4. Особливо слід згадати вклад Договору про єс в процес економічної інтеграції.

Норми договору юридично закріпили перехід ЄС на нову, більш високу, ніж спільний ринок, форму інтеграційного процесу - створення економічного і валютного союзу. Він передбачав введення єдиної валюти на території ЄС, яка заміняла національні гроші і перебувала під управлінням наднаціональних органів і установ. Для цієї мети створювався - Європейський центральний банк.

Маастрихтський договір уперше на рівні установчих договорів визнав обов'язок ЄС дотримуватися основних прав і свобод людини і громадянина, насамперед тих, які закріплені в Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р.

Підписання Договору про ЄС 1992 р. прискорило процес реформування правових основ Союзу.

Безпосередньо в самому Маастрихтському договорі передбачалося проведення у 1996 р. конференції урядів держав-членів для внесення поправок до установчих документів ЄС. Результатом роботи конференції стало підписання в Амстердамі в 1997 р. документа під назвою «Амстердамський договір про внесення змін в договір про Європейський Союз, договори про заснування Європейських співтовариств і деякі пов'язані з ними акти» або коротко «Амстердамський договір 1997 р.» [1, с. 173].

5. Європейський Союз на сучасному етапі

У французькому місті Ніцца в 2001 р. відбулося підписання Угоди про перегляд Договору про Європейський Союз і Договору про заснування всіх трьох Європейських співтовариств, що отримав назву Ніццький договір 2001 р.

Метою договору було - завершити розпочатий Амстердамським договором процес, який покликаний був підготувати інститути ЄС до функціонування в розширеному Союзі [1, с. 177].

Вступ нових держав до Союзу вимагав реформ від цієї організації. Для цього, перш за все, потрібні зміни в механізмі керівних органів ЄС в плані зміцнення наднаціональних засад в його устрої і діяльності. Йшлося, зокрема, про подальше скорочення кількості допустимих випадків застосування державами-членами права вето на законопроекти та інші рішення. При розширенні ЄС, збереження у кожного члена організації права вето може просто паралізувати її роботу.

Крім офіційної зміни Договору, на саміті ЄС в Ніцці також була урочисто проголошена Хартія Європейського Союзу про основні права.

Хартія гарантує повагу людської гідності, право на життя, заборону катувань і нелюдського, жорстокого поводження, право на свободу та захист, повагу до приватного і сімейного життя, свободу думки, свідомості та віросповідання, право на самовираження та доступ до інформації, право на отримання освіти, свободу ведення бізнесу, право на власність, рівність перед законом, повага до культурної, релігійної і лінгвістичної різноманітності, залучення до громадського життя людей з обмеженими здібностями, право доступу до судових органів та право на справедливий суд, презумпцію невинності і так далі.

У червні 2003 р. Європейський конвент представив проект Договору про Конституцію для Європи, який став предметом широкої дискусії в рамках міжурядової конференції. Відповідно до запропонованого проекту, Конституційний договір повинен був складатися з 4 частин [2, с. 3].

Загальні положення Частини І присвячені визначенню понять, встановленню цілей, завдань та інституційних структур Європейського Союзу. Частина II інкорпорує Хартію основних прав Європейського Союзу. Частина III стосується питань окремих політичних сфер. Частина IV містить загальні, а також перехідні і кінцеві положення. Остання частина регулює також питання щодо прийняття, ратифікації та набуття чинності цього Договору, а також внесення до нього змін і питання правонаступництва Європейського Союзу щодо

Конституційний договір потребував ратифікації всіма державами-членами і повинен був набути чинності 1 листопада 2006 р. Однак після негативного результату референдумів, проведених у Франції і Нідерландах, доля Конституційного договору стала невизначеною [5, с. 151].

З часу відхилення проекту Конституції ЄС і аж до кінця 2007 р. висувалося чимало варіантів відродження документа. Протягом 2007 р. Європейський союз під головуванням спочатку Німеччині, а потім Португалії готував документ, покликаний замінити нератифікований проект Конституції ЄС. Новий базовий договір повинен був врахувати реалії Європейського союзу, число членів якого до 2007 р. виросло з 15 до 27 країн. У цих умовах головною проблемою стала необхідність політичного та інституційного реформування ЄС, не пристосованого до управління 27 країнами-членами. Результатом довгих пошуків шляхів інституційних перетворень та політичного реформування Європейського союзу стала розробка Договору про реформу (Лісабонського договору). Новий базовий договір був підписаний лідерами всіх країн-членів ЄС 13 грудня 2007 р. в Лісабоні. Для його вступу в силу необхідно, щоб кожна країна-член ратифікувала новий документ.

Лісабонський договір є полегшеним варіантом Європейської конституції, ухвалення якої зірвалося після провалу референдумів у Франції і Нідерландах в 2005 р. Документ містить низку положень щодо реформування Європейського союзу, спрямованих на поглиблення його інтеграції та оптимізацію роботи його органів.

«Європейський союз набуває правосуб'єктності». Це означає, що ЄС може укладати міжнародні договори у всіх сферах його компетенції в чотирьох випадках:

1. якщо це передбачено основоположними договорами ЄС;

2. якщо того вимагає досягнення цілей, зазначених у договорах;

3. якщо того вимагає юридично обов'язковий документ ЄС;

4. якщо цей договір може «вплинути на загальні правила ЄС або змінити їх. [1, с. 180].

Держави-члени мають право укладати будь-який міжнародний договір за умови, що він не суперечить угодам, підписаним ЄС або не відноситься до зони компетенції Союзу.

Серед головних нововведень - додання статусу повноцінного інституту ЄС Європейській раді, до якої входять лідери всіх країн-членів, і введення поста її президента. Останній обиратиметься на два з половиною роки членами ради і отримає право представляти ЄС на міжнародній арені. Також вводиться пост міністра закордонних справ Євросоюзу, який об'єднає функції нинішнього верховного представника з зовнішньої політики і безпеки та єврокомісара із зовнішніх зв'язків. Договір скасовує історично сформовану структуру трьох опор, характерну для Європейського Союзу. «Новий» Європейський Союз матиме єдину правосуб'єктність і єдину компетенцію. Одночасно зі вступом Лісабонського договору в силу припинило існування Європейське співтовариство, тобто у складі ЄС залишилося тільки одне з трьох Європейських співтовариств - Євратом. (ЄОВС припинило існування в 1992 р. у зв'язку із закінченням терміну дії засновницького договору на 50 років) [6, с. 308].

Лісабонський договір передбачає розширення повноважень Європарламенту і збільшення числа депутатів з 736 до 751. Буде змінено порядок формування Єврокомісії: після 2014 р. до неї будуть входити не по одному комісару від країни, а представники тільки двох третин держав, змінювані за принципом ротації. В Раді ЄС, що складається з міністрів держав-членів, основною процедурою прийняття рішень стане принцип «подвійної більшості». У відповідності з ним нормативні акти союзу повинні будуть отримувати схвалення мінімум 55% країн-членів, в яких проживає не менше 65% населення.

Крім того, Лісабонський договір вперше прописує процедуру виходу держави зі складу Європейського союзу.

Він надасть громадянам ЄС право звертатися з петиціями до Єврокомісії (для цього потрібна підтримка ініціативи 1 млн. чоловік зі «значного числа» країн-членів).

Договір також закріплює юридично обов'язковий характер Хартії з прав людини (в окремому протоколі обумовлюється, що це положення не застосовується до Великобританії, Польщі та Чехії) та зобов'язання взаємодопомоги при терактах і катастрофах.

Договір про реформу закріпив баланс між цілями та інтересами країн-членів і ЄС, надавши останньому статус «супердержави». Текст Договору вносить зміни в три основоположні документи ЄС: Договір про заснування Європейського Співтовариства (Римський договір, 1957 р.), Маастрихтський договір, 1992 р. і Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії, 1957 р. Після підписання та ратифікації Договір про реформу перестає існувати як єдиний текст, а нововведення інкорпоруються в три перераховані вище документи.

Договір про реформу структурно складається з преамбули, 7 статей, 13 протоколів і 59 декларацій

Висновок

Отже, резюмуючи вищесказане можна зробити висновок, що Євросоюз - це організація зі своєю історією, розвиненою системою інститутів управління.

Для ілюстрації масштабів діяльності Союзу достатньо вказати лише деякі з її основних результатів:

- в соціально-економічній сфері: побудова спільного ринку, введення єдиної валюти «євро», видання обширного законодавства стосовно до різних галузей господарства (транспортне, банківське, митне, антимонопольне, аграрне, трудове законодавство і т.д.);

- в політичній області: функціонування вельми працездатної системи «європейських» органів влади, яка включає обирається безпосереднього громадянами Європейський парламент, суди Союзу, Комісію, Раду, Європейський центральний банк, та ін..;

- у правоохоронній та гуманітарній сферах: становлення інституту громадянства Союзу, прийняття Хартії ЄС про основні права, створення Європейського поліцейського відомства (Європол) та аналогічної установи для координації роботи національних прокуратур (Євроюст), формування єдиних інформаційних систем і банків даних, централізована база даних відбитків пальців «Евродак», встановлення в законодавстві Союзу загальних ознак і стандартів кримінальну відповідальність щодо низки злочинних діянь (фальшивомонетництво, тероризм, торгівля людьми та ін.), заміна малоефективного інституту екстрадиції «європейським ордером на арешт» і т.д.

На додаток до цього (далеко не повного) переліку вже здійснених перетворень Європейський Союз зараз готується здійснити ще один крок, який може мати вельми далекосяжні наслідки для всієї Європи. Йдеться про прийняття єдиного Конституційного договору Союзу, покликаного замінити собою діючі установчі документи організації.

Список використаної літератури:

1. Грицяк І.А. Право та інститути Європейського Союзу: Навч. посіб. — К.: К.І.С., 2004. — 260 с.

2. Міжнародна економіка: Навч. посібник / Ю.Г. Козак, Д.Г. Лук’яненко, Ю.В. Макогон та ін. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.

3. Міжнародна економіка: Навч.-методичний посібник / А.М. Поручник, Я.М. Столярчук, О.Д. Павловська та ін.; за ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Поручника.- К.: КНЕУ, 2005. – 156 с.

4. Міжнародна економіка: Навч. посібник. За загальною редакцією В. Є. Сахарова. – К.: Національна академія управління, 2007. – 432 с.

5. Міжнародні організації. Навч. посібник / А.І. Мокій., Т.П. Яхно, І.Г. Бабець. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 280 с.

6. Право Європейського Союзу : Навч. посібник / відпов. редактор Р.А. Петров; Міністерство освіти і науки України, Національний університет «Києво-Могилянська академія». - Київ: Істина, 2010. - 376 с.