Лекція 1. Загальна характеристика аграрних, земельних та екологічних правовідносин
-
Поняття та розмежування предметів аграрного, земельного та екологічного права
-
Поняття та зміст земельних правовідносин
-
Поняття аграрних правовідносин
-
Поняття екологічних правовідносин
Земельне право – є самостійною галуззю права, що являє собою систему правових норм, що регулюють земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, їх охорону, захисту прав громадян та юридичних осіб на землю та додержання встановленого правопорядку в галузі земельних відносин.
Предмет правового врегулювання земельних відносин – є суспільні відносини, об’єктом яких наступає земля. Земля виступає як:
-
Основний засіб сільського господарства
-
Базис
-
Природний ресурс
Специфічні особливості земля як засоби виробництва:
-
Просторова обмеженість
-
Постійність місцезнаходження
-
Незамінність
http://rada.gov.ua
Ст. 2 Земельного Кодексу дає визначення, що земельними відносинами є володіння і розпорядження земельними ділянками.
Предмет земельного права – це сукупність однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами земельного права і виникають у зв’язку з використанням, охороною земель та забезпечення управління ними.
Так, регулювання земельних відносин, коли одна сторона є носієм влади, а друга зобов’язана виконувати її приписи здійснюється на основі імперативного методу.
Диспозитивний метод – це метод вибору певної моделі поведінки, який заснований на тому, що кожен з власників земельної ділянки має на власний розсуд розпоряджатися нею і власників землі в певних випадках можуть регулювати відносини між собою. Є три види диспозитивного методу:
-
рекомендаційний – полягає у наданні можливості альтернативних поведінок суб’єктів земельних відносин (ст. 140-141 ЗКУ);
-
санкціонований метод – дає можливість учасникам земельних відносин самостійно приймати рішення щодо реалізації земельних повноважень, але таке рішення надає чинності лише після затвердження його компетентним органом (ст. 100 ЗКУ);
-
метод делегування – полягає у наданні прав і свобод суб’єктам земельних відносин щодо того чи іншого кола правомочності.
Принципи – це закріплені в чинному земельному законодавстві основоположні засади, які виражають сутність земельного права і головні напрями регулювання земельних відносин. До основних принципів належать такі:
-
принцип рівності форм власності на землю
-
принцип державного управління земельним фондом
-
принцип різноманітності форм земельного використання
-
принцип платності землевикористання (ст. 206 ЗКУ)
-
принцип пріоритетності с-г використання земель (ст. 23 ЗКУ)
Спеціальні принципи передбачені в ст. 5 ЗКУ.
Закон про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
Ст. 152 ЗКУ – захистити права можна у судовому або досудовому порядку.
Аграрне право
Аграрне право – це комплексна інтегрована і спеціалізована галузь права. Вона охоплює різні правові норми, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов’язаної з нею сільськогосподарською діяльністю, під час використання земель сг призначення різними аграрними суб’єктами.
Комплексність аграрного права означає, що частина його норм похідні від норм основних профільних галузей права. Тому в системі аграрного права є норми, які регулюють майнові, трудові, управлінські та інші відносини.
Інтегрованість норм аграрного права – означає узагальнення або єдине правове регулювання відносин різних аграрних суб’єктів (користувачі земель сг призначення).
Спеціалізованість аграрного права – означає, що норма основних галузей права не механічно переходить до його складу, а зазнають аграрної спеціалізації, тобто запозичені норми відносять до аграрного права. Внаслідок цього вони стають аграрно-майновими, аграрно-трудовими, аграрно-управлінськими.
Предмет аграрного права – це сукупність комплексних інтегрованих аграрних відносин, які за своїм змістом є земельними, трудовими, майновими, організаційно-управлінськими, а також соціальними.
Види аграрних відносин:
-
аграрні земельні відносини – виникають, здійснюються та припиняються з приводу земельних ділянок с-г призначення, що використовуються для виробництва продукції сільського господарства;
-
аграрні майнові відносини – опосередковують процес виробництва сільськогосподарської продукції створюючи його матеріальну основу;
-
аграрні трудові – мають об’єктом працю, спрямовану на отримання с-г продукції.
-
аграрно-організаційно-управлінські відносини – забезпечують оптимізацію процесу с-г виробництва за рахунок визначення і усунення неефективних дій, операцій у процесі здійснення с-г праці, застарілих технологій, способів використання засобів виробництва тощо, підвищуючи на цій основі продуктивність праці і загальну ефективність виробництва.
-
аграрні членські відносини – це чітко окреслені майнові, трудові та організаційно-управлінські права і обов’язки членів с-г виробництва
-
аграрні відносини із соціального розвитку села – забезпечують підняття якості життя сільського населення у сферах побуту, освіти, охорони здоров’я, мистецтва.
Види диспозитивних методів вругелювання аграрних відносин:
-
метод самостійних рішень – дає змогу суб’єктам аграрного права вільно обирати модель поведінки;
-
метод рекомендації
-
метод локальної нормотворчості – покладається в основи розробки і прийняття внутрішніх локальних нормативно-правових актів сільськогосподарських підприємств.
Екологічне право – це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.