KURSOVA_UKR_MOVA_IIIKURS
.docxМІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА
Інститут української філології та літературної творчості імені А. Малишка
Кафедра української мови
Побутова лексика у повісті І. Нечуя - Левицького «Кайдашева сім’я»
Курсова робота
студентки ІІІ курсу 301-УУ групи
денної форми навчання
Гончар Наталії Олександрівни
Науковий керівник:
Козачук Ганна Олександрівна
Київ – 2015
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. Лексика на позначення побуту в українській мові
-
Лексико – семантичні групи побутової лексики…………………..
-
Специфіка української побутової лексики…………………………
Розділ 2. Склад і функціонування побутової лексики у повісті «Кайдашева сім’я…………………………………………………………………..
2.1 Місце лексики у лексичному складі повісті «Кайдашева сім’я»……….
2.2 Лексико – семантичні групи побутової лексики у повісті «Кайдашева сім’я»………………………………………………………………………………...
а) лексика на позначення одягу;
б) лексика на позначення взуття;
в) лексика на позначення прикрас;
г) лексика на позначення посуду;
Висновки…………………………………………………………………………….
Список використаної літератури…………………………………………………
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Лексика на позначення побуту в українській мові
-
Лексико – семантичні групи побутової лексики
Сфери суспільного функціонування
1.2. Лексико-семантична структура слова
РОЗДІЛ 2. ВЛАСНЕ УКРАЇНСЬКА ЛЕКСИКА – ОСНОВА СЛОВНИКОВОГО СКЛАДУ УКРАЇНСЬКОЇ
2.1. Лексико-семантичні групи власне української лексики
Лексика сучасної української мови склалась у процесі її тривалого історичного розвитку і становить продукт багатьох епох. Формування та розвиток її тісно пов’язані з історією українського народу.
За своїм походженням вона неоднорідна. Найбільша частина її, близько 90%, належить до так званої корінної української лексики, яка включає всі слова, що ведуть свій початок від індоєвропейської мовної спільності, слова, що виникли в спільнослов’янськіймові та слова давньоруського походження, а також весь лексичний фонд, створений на українському грунті. Решту лексичного складу сучасної української мови становлять запозичення з індоєвропейських , у тому числі й слов’янських, та неіндоєвропейських мов; іншомовні лексичні елементи засвоювались українською мовою протягом усього її історичного розвитку.
Найдавніший шар корінної української лексики, що є її ядром, складають слова, успадковані через праслов’янську та давньоруську мови від індоєвропейського лексичного фонду. Переважна більшість індоєвропейських слів уже в праслов’янській мові втратила свою мотивованість.
У процесі розвитку праслов’янської лексики, незважаючи на її велику стійкість, одні слова зазнали в ній певних структурно-семантичних змін, інші зовсім випали з її складу, а ще інші стали основою для творення нових слів або й цілих їх груп. З розпадом слов’янської мовної єдності багато індоєвропеїзмів у більш або менш істотно зміненому вигляді перейшли в лексику окремих слов’янських мов, що й споріднює її з лексикою інших індоєвропейських мов.
В індоєвропейському лексичному фонді, успадкованому українською мовою, з генетичного погляду виділяється кілька прошарків, серед яких найбільший щодо обсягу спільноіндоєвропейський. До нього належать слова, що вживаються в усіх або в більшості індоєвропейських мов. За семантичною структурою їх можна об’єднати в кілька тематичних груп:
1. Назви спорідненості та свояцтва. До цієї групи належать такі українські іменники, як мати, син, сестра, брат, дівер та ін. В українській мові, крім того, існує ряд слів, корінь яких індоєвропейський, а основа – праслов’янська, напр.: жінка, дочка, діал. отецьтощо.
2.Назви органів і частин тіла людини й тварини, а також деяких їх функцій. Із назв цієї групи українська мова успадкувала від індоєвропейської прамови з певними фонетико словотворчими змінами та незначними семантичними відхиленнями такі слова: око, брова, вухо, уста, ніс, зуб, серце, череп, член, ясна, язик, груди, вим’я, утроба, кров, лікоть, їсти, пити, доїсти, ссати та ін.
3. Назви тварин і деяких їх продуктів. До цієї групи слів, що виникли в індоєвропейський період і протягом свого історичного розвитку зазнали певних фонетико-словотворчих змін, належать: звір, вівця, тур, свиня, олень, вовк, бобер; вивірка, їжак; журавель, гуска, тетеря, орел; вугор, піскар, лосось; мураха, оса, муха, блоха, черв; м’ясо, молоко, яйце, вовна та ін.
4. Назви рослин і їх частин. Назви цієї групи збереглися не в усіх індоєвропейських мовах і відзначаються більшою семантичною мінливістю. Сюди можна віднести такі слова: дерево, дуб, жолудь, береза, верба, ясен, осика, черемха, кора, солома, зерно, сім’я, мох, полова, сук, клен та ін.
5. Назвипредметів і явищприроди. До цієїгрупи лексики належать такі слова, як сонце, місяць, небо, день, ніч, вечір, весна, зима, вогонь, вода, дим, град, роса, снігтощо.
6. Назвидій, робіт, процесів. Цягрупаслівохоплюєдієслова: іти, текти, везти, пхати, стояти, сидіти, лежати, пекти, тесати, орати, їсти, лизати, пити, діал. видіти, відати, знати, жити, вмерти, дати, мірити та ін.
7. Назвижитла, господарськихзнарядь і предметівхарчування. До цієїгрупи лексики належать іменники: дім, двері, віз, колесо, вісь, жорна, м’ясо, мед, молоко, юшка, сіль тощо.
8. Назви якостей. До цієї тематичної групи слів належать якісні прикметники на означення величини (довгий, вузький, малий) і кольору (білий, світлий, темний, сірий, сивий, рудий, жовтий, половий та ін.).
Крім спільноіндоєвропейської лексики, в сучасній українській мові можна виділити слова, хоч і в значно меншій кількості, західно-, східно- та південноіндоєвропейські. Необхідно відзначити, що серед них є чимало з похідними основами, виникнення яких пов’язане з праслов’янським періодом; наприклад : велет, яблуня, давність, яловець, солодкий та ін.
У процесі розпаду індоєвропейської мовної єдності на основі її окремих діалектних угруповань виникають нові мовні єдності, що потім поступово переростають у сучасні групи індоєвропейських мов. Так виділяється слов’янська мовна єдність, балтійська, германська, романська та ін. Кожна з них, крім лексичного фонду, успадкованого від індоєвропейської прамови, у процесі дальшого розвитку витворила власний шар лексики, який невідомий іншим групам індоєвропейських мов. Праслов’янський, або спільнослов’янський, шар лексики, кожної сучасної слов’янської мови, у тому числі української, утворюють слова, які виникли в період спільнослов’янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов не властиві.
У праслов’янському шарі лексики з генетичного погляду розрізняють власне слов’янські новотвори, в основі яких лежать успадковані індоєвропейські назви, і запозичення з індоєвропейських та неіндоєвропейських мов. Крім того, українська мова має певну кількість слів з досі не визначеною етимологією.
Збагачення праслов’янської лексики новотворами зумовлювалося тими змінами, які відбувалися в матеріальному та духовному житті слов’ян. Найактивніше поповнюється група абстрактної лексики, значно розширився обсяг назв диких тварин, птахів і особливо риб, рослин, предметів навколишньої природи, господарства, ремесла тощо; менше новотворів впостерігається в таких тематичних групах, як назви спорідненості та свояцтва, свійських тварин та ін. Звичайно, всі такі назви своїм звуковим оформленням, а іноді й значенням, яке властиве їм у сучасних слов’янських мовах, дещо відрізняються від своїх праслов’янських відповідників, але це не затемнює їх структурно-семантичної близькості до праслов’янських форм. Кореневі частини таких слів, звичайно, індоєвропейського походження. Серед успадкованої від спільнослов’янської лексики в сучасній українській мові можна виділити ті самі тематичні групи, що й серед лексики спільноіндоєвропейського походження, а саме:
Назви спорідненості і свояцтва: чоловік, невіста, невістка, сват, сваха, свість, свояк, вітчим, мачуха, пасерб, пасербиця, внук, отець, плем’я тощо.
Назви органів і частин тіла людини і твапини: тіло, чоло, серце, губа, рот, стегно, шия, в’язи, гортань, жовч, палець, пазур, діал. жолудокта ін.
Назви рослин, зокрема трав: пшениця, трава, будяк, лопух, кропива, лобода, чорнобиль та ін., грибів: печериця, сироїжка, сморж, губа, гриб та ін. Виникли тоді також найменування ягід (ягода, малина, суниця, ожина) і деяких дерев (ліщина, діал. буз, загальне гай тощо).
Назви предметів та явищ природи; слів цієї тематичної групи, які можна віднести до спільнослов’янського періоду, відносно небагато: сонце, рілля, долина, сад, острів, струмінь, потік, іскра, морок, північ, буря, вихор та ін.