ПЛАН

1. Зміст тактики допиту.

2. Підготовка до допиту.

3. Допит підозрюваного і обвинуваченого.

4. Допит експерта та спеціаліста.

5. Фіксація результатів допиту.

1. Зміст тактики допиту.

Тактика допиту складається з системи прийомів, що сприяють найефективнішому його здійсненню. На відміну від процесуальних норм, які встановлюють порядок до­питу, тактичні прийоми мають рекомендаційний харак­тер. Вони поділяються на групи: а) кращого відтво­рення сприйнятого; б) викриття завідомо неправдивих показань; в) виявлення помилок і протиріч у показан­нях; г) одержання правдивих показань.

Кожна з названих груп містить комплекс тактичних прийомів. Так, забезпеченню кращого відображення сприйнятого сприяє постановка запитань, які допома­гають пригадати забуте, пред'явлення в ході допиту речових та інших доказів, допит на місці події тощо. Для викриття неправдивих показань можуть бути поставлені уточнюючі, деталізуючі і контрольні запитання, оголоше­ні матеріали справи (показання свідків, обвинувачених), пред'явлені письмові і речові докази, що спростовують показання допитуваного.

Зміст тактики допиту не вичерпується переліком так­тичних прийомів, до нього належать також визначення часу (моменту) і доцільної послідовності застосування цих прийомів.

Добираючи тактичні прийоми допиту в конкретній ситуації, треба врахувати фактори, що визначають до­цільність їх застосування. До них належать: а) особа допитуваного (особливості сприйняття, запам'ятовуван­ня, здатність відтворення, бажання давати показання, мотиви відмовлення від дачі показань тощо); б) наяв­ність зібраних доказів, що дозволяє використати дані, що є в них для постановки нагадуючих, контрольних за­питань, оголошення показань інших осіб тощо; в) етап розслідування в справі.

У визначенні тактики допиту, послідовності й змісту тактичних прийомів, велика роль належить психологіч­ним і логічним способам. Знання етапів і особливостей формування показань, методів їх найповнішого одер­жання багато в чому визначається психологічною підго­товкою слідчого—оволодіння найновішими досягнен­нями в галузі психології.

2. Підготовка до допиту.

Необхідною передумовою успішного проведення допи­ту є його підготовка. Вона охоплює ряд конкретних заходів: а) вивчення матеріалів справи; б) вивчення да­них про особу допитуваного; в) складання плану допиту.

Вивчення матеріалів справи залежить від обсягу і характеру матеріалів, що мають відношення до пред­мету допиту.

Послідовність у вивченні матеріалів полягає в дотри­манні ряду загальних рекомендацій. До них належать:

а) предметна систематизація (зосередження) матеріалу з метою одержання повних відомостей про події, факти, осіб; б) вивчення допоміжних даних, що сприяють дета­лізації, уточненню показань; в) виявлення протиріч і про­галин у матеріалі, що вивчається; г) вивчення матеріалів з метою одержання контрольних відомостей для викори­стання при допиті. Вивчаючи матеріали перед допитом обвинуваченого, важливо не тільки їх систематизувати, виявити в них протиріччя і прогалини, а й порівняти з постановою про притягнення особи як обвинуваченого, з метою найповнішого з'ясування всіх обставин справи.

Суттєвим елементом підготовки до допиту є вивчення особи допитуваного, його фізичних і психічних якостей, службової діяльності, ставлення до обвинуваченого, а якщо йдеться про особу обвинуваченого— минулої діяль­ності, ставлення до вчиненого. Виявлення в процесі під­готовки до допиту нахилів, звичок, манери висловлюван­ня, типу вищої нервової діяльності дозволяє вибрати найвірніший шлях допиту.

Однією з важливих умов підготовки до допиту є його планування. Допити без плану приречені на пасивність, самоплив, не мають необхідної доцільності. План допиту є його динамічною і індивідуальною програмою.

Можна рекомендувати у ході підготовки до допиту розробку письмового плану, до якого включено не тільки перелік обставин, що підлягають з'ясуванню, а й послі­довність їх з'ясування, дані, на яких ґрунтується поста­новка тих чи інших запитань, фрагменти матеріалів спра­ви з певними відомостями тощо.

Складання плану за наведеною схемою вимагає гли­бокого осмислення матеріалів справи, мети допиту і так­тики його здійснення. Наприклад, визначення послідов­ності постановки запитань і в окремих випадках їх формулювання вимагає ретельного аналізу не тільки на­явних даних, а й передбачуваних відповідей допитуваного.

При розслідуванні деяких злочинів процес кваліфіко­ваного допиту вимагає вивчення спеціальних питань, а також одержання консультацій від спеціалістів в тій чи іншій галузі знань (інструкції і матеріали з охорони пра­ці, дія деяких знарядь і засобів, особливості документа тощо). Так, у справі про порушення правил охорони праці на шлакоблоковому заводі, яке привело до смерті робітника, слідчому необхідно було визначити коло спе­ціальних питань, що стосуються подачі струму, початку дії мішалок у котлах, сигналізації і ін. З'ясування на­званих питань сприяло предметному допиту осіб, які мали відношення до події. Ефективність допиту в значній мірі визначається правильністю постановки питань та їх цілеспрямованістю.

Вимоги, пред'явлені до формулювання запитань, за­сновуються на нормах кримінально-процесуального зако­ну і на загальнологічних правилах.

Класифікація запитань, які ставляться при допитах, визначається їх цільовим призначенням. Вони поділя­ються на основні, доповнюючі, уточнюючі, нагадуючі, контрольні і спрямовані на з'ясування: основні — голов­них відомостей у справі; доповнюючі — фактів, пропуще­них допитуваним у вільній розповіді; уточнюючі — обста­вин, спрямованих на найповніше та найточніше з'ясування питань, що мають значення для справи (наприклад, якщо свідок повідомляє, що він бачив, як викрадені з магазину товари перевозилися машиною, уточнюючі питання будуть про марку машини, її колір, помер, ознаки, при­кмети осіб, тощо); нагадуючі — фактів чи подій, забу­тих допитуваним, найчастіше вони стосуються подій пори року, дат в особистому житті допитуваного та інших моментів, які дозволяють йому пригадати факти, що цікавлять слідчого (психологічною основою цих запитань ь збудження асоціативних зв'язків, що сприяють кращому пригадуванню забутого); контрольні—на перевірку (контроль) даних, що повідомляються, з'ясування дже­рел одержання фактів свідком, співставлення з фактами, точно встановленими в справі.