- •Тема 1. Концептуальні засади теорії стратегічного управління
- •Поняття стратегічного управління.
- •Характеристика системи стратегічного управління.
- •Значення стратегічного управління для підприємств.
- •Поняття стратегічного управління
- •Історичні етапи розвитку підходів стратегічного менеджменту
- •Характеристика системи стратегічного управління
- •1.3. Значення стратегічного управління для підприємств
- •Тема 2. Рівні стратегічних рішень та типологія стратегій підприємства
- •2.1. Рівні стратегічних рішень.
- •2.2. Типологія стратегій підприємства.
- •2.3. Види стратегій підприємства.
- •2.1. Рівні стратегічних рішень
- •2.2. Типологія стратегій підприємства
- •2.3. Види стратегій підприємства
- •Продуктово-товарні стратегії
- •Ресурсні стратегії
- •Функціональні стратегії
- •Конкурентні стратегії підприємства
- •Стратегія ринкової ніші (або сфокусована стратегія):
- •1) Дії, спрямовані на те, щоб протистояти сильним сторонам конкурента чи перевершити їх.
- •3) Одночасний наступ на декількох фронтах.
- •4) Захоплення незайнятих просторів.
- •5) Партизанська війна.
- •6) Удари, що випереджають.
- •Стратегії життєвого циклу корпорацій
- •Тема 3. Етапи стратегічного управління та особливості формування стратегії підприємства
- •Етапи стратегічного управління.
- •Цілі підприємства. Його місія.
- •Розробка стратегії підприємства.
- •3.1. Етапи стратегічного управління
- •3.2. Цілі підприємства. Його місія
- •Політика підприємства
- •Розробка стратегії підприємства
- •Тема 4. Стратегічне планування
- •4.2. Мета та принципи стратегічного планування в корпорації
- •Моделі стратегічного планування діяльності підприємства
- •Структура стратегічного плану
- •Досконалий захист• найвища якість
- •М. Луцьк Наше кредо – вітчизняне повинно бути найкращим
- •Тема 5. Стратегічний аналіз зовнішнього середовища підприємства
- •5.1. Поняття та об’єкти стратегічного аналізу
- •Методи стратегічного аналізу
- •Методика діагностики галузі
- •Порядок виконання:
- •Ключові фактори успіху та аналіз привабливості галузі
- •Оцінювання впливу споживачів
- •Оцінювання впливу партнерів та постачальників організації
- •Оцінка ступеня нестабільності зовнішнього середовища
- •Тема 6. Стратегічний потенціал підприємства та формування його стратегічних переваг
- •Діагностика внутрішнього стану підприємства
- •Завдання та стратегія організації
- •Оцінка стратегічного потенціалу
- •Оцінка конкурентоспроможності підприємства
- •Визначення конкурентоспроможності методом, заснованим на теорії ефективної конкуренції
- •Оцінка конкурентоспроможності корпорації на основі визначення конкурентоспроможності товару
- •Оцінка конкурентної позиції корпорації методом конкурентних переваг
- •Формування конкурентих переваг організації
- •Концепція ланцюга цінностей.
- •Swot-аналіз підприємства
- •Тема 7. Види стратегічного управління
- •Види систем управління.
- •Інформаційні компоненти системи стратегічного управління.
- •Характеристика видів стратегічного управління.
- •7.1. Види систем управління
- •Інформаційні компоненти системи стратегічного управління
- •7.3. Характеристика видів стратегічного управління
- •Тема 8. Портфельні стратегії та управління стратегічною позицією підприємства
- •Сутність та види портфельних стратегій підприємства
- •Портфельний аналіз підприємства
- •Стратегічна позиція підприємства. Оцінка привабливості стратегічні зони господарювання.
- •Матричні методи оцінки стратегічної позиції підприємства
- •Тема 9. Генерування стратегій та умови їх реалізації
- •Вибір стратегічних альтернатив.
- •Стратегічний набір підприємства.
- •Структури підтримки реалізації стратегії підприємства.
- •Вибір стратегічних альтернатив
- •Стратегічний набір підприємства
Тема 1. Концептуальні засади теорії стратегічного управління
Поняття стратегічного управління.
Характеристика системи стратегічного управління.
Значення стратегічного управління для підприємств.
Поняття стратегічного управління
Термін «стратегічне управління» почали використовувати в 60-70рр. для внесення різниці між поточним управлінням на рівні виробництва та управління вищого рівня. Розробка ідей стратегічного управління була почата в роботах таких авторів як Fannhofs и Granger, 1971; Schendel и Hatten, 1972; Irwin, 1974; та ін.
В якості основної ідеї, яка зумовила перехід від поточного управління до стратегічного, була ідея необхідності перенесення уваги вищого керівництва на оточення для того, щоб певним чином своєчасно реагувати на зміни.
Стратегічне управління ґрунтується на вивченні відносин, які можна охарактеризувати за допомогою системи «середовище — організація». Концепції існування та розвитку підприємств у зовнішньому середовищі використовують різні підходи та моделі, сформовані на базі різних теорій управління.
Концепція управління — це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування організації, механізми взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, характер взаємовідносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток організації. Ще на початку ХХ ст. в перших працях з менеджменту зазначалося, що планування є інструментом, який допомагає в процесі прийняття управлінських рішень. Метою є забезпечення нововведень та змін у достатньому обсязі, щоб адекватно реагувати на зміни в зовнішньому середовищі. Будь-яка модель управління організацією ґрунтується на відповідній концепції.
Залежно від умов комерційної діяльності кожна фірма використовує відповідну теорію управління. Найпрогресивнішою є теорія стратегічного управління. Провідні сучасні фірми використовують систему стратегічного управління. У табл. 1.1 наведено основні етапи поступового переходу до стратегічного управління.
Світова практика бізнесу показує, що більшість організацій, які досягли значних результатів у бізнесі, завдячують саме впровадженню системи стратегічного управління. Згідно з концепцією стратегічного управління, аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища — необхідний елемент визначення місії та цілей організації, стратегії виступають як інструменти досягнення цілей, а для успіш ноїреалізації обраного стратегічного набору необхідно, щоб організація функціонувала відповідно до вибраної концепції управління.
Таблиця 1.1
Історичні етапи розвитку підходів стратегічного менеджменту
Характеристики етапів |
Основні орієнтири
|
1 |
2 |
Етап 1 Поточне управління „за відхиленнями” |
Діяльність організації орієнтована на своєчасну реакцію на ситуацію, що складається. Планування обмежується розробкою бюджетів і поточних планів організації. |
Етап 2 Управління „від досягнутого”, з елементами передбачення майбутнього |
У діяльності організації застосовують елементи аналізу і контролю ситуації, що складається як у зовнішньому оточенні організації, так і в самій організації. При плануванні використовується екстраполяційне передбачення майбутнього.
|
Етап 3 Управління „за цілями”, з орієнтацією на зовнішнє середовище |
Діяльність організації націлена на врахування кон'юнктури ринку, опановується „стратегічне мислення” персоналом. Планування має характер стратегічного, розробляються „стратегічні відповіді” на дії конкурентів у категоріях „продукт – ринок”. |
Етап 4 Стратегічне управління |
Діяльність націлена на активну підготовку майбутнього та створення ситуації, яка б була максимально наближена до поставлених цілей організації в майбутньому. Застосовується стратегічне планування, яке пронизує всі підсистеми діяльності фірми, використовуються всі досягнення зазначених вище етапів |
Умовно в діяльності організації виділимо дві складові: бізнес і система управління, яка призначена для того, щоб бізнес функціонував ефективно і фірма мала успіх. Крім того, характер дій, які здійснюює фірма, також умовно розподіляємо на оперативні та стратегічні. Увага керівників до різних аспектів діяльності фірми розподіляється, як показано в табл. 1.2.
Практика показала, що в невеликих (або тільки створених) компаніях пріоритетним для менеджерів є І квадрат, тобто оперативна діяльність, безпосередньо пов’язана з бізнесом [6]. На другому місці — система оперативного управління. Це зрозуміло, інакше компанія не виживе. Із зростанням організації менеджерам доводиться приділяти більше уваги не тільки подальшому розвитку бізнесу, а й удосконаленню системи управління, якщо компанія бажає досягти успіху. Потрібно відмітити, що відставання розвитку системи управління від темпів зростання самого бізнесу — найпоширеніша проблема багатьох компаній: чим швидше зростає компанія, тим швидше бізнес «тікає» від системи управління. Інколи це призводить до «летальних» наслідків для самого бізнесу.
У сучасних умовах усе більше значення відіграє людський фактор. Здійснювати ефективні стратегічні зміни в межах поточної діяльності компанії практично неможливо. Тому в багатьох випадках керівники намагаються обмежитися локальними змінами, витрачаючи більше часу та зусиль на оперативну діяльність, ніж на стратегічну (рис. 1.1).
Однак сучасні менеджери починають розуміти, що не зможуть змінити ситуації в бізнесі без вирішення стратегічних питань. Тому основний фактор успіху стратегічних змін — це бажання керівництва їх здійснити. Критерієм наявності бажання є розуміння менеджментом компанії факту, що діяльність ІV квадрата потребує витрат, зокрема особистого часу. Відсутність уваги до пріоритетності стратегічного управління неминуче впливає на зникнення необхідності займатися й поточною діяльністю, оскільки компанії вже може не бути. Практика показує, що підприємства, як правило, беруться за роботу над ІV квадратом у двох випадках: 1) перебувають у кризовому або передкризовому стані; 2) переживають великий успіх, який супроводжується швидким зростанням і розвитком. В обох випадках управління повинно змінюватися, тобто симптоми можуть бути схожими, але причини різні. Тому «лікування» в цих двох ситуаціях повинно бути різним.
Стратегічне управління — це динамічний процес аналізу, вибору стратегій, планування, забезпечення та реалізації розроблених планів організацією [3, с. 18].
Завдання стратегічного управління:
1) визначити сферу діяльності та сформулювати стратегічні установки;
установити стратегічні цілі і завдання для їхнього досягнення;
сформулювати стратегію для досягнення поставлених цілей і результатів діяльності;
реалізувати стратегічний план;
оцінювати результати і змінювати стратегічний план і/або методи його реалізації в разі необхідності.
Виходячи із сутності та завдань стратегічного управління, необхідно розкрити основні його принципи.
Принцип перспективності полягає в тому, що стратегічне управління зорієнтоване на довгострокову перспективу. Наслідки прийнятих стратегічних рішень відіграють визначальну роль у розвитку організації протягом тривалого періоду. Необхідно визнати, що стратегічні помилки дуже складно виправити оперативними методами.
Принцип пріоритетності пояснюється тим, що керівництво компанії повинне послідовно дотримуватися обраної стратегії, підко-рюючи свої тактичні дії стратегічним пріоритетам. Разом з тим, виходячи з попереднього принципу, стратегічне управління здійснюється в умовах високої невизначеності, тому керівництво завжди повинно бути готове до проведення коригувань, які не будуть виходити за рамки узгодженої концепції розвитку організації. Довгострокова стратегічна лінія визначає всю наступну роботу підприємства. Обрана стратегія розвитку та шляхи її реалізації слугують основою для побудови оперативних планів діяльності.
При постановці довгострокових цілей та стратегії їх досягнення враховуються реальні можливості підприємства. Цілі повинні бути досяжними, вимірюваними, має бути визначений горизонт планування. При впровадженні системи стратегічного управління цілі можна занизити, для того щоб бути впевненими в можливості їх реалізації. Принцип реалізації полягає в тому, щоб намагання досягти високих результатів при затвердженні планових показників спиралося на реальні можливості зовнішнього та внутрішнього середовищ.
Принцип ітеративності (поетапності) пояснюється тим, що стра тегія впроваджується за етапами: вирішення довгострокових завдань здійснюється через реалізацію середньострокових і короткострокових ініціатив. Таким чином, досягнення стратегічної мети — послідовний багатоетапний процес, який необхідно постійно контролювати. Для ефективнішого управління реалізацією стратегії, як правило, розробляються стратегічні проекти розвитку. В кожному з них визначаються цілі та результати, складається план робіт, формується проектна команда, розробляється система мотивації тощо. Принцип ітеративності означає ще й необхідність багаторазового повторного аналізу всього циклу стратегічного управління. Для того щоб визначити цілі, потрібні результати аналізу, щоб провести необхідні орієнтири за цілями, тому використовують ітераційний підхід до розроблення стратегічного плану підприємства.
Принцип комплексності полягає у всеохоплюючому аналізі та обліку інформації, що дає змогу своєчасно реагувати на зміни внутрішнього та зовнішнього середовищ. Для розроблення ефективної стратегії необхідно враховувати велику кількість факторів, при чому досліджувати їх слід у комплексі з урахуванням важливості та пріоритетності.
На підставі розглянутих принципів стратегічного управління можна сформулювати загальні принципи стратегічної діяльності підприємства.
Кожне підприємство являє собою відкриту соціально-економічну систему, що розвивається та змінюється в динамічному, часто ворожому середовищі.
Новостворені підприємства мають високий рівень гнучкості та реактивності, що дає змогу деяким з них забезпечити виживання. Далі вони стають більш стабільними: це означає, що для змін та розвитку треба розробляти спеціальні заходи, які набирають вигляду обґрунтованих стратегій, що враховують як зовнішні (ринкові), так і внутрішні (виробничі) фактори.
Послідовний розвиток підприємства, пов’язаний з формулюванням чітких, простих і досяжних цілей, які знаходять вираз у системі техніко-економічних, кількісних та якісних показників (наприклад, прибуток, обсяг товарообігу, рівень якості продукції, бюджетні характеристики тощо), а також у системі стратегій їхнього досягнення.
Навіть у разі застосування системи стратегічного управління настає час, коли вибрані стратегії застарівають та починають стримувати розвиток підприємства, тому стратегії потрібно постійно переглядати та оновлювати.
Механізм функціонування підприємства має містити стратегічну підсистему, спрямовану на складання, аналіз і перегляд балансу зовнішніх та внутрішніх факторів, формування цілей і стратегій розвитку, які передбачають розроблення та коригування заходів щодо формування середовища та пристосування до нього підприємства. Досвід показує, що більшість підприємств, які орієнтовані лише на внутрішні проблеми, зазнають краху.
Підтримка змін, нововведень різних типів має забезпечуватися ефективною системою мотивації, соціально-психологічної підтримки, що сприяє проведенню стратегічних дій.
Забезпечення динамічності змін через прискорення практичних дій щодо реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю та аналізу.
Створення виробничого потенціалу та системи зовнішніх зв’язків, що є сприйнятливими до змін і дають змогу досягти майбутніх цілей.
За визначенням О. С. Віханського, стратегічне управління — «... це таке управління організацією, що спирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, здійснює гнучке регулювання та своєчасні зміни в організації, які відповідають виклику з боку оточення та дають можливість конкурентних переваг, завдяки чому організація виживає та досягає своєї мети в довгостроковій перспективі».
Стратегічне управління — це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності організації, що дає можливість установлювати цілі розвитку, порівнювати з наявними можливостями (потенціалом) організації та приводити у від повідність шляхом розроблення та реалізації системи стратегій.
Виходячи з цього, на рис. 1.2 наведено концептуальну схему стратегічного управління підприємством.
Характерні риси системи стратегічного управління певної організації залежать від взаємодії таких чинників:
галузевої належності;
розмірів організації (залежно від галузевих особливостей);
типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та кооперації;
характерних рис виробничого потенціалу;
наявності (вiдcyтнocтi) науково-технічного потенціалу;
рівня управління;
рівня кваліфікації персоналу тощо.
Загалом стратегічне управління – це процес прийняття та здійснення стратегічних рішень, головною ланкою якого є стратегічний вибір, що грунтується на співставленні власного ресурсного потенціалу підприємства з можливостями та загрозами зовнішнього оточення, в якому воно функціонує.
Стратегічне рішення – це рішення яке стосується вибору, розробки та реалізації стратегії.
Стратегію можна розглядати як основну ланку, що поєднує в єдине ціле чого хоче організація досягти – її цілями та напрямом поведінки, яка вибрана для досягнення цих цілей.
На процес прийняття управлінських рішень впливає безліч різноманітних факторів. До найважливіших зпоміж них належать такі:
Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності.
Ступінь невизначеності зовнішнього середовища.
Час, який відводиться менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.
Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень.
Особисті якості менеджера – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.
Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.
Кінцевим результатом прийняття рішення є саме управлінське рішення, яке постає, як первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.