховного впливу та врахування результатів у подальшій роботі.

Дослідження показало, що при правильній організації та вмілому керівництві позакласною діяльністю учнів, можна досягти високого рівня соціальної активності глухих старшокласників.

На нашу думку, розвиток дітей з порушеннями слуху має орієнтуватись на результати, що очікуються від чуючих однолітків. Високі вимоги сприяють високим досягненням. Дана монографія подає цілісне уявлення про методи соціалізації, інтеграції та адаптації глухих у суспільстві чуючих, і заслуговує високої оцінки читачів.