- •Сутність договірних відносин між підприємствами на зовнішньому ринку та
- •Регулювання укладання міжнародних договорів купівлі-продажу
- •Види контрактів та їх класифікація
- •Етапи здійснення експортно-імпортної угоди. Умови та порядок укладання
- •Тема форми виходу підприємств на зовнішні ринки (продовження)
- •Пошук партнерів при здійсненні зовнішньоекономічних операцій
- •Проведення переговорів та укладання угод з іноземним партнером
- •Структура і зміст міжнародних контрактів купівлі-продажу
- •Базисні умови поставки товарів. Суть та еволюція умов «Інкотермс»
- •Характеристика умов груп e і f
- •Характеристика умов груп c і d
- •Структура і зміст міжнародних контрактів купівлі-продажу
- •Типові контракти в міжнародній торгівлі
- •Умови контракту: обов'язкові та додаткові
- •Зміст і характеристика основних умов контракту
- •Назва, номер договору, дата і місце його укладення.
- •Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.
- •Посередницькі та орендні операції на зовнішніх ринках
- •Зміст посередницьких операцій. Переваги та недоліки залучення посередників у зовнішньоекономічній діяльності
- •Класифікація посередників за обсягом повноважень і місцем на ринку
- •Організація збуту та способи винагороди посередників
- •На користь посередника нараховуються узгоджені проценти з експортних цін.
- •Змішана форма винагороди у вигляді процентів з фактурної ціни і різниці цін
- •Сутність та організаційні форми міжнародних орендних операцій
- •Тема. Ціна товару в міжнародних контрактах купівлі-продажу
- •Особливості цінової політики на зовнішньому ринку. Поняття світової ціни.
- •Фактори ціноутворення в зед
- •Цінові стратегії на зовнішньому ринку.
- •Методи встановлення зовнішньоекономічних цін.
- •Тема валютні та фінансові умови зовнішньоекономічних контрактів
- •Валютні умови контракту
- •Валютні ризики, умови їх виникнення. Можливості запобігання та страхування валютних ризиків.
- •Хеджування, валютні опціони, ф'ючерсні та форвардні операції
Регулювання укладання міжнародних договорів купівлі-продажу
До основних джерел правового регулювання зовнішньоекономічних контрактів належать: міжнародні договори; національне законодавство; звичаї (рис. 4.3).
практиці міжнародної торгівлі використовуються такі джерела правового регулювання міжнародної купівлі-продажу: Конвенція ООН "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" (1980 р.); Конвенція ООН "Про давність позову в міжнародній купівлі-продажу товарів" (1974 р.); Конвенція "Про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів" (1985 р.) та ін.
Практично в усіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, які регулюють відносини міжнародної купівлі-продажу. В одних країнах - це торгові кодекси (Франція, Німеччина, США, Швейцарія і т. д.), в інших - спеціальні законодавчі акти про міжнародну купівлю-продаж (Велика Британія та ін.). В Україні порядок виконання ЗЕ контрактів регулюється Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ЗУ «про операції з давальницькою сировиною в ЗЕ відносинах», Указ Президента України «Про застосування міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів», Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» та ін.
Суттєво впливають на зміст зобов'язань сторін за контрактом купівлі-продажу прийняті
міжнародній практиці звичаї. Торговий звичай, торгова або ділова звичка (узанс) - це одноманітність, яка склалась у міжнародній торгівлі, загальновизнане правило, яке містить у собі ясне та визначене положення з питання, якого воно стосується, та яке не є нормою права і класифікується як умова договору, що мається на увазі ("ми завжди так робимо").
Звичай має відповідати таким вимогам: мати характер загального правила (використовуватись у всіх або у переважній більшості випадків, до яких він застосовується); бути достатньо відомим у відповідній галузі торгівлі, визначеним за своїм змістом та зрозумілим.
Найбільш широко в практиці міжнародної торгівлі використовується Віденська конвенція ООН "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів", прийнята у Відні в 1980 р. Вона являє собою документ, що має практичне значення при підписанні і виконанні зовнішньоторгових контрактів. Віденська конвенція була розроблена комісією ООН з права
міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з метою визначення єдиних норм, що регулювали б міжнародні торгові договори. Учасниками Віденської конвенції є понад 30 країн. На території України Конвенція набула чинності з 1 лютого 1991 р.
Загалом Віденська конвенція стосується таких питань: що потрібно для того, щоб угода вважалася укладеною; коли вважається, що сторона договору виконала усі свої зобов'язання, що виникли в результаті укладання договору; наслідки невиконання договору; неможливість виконання.
Згідно з Віденською конвенцією, договір міжнародної купівлі-продажу товарів має такі основні ознаки:
розташування комерційних підприємств (організацій) сторін на території різних держав. Так, договір купівлі-продажу, укладений між фірмами різної державної належності,
які розташовані на території однієї держави, згідно з Конвенцією не може бути визнаний міжнародним. Водночас договір купівлі-продажу, укладений фірмами однієї державної належності, комерційні підприємства яких географічно розташовані в різних державах, буде визнаний міжнародним; 2) при виконанні договору товар (продукція) переміщується через державні кордони.
Факультативними ознаками договору міжнародної купівлі-продажу товарів виступають:
різна державна належність партнерів (сторін договору);
використання іноземної валюти як платежу за товар.