- •Історія соціальної педагогіки/соціальної роботи як навчальна дисципліна. Предмет, завдання та основні принципипобудови курсу
- •1. Поняття соціальної педагогіки та соціальної роботи
- •2. Принципи конвергенції соціальної педагогіки і соціальної роботи
- •3. Предмет, завдання, джерела. Принципи побудови курсу
- •Соціальне виховання і допомога у первісному суспільстві
- •1. Архаїчний період в історії соціальної роботи
- •2. Підходи світової науки до виникнення виховання як суспільного явища
- •1. Благодійність у державах Стародавнього Сходу
- •2. Соціальне виховання та суспільна опіка у Давній Греції та Давньому Римі
- •1. Християнська церква як перший соціальний інститут
- •2. Становлення і розвиток конфесійних теоретичних підходів до проблем допомоги
Лекція 1
Історія соціальної педагогіки/соціальної роботи як навчальна дисципліна. Предмет, завдання та основні принципипобудови курсу
1. Поняття соціальної педагогіки та соціальної роботи
Ґрунтовному засвоєнню історії науки сприяє чітке уявлення і глибоке розуміння її суті. Так само, як кваліфікований майстер споруджує будівлю і знає, що формі фундамету відповідає певна споруда, так і дослідник, який вивчає науку, завжди переконаний, що не знаючи її суті, важко просовуватись історичними стежками.
Отже, перш ніж висвітлювати історію соціальної педагогіки/соціальної роботи, доцільно розглянути поняття, предмет та основні завдання названих галузей знань.
Під соціальною роботою розуміють цілеспрямовану діяльність людей і організацій з надання допомоги різним категоріям тих, хто її потребують. Вона відома з часу заснування перших рабовласницьких держав (III тис. років до н. є.), однак ще у первісному суспільстві соціальна природа, закладена нашими предками, проявлялась у співчутті й допомозі нужденним. Завдяки здатності до взаємної підтримки людина ідентифікувалась не тільки як розумна, а й як моральна, спроможна на індивідуальний вчинок істота.
Історично склались дві основні системи соціальної допомоги: «відкрита» і «закрита». «Відкрита» система - це не-регламентована, хаотична допомога нужденним, в основі якої лежить особисте співчуття і бажання, наприклад, милостиня. «Закрита» система - це спеціалізовані благодійницькі заклади, діяльність і зміст роботи яких регламентується законом.
Соціальна робота не обмежується лише досягненням практичної мети, а має й загальноцивілізаційне значення, а саме: підтримку і забезпечення соціального миру і рівноваги в суспільстві, попередження соціальних конфліктів, нейтралізацію дестабілізуючих факторів.
Перші підходи до теоретичних аспектів соціальної роботи були розроблені Мері Річмонд (США) у книгах «Дружній візит до бідняків: керівництво для працюючих у благодійницьких організаціях» (1899), де вперше були викладені науково обґрунтовані методи соціальної роботи, та «Соціальний діагноз» (1917), де парадигма «вивчення, діагноз, лікування» обґрунтовується як основна в соціальній роботі М. Річмонд вважала, що хороший соціальний працівник займається не витягуванням людей з бідності, а він думає, що б зробити для попередження бідності.
До основних видів соціальної допомоги відносять:
1) постійну опіку (у ставленні до повністю непрацездат них або невиліковно хворих людей);
2) термінову опіку (переважно у ставленні до дітей сиріт, які, перебуваючи хворими або каліками, здатні в майбут ньому стати працездатними;
3) тимчасову опіку (у ставленні до тих вразливих катего рій, які через несприятливі обставини виявились за «межею діяльного життя», - безробітні, переселенці, біженці і т.п.);
4) трудову допомогу (сприяння в отриманні професій, підвищенні кваліфікації);
5) соціально-психологічну реабілітацію та адаптацію (до помога в подоланні життєвих проблем і труднощів, стресів і
т.п.);
6) соціокультурну анімацію (організація дозвілля).
Соціальна робота передбачає також практичну організацію соціального виховання, яке є предметом вивчення соціальної педагогіки.
Як відомо, в другій половині XIX ст. «вчитель німецьких учителів» Адольф Дістервег ввів у науковий обіг термін «соціальна педагогіка» для визначення педагогічної діяльності із знедоленими і безпритульними дітьми з метою профілактики правопорушень неповнолітніх. Традиційно вважається, що започаткував названу науку П. Наторп, який вважав, що вона є галуззю знань про виховання людини протягом усього життєвого шляху. Соціальна педагогіка -це наукова дисципліна, що розкриває соціальну функцію загальної педагогіки і досліджує виховний процес у всіх вікових групах. її предмет - закономірності впливу соціального середовища на формування особистості. Зокрема, досліджуються вплив сім'ї, неформальних об'єднань, засобівмасової інформації, церкви. Соціальна педагогіка ґрунтовно займається «групами ризику», яку складають люди, котрі волею випадку чи долі виявились у складних та критичних ситуаціях, - безробітні, бомжі, наркомани, злочинці, хворі і т.п. Вона вивчає також особливості процесів виховання у зрілому та похилому віці, в умовах трансформації людських стосунків під тиском ринкових відносин. У колі її інтересів - проблеми ділової кар'єри, жіночого виховання, організації дозвілля.
Виникнувши на межі XIX і XX ст. у Німеччині, соціальна педагогіка піддалась цікавій еволюції. Не будучи визнаною світовим педагогічним товариством, у Радянському Союзі вона отримала певний розвиток у 20-ті роки. Саме тоді розроблялась ідея зв'язку школи з життям та соціальним середовищем.
Інтерес до проблематики, характерної для соціальної педагогіки, знову виник у СРСР і за кордоном у 50-70-ті роки, що було пов'язано з черговою кризою систем виховання.