- •1. Літературна мова, ознаки
- •2. Типи мовних норм
- •3.Мовна компетенція та мовний культ особистості
- •4.Функціон стилі, оф-діловий
- •5.Науковий стиль
- •6. Етика ділов. Мовлення
- •7. Усна і писемна мова, усна публічна
- •8.Виразність усної мови. Інтонація
- •9.Орфоепічні норми укр. Мови. Вимова голосних та приголосних
- •10.Особливості вимови сполук приголосних
- •11. Складні випадки наголошування слів української мови у професійному спілкуванні.
- •12. Лексика офіційно-ділового та наукового стилів.
- •13. Правопис и та і у словах іншомовного походження(правило «девятки»)
- •14.Подвоєні і не подвоєні в словах іншомовного походження
- •15. Уживання мякого знака
- •16. Уживання апострофа
- •17. Чергування голосних звуків в українській мові.
- •18. Чергування приголосних звуків в укр. Мові
- •19. Зміни приголосних звуків перед суфіксами –ськ;-ств
- •20. Подвоєння приголосних української мови внаслідок їх подовження і збігу.
- •21. Спрощення в групах приголосних.
- •22. Правопис префіксів в українській мові.
- •23. Складні та складноскорочені слова в українському діловому мовленні. Правила написання складних слів.
- •24. Складні слова, які пишуться через дефіс.
- •26. Правопис закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку однини. Групи іменників, що мають закінчення –а ( -я).
- •27. Правопис закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку однини. Групи іменників, що мають закінчення –у ( -ю).
- •28. Особливості відмінювання та правопису прикметників.
- •29. Відмінювання та вживання кількісних числівників.
- •30. Відмінювання кількісних числівників на позначення сотень і десятків.
- •31.Відмінювання складених кількісних і порядкових числівників
- •32. Утворення форм ступенів порівняння якісних прикметників.
- •33. Особливості зв’язку числівників з імениками
- •34. Правопис прислівників і прислівникових сполук
- •35. Правопис особових закінчень дієслів
- •70.Основні вимоги до реферату
1. Літературна мова, ознаки
Літературна мова- це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності: державні й громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут. Вона характеризується уніфікованістю, стандартизованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має свої особливості, зумовлені специфікою функціонування літературної мови в кожній з форм.
Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
2. Типи мовних норм
Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.
Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).
Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом вони можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства у кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування в мові старого й нового.
3.Мовна компетенція та мовний культ особистості
Мовна компетенція – це засвоєння, усвідомлення мовних норм, що склалися історично в фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності в процесі використання певної мови. Мовна компетенція – це інтегративне явище, що охоплює цілу низку спеціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, установок для успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування. Цей вид компетенції властивий високоосвіченій, культурній людині, сформованій особистості.
Мовна культура - це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.
Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності… Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматися як пляма на службовому мундирі