- •Лекція 13 гігієна овець .Особливості утримання різних статево-вікових груп овець План
- •1. Системи та способи утримання овець.
- •2. Санітарно–гігієнічні вимоги до приміщень для овець різних статево-вікових груп
- •Мікроклімат приміщень для овець
- •3. Гігієна утримання вовнових овець
- •4. Гігієна годівлі та напування овець.
- •5. Санітарно-гігієнічні вимоги до окоту і вирощування ягнят
- •6. Санітарно-гігієнічні вимоги до стрижки і купання овець
- •Гігієна коней
- •1. Системи і способи утриманняу коней
- •2. Вимоги до конюшень
- •3. Структура і розміри конярських ферм
- •4. Зоогігінічні вимоги до конюшень і їх внутрішнього устаткування
- •Параметри мікроклімату для коней
- •5. Утримання дійних кобил
- •Вижеребка
- •6. Вирощування лошат залежно від подальшою призначення
Лекція 13 гігієна овець .Особливості утримання різних статево-вікових груп овець План
1. Системи і способи утримання овець.
2. Санітарно–гігієнічні вимоги до приміщень для овець різних статево-вікових груп.
3. Гігієна утримання вовнових овець
4. Гігієна годівлі та напування овець.
5. Санітарно-гігієнічні вимоги до окоту і вирощування овець.
6. Санітарно-гігієнічні вимоги до стрижки і купання.
1. Системи та способи утримання овець.
У вівчарстві в залежності від кліматичних і господарських особливостей зон країни використовують слідуючі основні системи утримання овець:
-
круглорічну стійлову;
-
стійлово-пасовищну;
-
пасовищно-стійлову;
-
пасовищну.
Круглорічна стійлова система застосовується в зонах інтенсивного землеробства з добре розвиненим кормовим виробництвом, при відсутності пасовищ. При цій системі овець зимою утримують і годують в приміщеннях і на вигульно-кормових площадках, а літом тільки на вигульно-кормових площадках.
Стійлово-пасовищна система характеризується перевагою тривалого стійлового періоду. Ця система найраціональніша і відповідає біологічним вимогам організму. При цій системі овець утримують зимою в овчарнях з вигульно-кормовими площадками, а літом на пасовищах.
Пасовищно-стійлова система характеризується тривалим пасовищним періодом. ЇЇ застосовують там, де недостатньо розвинене кормове виробництво. У цих районах овець випасають на різних пасовищах. В холодну пору року вівцематок і молодняк утримують у вівчарнях, базах-навісах тощо.
Пасовищну систему практикують там, де є достатньо пасовищ, в тому числі злакових. Це стосується високогірних районів. На період негоди організовують підгодівлю овець. Для окоту вівцематок і перетримання тварин під час негоди будують легкі вівчарні з тепляками для ягнят, а також бази-навіси.
На пасовищах створюють загони, які загорожують та обладнують автопоїлками. В місцях утримання овець розкладають сіль-лизунець. Для профілактики гельмінтозних захворювань на певній ділянці тварин випасають не більше 6 днів. Площу пасовища використовують поступово, переводячи отари з одних ділянок на інші.
Таким чином застосовують дві основні системи годівлі та утримання тварин:
-
пасовищну;
-
стійлово-пасовищну.
В залежності від технології вирощування ягнят дотримуються різних схем вирощування молодняка:
-
сумісний (кошарно-базовий);
-
роз’єднаний;
-
штучний.
При сумісному вирощуванні ягнят до 15-ти денного віку утримують у приміщеннях, а маток після ранкової годівлі виганяють на пасовище або вигульно-кормову ділянку. Через кожні три години маток підпускають до ягнят, а в нічний час утримують разом з ягнятами.
При роз’єднаному вирощуванні ягнят в віці до 15–20 днів утримають на пасовищах окремо від маток, один раз на день допускаючи до маток. У нічний час ягнят утримують разом з матками.
При штучному вирощуванні, ягнят відбирають від маток у 2–3 денному віці. У шубному вівчарстві штучно вирощують до 40% народжених ягнят, а в тонкорунному та в напівтонкорунному – до 20%.
По своєму призначенню вівчарькі господарства бувають племінні і товарні.
Залежно від фізіологічного стану овець класифікують по групам:
-
барани-плідники у віці старше 1,5 років; пробники в віці старше 1,5 років для виявлення маток в охоті;
-
матки: холості – не заплідненні після відлучення ягнят та кітні – заплідненні, розділяються на дві групи: матки першої половини кітності; підсисні матки до відлучення;
-
ягнята від народження до відлучення, при штучному вирощуванні – від відлучення від маток в віці 2–3 днів до 4 місяців;
-
ремонтий молодняк – баранчики і ярочки (young ewe) після відлучення, а при штучному вирощуванні – старше 4 місяців;
-
відгодівельне поголів’я – надремонтний молодняк від відлучення до здачі на м’ясо, вибраковане доросле поголів’я;
- волухи.
При всіх системах утримання, поголів’я розподіляють на отари (групи), які утримуютья в одному приміщенні. Число тварин в групі залежить від направлення їх продуктивності: баранчиків-плідників і баранчиків-пробників повино бути 50, 100, 150, 200, 250 голів; маток – 250, 500, 600, 750 і 1000; ягнят в віці до 45 днів – 250, 500 і в віці старше 45 днів – 750 і 1500; ярочок – 250, 500, 750 і 1000; баранчиків – 250 і 500; валушків на нагулі – 750, 1000 і на відгодівлі – 1000 і 1250 голів.