38

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Робоча навчальна програма з навчальної дисципліни

ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ

Кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки

Розробник – кандидат педагогічних наук, доцент Ворожбіт В.В.

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Введено в дію деканом Затверджено

факультету іноземної філології рішенням Вченої ради

проф. Н.В.Тучиною факультету іноземної філології

протокол № ___ проф. Н.В.Тучиною

від 31 серпня 2007 р. протокол № 10

від 26 червня 2007 р.

Робоча навчальна програма

з історії педагогіки

Напрям підготовки: 0101 „Педагогічна освіта”

Освітньо-кваліфікаційний рівень: 6.010100 – бакалавр

Програму підготовлено кафедрою: Узгоджено з кафедрою:

історії педагогіки та загальної педагогіки

порівняльної педагогіки

Завідувач кафедри

доктор пед.наук, проф. С.Т.Золотухіна

Затверджено на засіданні кафедри

Протокол № __ від ___ ________ 200 __ р.

Завідувач кафедри

доктор пед.наук, проф. А.В.Троцко

Харків – 2007 р.

І. Організаційно-методичні вказівки

Дисципліна „Історія педагогіки” базується на знаннях соціально-політичних та культурних цінностей сучасного суспільства, основ і пріоритетних аспектів розвитку педагогічної науки, особливостей системи загальної і педагогічної освіти.

Одним із пріоритетних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті, є виховання гармонійно розвиненої, духовно багатої й фізично здорової особистості з тим, щоб українська освіта вже в найближчому майбутньому змогла інтегруватися у світовий освітній простір, були створені умови для використання у педагогічній науці та виховній діяльності навчальних закладів упровадження актуальних сучасних технологій.

Курс історії педагогіки – один із провідних педагогічних курсів у системі фундаментальної підготовки майбутніх учителів. В основу курсу історії педагогіки покладено соціокультурний підхід, згідно з яким ретроспектива освітніх і виховних систем розглядається як пласт педагогічної культури – складник загальнолюдської культури, що на всіх етапах історичної еволюції відображає потреби суспільного прогресу.

„Історія педагогіки” має світоглядно-професійний характер. Освітнє значення історії педагогіки в системі професійної підготовки учителів полягає у розширенні наукового кругозору, формуванні умінь аналізувати, зіставляти і порівнювати педагогічні явища і факти в їх історичній ретроспективі, розвитку критичного педагогічного мислення. Професійне значення даного курсу: забезпечення оволодіння майбутніми учителями кращими здобутками національної та світової педагогіки, вміннями застосовувати їх у педагогічній практиці, здійснювати пошукову діяльність, створення умов для формування педагогічного світогляду. Виховне значення історії педагогіки як навчального предмету полягає в тому, щоб домогтися глибокого усвідомлення того, що формування високих загальнолюдських якостей можливе лише на основі осмислення національних цінностей, родинно-побутових традицій.

Теоретичним підґрунтям її є концептуальні положення філософії, психології, педагогіки та інших наук щодо унікальності особистості в історично-культурному контексті; положення про діалектичний взаємозв’язок сучасного і минулого, необхідність вивчення суспільно-педагогічних явищ в історичному вимірі, про залежність “одиничне – часткове – загальне”; ідеї національних культурної та освітньо-педагогічної традицій, що визначають сучасні процеси національного відродження та формування державності; ідеї нової освітньої парадигми, гуманізації освіти, інтеграції в загальноєвропейський освітній простір за умови збереження національних особливостей, положення, висновки наукових теорій та досліджень щодо суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку України (Д. Багалій, М. Грушевський, С. Сірополко); базові ідеї вітчизняних та зарубіжних педагогів з проблем фахової компетенції та психолого-педагогічної підготовки вчителя (Х. Алчевська, Б. Грінченко, А. Дистервег, О. Дра-гоманов, О. Духнович, Я. Коменський, М. Корф, М. Лавровський, Т. Лубенець, С. Миропольський, Й. Песталоцці, М. Пирогов, Т. Прокопович, С. Русова, Г. Ско-ворода, М. Сумцов, К. Ушинський, І. Франко, Я. Чепіга, Т. Шевченко, та інші), а також визначних російських педагогів (М. Вессель, В. Водовозов, М. Бунаков, М. Демков, П. Каптерєв, Д. Семенов, Л. Толстой, М. Чехов та ін.); концепція гуманізації педагогічної освіти (А. Алексюк, А. Бойко, Л. Вовк, С. Золотухіна, І. Зя-юн, О. Попова, І. Прокопенко та ін.); концепція багаторівневої підготовки педагогічних кадрів (О. Глузман, А. Лігоцький, Ф. Паначин, Б. Ступарик, О. Сухо-млинська); науково-методологічні засади педагогічних технологій та інноваційного моделювання педагогічного процесу (В. Євдокимов, В. Гриньова, О. Іонова, В. Ло-зова та ін.); теоретико-методологічні та культурологічні основи і висновки філософії формування нового покоління педагогів в умовах сучасної освітньої парадигми (В. Андрущенко, Є. Барбіна, Я. Болюбаш, В. Кремень, В. Курило, В. Лозова, В. Лу-говий, В. Лутай, О. Микитюк, М. Подберезенський, Т. Сущенко, Г. Троцко, Л. Хо-мич, Л. Штефан, Н. Якушко та ін.); науково-педагогічні дослідження сучасних вітчизняних науковців (О. Аніщенко, В. Борисенко, Н. Гупан, І. Важинський, М. За-волока, І. Малінко, В. Попова, Т. Сухенко та ін.), російських вчених (Є. Бєлозерцев, Є. Князев, В. Сластьонін, О. Смятських, Б. Тебієв та інші).; нормативні позиції документів: Законів України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Національної доктрини розвитку освіти в Україні в ХХІ ст., комплексної програми “Учитель”, державної програми розвитку мережі педагогічних закладів.

Складовими елементами є: наукові знання про закономірності розвитку різних педагогічних явищ і трансформацію різних педагогічних теорій, обумовлених цими явищами; вміння здійснювати аналіз прогресивних і консервативних тенденцій в розвитку педагогічної думки; досвід розкриття з наукових позицій причин якісних змін в розвитку педагогіки; навички  встановлення шляхів, якими йшов процес формування нового теоретичного змісту педагогічної науки (генезис прогресивних початків педагогічної теорії).

У дисципліні розглядаються:

загальні питання історії світової педагогічної думки; історії вітчизняної педагогічної думки;

проблеми: культурологічні – вивчити закономірності розвитку теорії і практики навчально-виховного процесу у залежності від суспільних відносин, релігії, політичної ідеології, культури у кожній історичній епосі; освітні – системно проаналізувати педагогічну спадщину видатних вітчизняних і зарубіжних мислителів; прогностичні – накреслити шляхи творчого використання педагогічних здобутків минулого в умовах сучасних освітніх закладів;

засоби і методи: конкретно-історичний, порівняльно-історичний, типологізація, ретроспективний аналіз педагогічних явищ, фактів, подій, класифікація фактичного матеріалу й теоретичне узагальнення його показників, статистична кореляція;

основи освітніх і виховних систем як пласт педагогічної культури – складник загальнолюдської культури, що на всіх етапах історичної еволюції відображає потреби суспільного прогресу;

наслідки дії педагогічних ідей на особливості взаємодії суспільства й педагогічної науки; аналіз механізмів відповідей педагогічної науки на виклик часу чи замовлення суспільства;

розробка заходів щодо встановлення можливостей виховання та навчання у закріпленні набутих культурних цінностей; творчої ретроспекції позитивного педагогічного досвіду в сучасних умовах;

контроль та керування процесом формування вмінь застосовувати набуті знання у педагогічній практиці, досвіду пошукової діяльності, створення умов для формування педагогічного світогляду.

У цьому „Історія педагогіки” забезпечується державними програмами, які включають цільові настанови щодо забезпечення інтеграції професійної підготовки, упровадження ступеневої педагогічної освіти згідно з принципом збереження національних традицій і позитивних надбань минулого, приведення у відповідність з науковими досягненнями країн світу.

Під час вивчення дисципліни „Історія педагогіки” заплановано два модульні контролі, при проведенні яких студенти виконують відповідні види контрольних завдань, проходять співбесіду, виконують індивідуальні дослідні завдання. Підсумкова форма контролю – усний екзамен.

Кожний з модулів дисципліни є закінченою, окремою структурною дидактичною одиницею. Це дає можливість вивчати їх незалежно один від одного.

Історико-педагогічний матеріал у даному виданні розглядається за двома розділами:

• історія світової педагогічної думки;

• історія вітчизняної педагогічної думки.

Історія педагогіки відіграє важливу роль у професійній підготовці майбутніх учителів, розв’язуючи такі завдання:

•  виявити й ознайомити студентів із основними шляхами та закономірностями розвитку виховання, школи і педагогічної думки у різні історичні періоди;

•  сформувати в студентів систему знань про світовий історико-педагогічний процес та про місце української педагогічної думки в ньому; ознайомити з сучасними формами виховання і педагогічними течіями через їх історичний родовід;

•  розкрити кращі здобутки педагогічної мудрості українського й інших народів та виробити уміння застосовувати їх у своїй майбутній професійній діяльності;

•  виховання любові до педагогічної професії, формування ідеалу вчителя на основі яскравих прикладів життя відомих педагогів (Я.А.Коменський, Й.Г.Песталоцці, К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко та ін.) і формування основ педагогічної майстерності;

•  сформувати самостійне історико-педагогічне мислення (навчити бачити і розуміти закономірності розвитку педагогічних категорій); формувати критичне ставлення до педагогічної спадщини минулого, що буде утримувати майбутнього педагога від консерватизму і рутини, а також від псевдоноваторства в учительській роботі;

•  оволодіти методами ретроспективного аналізу історико-педагогічних явищ і фактів;

•  розширити професійний світогляд, збагатити духовну культуру майбутніх педагогів.

Джерельну базу історико-педагогічних досліджень становлять: пам’ятки давньої писемності, манускрипти, рукописи, зразки народного фольклору педагогічної спрямованості; архівні документи, офіційні нормативні, статистичні матеріали конкретних держав у минулому; твори художньої літератури, мистецтва в аспекті ретроспективи освітніх технологій; педагогічна, навчальна, методична література минулого; педагогічна преса; епістолярна і мемуарна спадщина, спадщина зарубіжних та вітчизняних педагогів, матеріали етнографічних та археологічних досліджень, навчальна та монографічна література з історії педагогіки.

Історія педагогіки вивчається протягом шостого семестру. Передбачено 36 год. аудиторних (з них: 24 год. лекцій, 12 год. семінарів, 24 год. на самостійну роботу, 12 год. індивідуальної роботи), два залікових кредити, два модуля, форма контрольного заходу – екзамен (усно).