49. Поняття збитків, їх склад. Відшкодування збитків.

Частина 1 коментованої статті встановлює загальне правило про право особи на відшкодування збитків, завданих порушенням її цивільного права. Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК відшкодування збитків є лише одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відшкодування збитків — це найбільш універсальний і адекватний сутності цивільного права спосіб захисту порушених цивільних прав та охоронюваних інтересів, спрямований на відновлення порушеного майнового стану потерпілої особи та на усунення негативних майнових наслідків, що настали.

У цивілістичній доктрині загальновизнаною є позиція стосовно того, що усі можливі примусові засоби впливу на порушника становлять цивільно-правову санкцію майнового або немайнового характеру. Відтак санкцією, у юридичному її розумінні, є застосування, як правило, державного примусу до виконання порушником конкретних обов'язків для ліквідації певних негативних правових наслідків чи їх компенсації. Тобто, використання уповноваженою особою того чи іншого способу захисту цивільних прав та інтересів супроводжується вимогою до суду (іншого юрисдикційного органу) застосувати до порушника відповідну конкретну санкцію.

Серед різноманітних санкцій найбільш поширеними й ефективними є міри цивільно-правової відповідальності, до яких належать також відшкодування потерпілій особі майнових збитків, стягнення на її користь неустойки. Тут необхідно враховувати, що під цивільно-правовою відповідальністю розуміються такі санкції, які полягають у покладенні на правопорушника основаних на законі таких негативних правових наслідків, які проявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов'язку, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового (див.: Иоффе О. С. Ответственность по советскому гражданскому праву. — М., 1955. — С. 14). Цю обставину обов'язково необхідно враховувати при застосуванні відповідних способів захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, адже нормами ЦК встановлюються особливі умови для застосування тих чи інших санкцій. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності) , якщо інше не встановлено договором або законом.

Не є мірами цивільно-правової відповідальності присудження судом до виконання в натурі договірного обов'язку, як-то примушення продавця передати покупцеві оплачений товар, примушення позичальника повернути кредиторові відповідні грошові кошти тощо. Застосування судом до порушника таких санкцій не є мірами цивільно-правової відповідальності, а відтак, як правило, не обов'язково встановлювати його вину у такому порушенні. Так, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового виконання.

Від відшкодування збитків необхідно відмежовувати інші можливі способи відшкодування майнової шкоди, які в ст. 22 ЦК безпосередньо не визначаються. Але зміст цієї статті дає підстави вважати, що збитки є лише складовою частиною більш широкого поняття «шкода».

У ЦК під збитками завжди розуміється грошове вираження майнової шкоди, завданої порушенням цивільному майновому благу або інтересу. Якщо ж шкода завдана немайновому благу (честі, гідності, діловій репутації фізичної особи тощо — глави 20,21, 22,80,81,82, 83 ЦК), то законодавець закріплює право потерпілої особи на відшкодування шкоди, а не збитків. Однак законодавець не завжди дотримується таких критеріїв у розмежуванні збитків та шкоди. Власне така непослідовність закладена в самій ст. 22 ЦК, згідно з ч. 4 якої присудження обов'язку полагодити річ є способом відшкодування шкоди, а не збитків. За ст. 1212 ЦК особа, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи, повинна відшкодувати управненій особі шкоду, хоча доцільно було б у цьому випадку вести мову про відшкодування збитків. При зверненні з позовами про відшкодування збитків обов'язково необхідно враховувати правову природу правовідносин, у яких допущене порушення (відносини щодо недійсності правочинів; відносини права власності; відносини, що виникають з договору чи заподіяння шкоди тощо).

2. У ч. 2 коментованої статті узагальнено визначаються негативні майнові наслідки, які в своїй сукупності можуть включатися до складу збитків. Законодавець поділяє їх на два види: реальні збитки та упущена вигода. В юридичній літературі іноді перші називаються позитивною шкодою, другі — негативною. Таке доктринальне тлумачення двох видів збитків є невдалим з огляду на зміст поняття «позитив», адже будь-яка шкода, завдана матеріальному чи нематеріальному благу, є негативним явищем. В окремих законодавчих актах вживаються терміни «фактичні збитки» (ст. 40 Закону України «Про транспорт», ст. 23— 24 Закону України «Про залізничний транспорт»), «прямий збиток» (ст. 9 Закону України «Про страхування»). Такі терміни можна розуміти у значенні реальних збитків, якщо інше не передбачено в таких актах законодавства.

До реальних мають зараховуватися, по-перше, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, і по-друге, — витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущеною вигодою за ст. 22 ЦК вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. У ст. 203 ЦК УРСР 1963 р. до такого роду збитків у зобов'язальних правовідносинах були віднесені «неодержані доходи» кредитором, які він міг би отримати у разі виконання зобов'язання боржником.

4. У ч. 4 коментованої статті наводиться орієнтовний перелік можливих інших способів відшкодування майнової шкоди. До них, зокрема, віднесені передання речі того самого роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі. Таким може бути створення нової речі.

5. Порядок і умови відшкодування збитків та їх співвідношення із неустойкою визначаються в окремих статтях ЦК (наприклад, у статтях 622—624).