- •2. Основні інструменти ау
- •3. Функції і принципи ау
- •16.Порушення прав робітників тур.Індустрії
- •18. Порушення прав людини у авіаперевезеннях
- •1)Самое частое нарушение прав туристов - задержки рейсов.
- •19. Проблеми безпеки майна та багажу туристів
- •20 Вплив цивільних хвилювань на туризм
- •21. Види терроризму
- •22, Поняття лотереї премії та ризик
- •23. Необхідність управління ризиком у спектрі економічних проблем(То что получилось найти)
- •24. Телефонний терроризм
- •25. Страхование не спасает от террористов
- •Туризм – тероризм: Неополітичні методи мінімізації збитків
- •27. 10.2. Пожежна безпека, охорона праці і техніка безпеки в підприємствах готельного господарства
- •Проведення протипожежної підготовки працівників
- •Проведення протипожежної профілактики
- •Профілактика пожеж на етапі проектування і будівництва
- •Засоби і системи пожежогасіння
- •Система оповіщення про пожежу і управління евакуацією
- •5.5. Позиції та стилі поведінки учасників конфлікту
- •При совершении террористической акции наиболее вероятно использование ахов (ов), которые:
- •Первыми признаками применения ахов являются:
- •Признаками поражения для указанных групп ахов могут быть следующие симптомы:
- •При обнаружении подозрительного предмета на возможность химического заражения:
- •36 Системы коллективной безопасности
- •37. Деятельность по предупреждению терактов
- •38. Воздушные перевозки и туризм
- •39. Авиакатастрофы, как следствие терактов
- •Причины
- •Борьба с терроризмом
- •55. Туристическая активность секс-меньшинств
- •56. В Турции растет число консервативных курортов
- •57. Перечисляем страны и известные случаи. Пиратство.
- •58. Хищение культур ценностей
1. Сутність та мета АУ
Предмет антикризового управління – пе-
редбачувані та реальні причини кризи, фак-
тори кризи, проблеми, тобто всі прояви су-
купного загострення суперечностей, які
спричиняють загрозу настання та розвитку
кризи.
Об’єктом антикризового управління є
процеси розвитку криз на підприємстві.
Суб’єктами антикризового управління є
менеджери підприємства зі своїм досвідом
та навичками, які повинні допомогти їм у
вирішенні різних кризових ситуацій.
Головною метою антикризового управ-
ління є забезпечення стабільного розвитку
виробництва, міцного положення на ринку
та стійкого фінансового стану при будь-яких
економічних, політичних, соціальних ситуа-
цій у країні.
Розглядаючи сутність та завдання антикризового управління, більшість дослідників єдині в думці стосовноспецифічності цього напряму управління, використання специфічних прийомів, форм і технологій менеджменту, некоректності його ототожування з управлінням в цілому або управління за умови макроекономічної кризи.
Основні відмінності, що притаманні антикризовому управлінні, на наш погляд, достатньо логічно визначені вченими Іванов Г.П., Уткін Є.А., Лігоненко Л.О., Фатхутдинов Р.А. та ін.:
1) головною метою антикризового управління є забезпечення стійкого становища на ринку та стабілізація господарсько-фінансового становища підприємства за будь-яких економічних, політичних і соціальних метаморфоз в країні (наприклад зараз в Україні);
2) головне в антикризовому управлінні – негайна та дійова реакція на істотні зміни зовнішнього середовища на підставі заздалегідь розроблених прогнозів, альтернативних варіантів розвитку ситуації;
3) у процесі антикризового управління застосовуються в основному ті управлінські інструменти, що дають змогу усунути як тимчасові ускладнення, так і розв’язати інші назрілі проблеми підприємства;
4) антикризове управління ґрунтується на постійних і послідовних інноваціях в усіх ланках та сферах діяльності підприємства;
5) антикризове управління націлене на те, аби навіть у складній ситуації (при загрозі банкрутства), ввести в дію такі управлінські і фінансові механізми, які б мали змогу подолати труднощі з найменшими втратами.
Сутність АУ виражається також в тому, що:
кризи можна пердбачити, очикувати и викликати
кризи можна прискорювати, випереджати
відсувати
до кризи можна і необхідно готуватися
управління в умовах кризи вимагає особливих підходів, спеціальних знань, досвіду і мистецтва
кризові процеси можуть буди до визначеної межі керованими
управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси і мінімізувати їх наслідки
2. Основні інструменти ау
Важливими інструментами антикризового управління є кризис- менеджмент, стратегічне управління, ризик-менеджмент, банкрутство, реінжиніринг, бенчмаркінг, реструктуризація (рис. 4.2). Рис. 4.1. Антикризове управління підприємством Кризис-менеджмент — це управління фінансовою неспроможністю і управління процесом фінансового оздоровлення підприємств. Менеджмент банкрутства — управління судовою і добровільною ліквідацію підприємства. Стратегічне управління — управління, спрямоване на реалізацію стратегії розвитку підприємства відповідно до змін умов зовнішнього середовища. Ризик менеджмент — управління ризиками, спрямоване на зниження втрат від можливих негативних ситуацій у діяльності підприємства. Реінжиніринг — перехід управління від окремих операцій до міжфункціональних бізнес-процесів. Антикризовий реінжині- ринг — упередження банкрутства на основі ліквідації збиткових підрозділів, удосконалення організації виробництва і праці, продажа частини майна, скорочення необов'язкових витрат, реорганізація фінансів. Бенчмакінг — програмно-цільове управління інвестиційними, інноваційними та маркетинговими проектами на основі ринкової оцінки конкурентних позицій фірми. Вивчення досвіду конкурентних можливостей однотипових фірм та впровадження у виробництво кращих зразків технологій.
3. Функції і принципи ау
Залежно від авторського бачення, можна виділити і класифікувати різні підходи до визначення функцій, але це тема іншого дослідження. Автор пропонує в менеджменті, зокрема при упередженні кризових ситуацій, виділити шість основних антикризових функцій: планування, організація, мотивація, облік, аналіз і контроль. Початковим етапом процесу управління є планування — інструмент для прийняття управлінських рішень. Планування — це формування місії та цілей організації, розробка стратегії та тактики вирішення поставлених завдань, зокрема щодо упередження та оздоровлення фінансового стану на підприємстві. Планування — це стратегія та заходи прогнозування і попередження банкрутства. Документальна довгострокова стратегія закріпляється в бізнес-планах, а середньо-термінова і оперативна — в оперативних планах. Антикризове планування передбачає розробку довгострокових цілей та орієнтирів, обґрунтування та впровадження принципово нових напрямів діяльності підприємства, його конкурентоспроможність з урахуванням змін у зовнішньому середовищі. На основі мікроекономічного підходу до генезису підприємства при плануванні необхідною умовою є прогноз ресурсного потенціалу в умовах його обмеженості. Стратегія планування повинна враховувати позиції та розвиток ринку, диверсифікацію виробництва, план фінансового оздоровлення, можливість ліквідації окремих підрозділів. Важливе значення в цьому аспекті відводиться фінансовому плануванню. Перспективне, поточне і оперативне фінансове планування ґрунтується на ринковій кон'юнктурі товарів, раціональних контрактах, орієнтується на реальне одержання власних і залучених фінансових джерел і визначення напрямів їх цільового використання. Иого мета — забезпечення виробничого процесу необхідними джерелами фінансування. При фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Иого зміст полягає в тому, що крім балансування доходів і витрат, визначаються конкретні джерела покриття для кожної статті витрат чи надходжень. Метод відсотка від реалізації, який використовується в західній практиці, полягає в тому, що на основі запланованого обсягу продажу на господарський рік необхідно визначати майбутні витрати, активи і зобов'язання у вигляді відсотка від продажу. Розрахунково-аналітичний метод фінансового планування передбачає оптимізацію виробничих запасів та інших активів під задані параметри виробничого плану, складеного на підставі плану продажу, підбір недостатніх джерел фінансування і обґрунтування їх змісту при формуванні грошових потоків. Організація передбачає забезпечення виконання антикризово- го планування, розподіл матеріальних, фінансових та трудових ресурсів антикризового процесу, застосування організаційно- регламентованих методів управління (законів, статутів, положень, інструкцій, наказів, нормативів). З організацією тісно пов'язана координація, яка являє собою процес, спрямований на забезпечення пропорційного та гармонійного розвитку різних сторін — технічної, виробничої, фінансової та ін. Координація забезпечує баланс дій у процесі організації групи системи раннього упередження й реагування. Сучасні умови, в яких знаходиться аграрне підприємство, характеризуються невизначеністю внаслідок швидких змін у зовнішньому середовищі. В цих умовах важлива роль належить адаптованому менеджменту, який ґрунтується на саморегуляції систем управління, яка базується на здатності системи підтримувати просторову, часову та функціональну структури без додаткового впливу. У процесі саморегуляції підприємство адаптується (пристосовується) самостійно до змін у навколишньому середовищі. Мотивація спрямована на використання мотиваційних чинників суб'єктів антикризового процесу (власників підприємства, персоналу, кризис-групи). Мотив — це усвідомлення вчинків, які потім перетворюються на мету, що спонукає людину до дії, тобто стає свідомістю індивіда. В даному аспекті повинні враховуватись матеріальні, моральні та психологічні мотиви. Мотивація є одним з найважливіших елементів господарського механізму, елемент трудової ситуації, який впливає на поведінку людини у сфері праці. Разом з тим, вона несе в собі і нематеріальне навантаження, яке дозволяє працівникові реалізувати себе як особистість і працівника одночасно. Сучасне виробництво неможливе без мотивів підприємницьких реакцій на зміни зовнішнього середовища, внутрішньогосподарські мотиви підприємництва, мотиви конкуренції та підприємницького ризику. Важливе значення в мотиваційному процесі належить: участі працівників в управлінні (творчість, науковість, відповідальність за прибутки і збитки); мотиви відповідальності (виживання, стабільність, лідерство); мотиви професійного зростання (престиж професії, кар'єра, заробітна плата); мотиви комунікації та суперництва. Облік — це система, яка забезпечує спостереження, вимірювання, оформлення, реєстрацію, оброблення, зберігання і подання первинної, поточної, фінансової та податкової інформації. Своєчасний облік дозволяє отримати інформацію і уникнути порушення трудової дисципліни, виявити негосподарське відношення до землі і майна, запобігти перевитратам в результаті господарської діяльності. Формування управлінських рішень на підприємстві залежить від взаємодії внутрішньогосподарського, податкового й фінансового обліку з метою упередження кризових явищ. Розвиток підприємництва в аграрній сфері потребує інформацію для планування, аналізу й контролю, яку надає облік. Аналіз — це процес, який за допомогою методик, збору, оброблення, збереження інформації дозволяє передбачити можливості загрози кризи від зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства. Загрози від зовнішнього середовища можна згрупувати як економічні, політичні, ринкові, соціальні, міжнародні, від внутрішнього середовища — маркетингові, фінансові, технологічні, ресурсні та ін. З цією метою доцільно проводити постійний моніторинг — процес нерозривної єдності: збирання інформації — узагальнення — аналізу одержаних результатів — вивчення причин, які їх зумовили, і тенденцій, які при цьому проявляються — розробка заходів, які, з одного боку, обмежували б, а ще краще повністю долали несприятливі чинники, а з іншого — відкривали простір для кращого прояву позитивних діючих чинників — внесення і уточнення змін у розвиток підприємства. Основою науково-методичного ведення моніторингу розвитку агро- формувань є: його соціальна спрямованість, під якою розуміють підпорядкованість моніторингу соціально-економічних інтересів як підприємства, так і кожного працівника; стратегічна орієнтація, яка спрямована на досягнення ефективності виробничо- фінансової діяльності підприємства як на перспективу, так і в найближчий час; системний характер забезпечує моніторингове вивчення окремих елементів розвитку підприємства у зв'язку з іншими елементами виробничо-фінансової діяльності. Важливою функцією антикризового управління є контроль. Контроль, як вважає автор, є система спостереження та вивчення економічного механізму управління витратами конкретного підприємства з метою пошуку шляхів ефективного ведення підприємницької діяльності, зорієнтованої на майбутній розвиток підприємства. Однією з причин виникнення кризової ситуації на більшості українських підприємств є незадовільний рівень контролю. Саме некваліфіковані та помилкові дії керівництва довели багато господарюючих суб'єктів до межі банкрутства. Істотним фактором, який зумовлює прийняття неефективних управлінських рішень, є відсутність на вітчизняних підприємствах системи контролю, яку здійснює в ряді країн служба контролінгу. Фахівці в галузі санації схиляються до того, що нормальне функціонування підприємства, його фінансове оздоровлення неможливе без впровадження внутрішнього контролінгу та загального інформаційного забезпечення керівництва. У теорії і практиці існує чимало підходів до тлумачення змісту контролінгу як функції антикризового менеджменту. Більшість фахівців у галузі управління та фінансового менеджменту під контролінгом розуміють функціональну систему планування, контролю, аналізу відхилень, координації. Концепція контролінгу була розроблена в зарубіжній практиці у 80-ті роки ХХ ст. як засіб активного запобігання кризовим ситуаціям, що призводять до банкрутства. Ця концепція одержала назву «управління відхиленнями», сутністю якої є оперативне порівняння основних планових (нормативних) та фактичних показників з метою виявлення відхилень між ними і визначення взаємозв'язку та взаємозалежності між показниками. З метою зміцнення фінансового стану підприємств, підвищення ліквідності та платоспроможності контролінг вирішує такі завдання: виявлення та ліквідація «вузьких місць» на підприємстві; — виявлення й розвиток сильних сторін, забезпечення постійного контролю та аналізу ризиків діяльності підприємства; — виявлення резервів зниження собівартості продукції; — розробка стратегії розвитку підприємства; — аналіз відхилень фактичних показників від планових; — проведення внутрішнього аудиту. Із наведених основних завдань контролінгу випливає необхідність поступово впровадити його на вітчизняних сільськогосподарських підприємствах. Антикризовому управлінню притаманні специфічні принципи. Під принципами управління розуміють правила управлінської поведінки, що забезпечують діагностику, упередження, нейтралізацію та ліквідацію кризи. До основних принципів, вважає автор, можна віднести: — принцип упередження в розв 'язанні проблем — передбачає врахування механізмів запобігання виникнення та нейтралізацію кризових явищ; — принцип максимізації сприятливих можливостей, що полягає в тому, щоб знаходити шляхи виходу з кризи на основі унікальних умов для підприємства, відповідно до цього концентрувати ресурси в перебігу цього виявлення специфічних умов розвитку підприємства, враховуючи всі стадії життєвого циклу і наявності конкурентних переваг. Цей принцип передбачає ефективність не через вирішення проблем, а шляхом використання сприятливих можливостей через мінімізацію трудових, матеріальних та фінансових витрат; — принцип концентрації виробництва, що спрямований на зусилля підприємства концентрувати ресурси на малій кількості конкурентоспроможної продукції, яка може забезпечити значний економічний ефект; — принцип часових обмежень — це той час, визначений законодавством, який є в розпорядженні антикризового керуючого до початку ліквідаційних процедур; — принцип головної ланки, що передбачає пошук головної проблеми (каталізатора кризи), визначає глибинні першопричини виникнення кризових явищ, концентрацію у відповідності до цього зусиль (правових, фінансових, матеріальних, трудових) на розв'язання даної проблеми; — принцип об 'єктивності та реалістичності в оцінюванні ситуації, можливості подолання кризи, спираючись на об'єктивну реальність; — принцип оптимального співвідношення централізму та децентралізму в прийнятті управлінських рішень — передбачає максимальне залучення персоналу до розробки та централізоване прийняття і впровадження антикризових заходів; — принцип багатоваріантності та ризиковості, дотримання якого потребує висунення та оцінки не одного рішення, а досить великої кількості альтернатив для врахування ризиків неефективності окремих заходів; — принцип кадрової політики — збереження та формування унікального кадрового потенціалу шляхом відбору, підготовки та перепідготовки кваліфікованих спеціалістів, які здатні приймати нестандартні, ризикові антикризові заходи, бути стресово- стійкими в умовах кризи; — принцип мотивації полягає у використанні засобів мотивації (стимулюванні персоналу, збільшенні дольової участі в прибутку), спрямованих на антикризову свідомість персоналу та розв'язання кризових проблем.
4. Можливість настання кризи
АУ дозволяє передбачити кризові ситуації та готуватися до них. Найбільш небезпечною є несподівана криза.
Система контролю раннього виявлення ознак майбутньої кризової ситуації. Основні її моменти:
- серйозним попередженням неблагополуччя підприємства може бути негативна реакція партнерів по бізнесу, постачальників
- ознаки кризової ситуації включають також зміни фінансових показників діяльності підприємства, якість фінансової звітності та проведення перевірок.
Предметом ретельного спостереження тут є :
1. Затримки даних бухгалтерської звітності і її якість, що може свідчити або ппро свідомі дії, або про низький рівень кваліфікації персоналу
2. Зміни в статтях бухгалтерського балансу з боку активів і пасивів і порушення певної їхньої пропорції
3. Збільшення чи зменшення матеріальних запасів. Що може свідчити або про за цікавість, або про можливу нездатність підприємства виконувати свої зобов’язання з постачання.
4. Збільшення заборгованості підприємства постачальникам і кредиторам.
5.Зменшення доходів підприємства і падіння його прибутковості.
Ознаками, що насторожують є також позачергові перевірки підприємства, обмеження його комерційної діяльності органами влади, скасування і вилучення ліцензії.
5. Процес АУ Кожне підприємство являє собою процес взаємодії управлінської системи і системи, якою управляють. Під системою (system) розуміють сукупність функцій та повноважень, які необхідні для здійснення управлінського впливу. Для переведення системи, якою управляють, у новий стан, або для підтримання стійкості рівноваги її складових елементів слід забезпечити цілеспрямований вплив на основні елементи виробництва (техніку, технологію, організацію, фінанси, маркетинг, персонал). Кожна організаційна система ієрархічна (hierarchy). З метою активної взаємодії персоналу виникає потреба в чіткому інформаційному забезпеченні та отриманні зворотних зв'язків, що можливо лише при об'єднанні людей у певні групи по вертикалі і створенні ступінчастої ієрархічної побудови на підприємстві. Процес антикризового управління має передбачати цілеспрямованість, послідовність, своєчасність прийняття рішень та їх адаптованість у процесі життєдіяльності підприємства. У авторському розумінні антикризове управління повинно охоплювати всі підсистеми управління підприємством: операційну, технічну, фінансову, стратегічну, маркетингову, кадрову. Визначені підсистеми не функціонують ізольовано. Основна мета антикризового управління полягає в узгодженості та координації дій між цими системами, створенні умов для їх працездатності. Антикризове управління, вважає автор повинно враховувати сучасний етап розвитку теорії і практики менеджменту, механізми упередження і подолання кризових явищ. Процес формування антикризового управління в період кри- зовості складається з ряду етапів
1 етап — підбір робочої групи, розробка плану графіка, формування інформаційної бази, необхідної для розробки антикризової програми;
. 2 етап — діагностика і прогнозування кризових явищ, оцінка параметрів кризи: — експрес-аналіз відхилення параметрів від норми; — виявлення причин і прогнозування можливих варіантів розвитку кризи, масштабів збитків, оцінка факторів, які впливають на розвиток кризових ситуацій; — створення зворотного зв'язку для вивчення розвитку кризи.
етап — опрацювання версій і гіпотез щодо шляхів подолання кризового стану: — уточнення і поглиблення реалістичності планів подолання кризовості; — удосконалення підходів до розгляду проблем і прийняття управлінських рішень; — аргументація альтернативних варіантів планів подолання кризи й передбачення ризику кожного із них;
4 етап — уточнення антикризової моделі управління: — оптимізація інноваційних процесів у разі руйнування діючої системи управління; — проектування і створення ефективнішої системи управління; — опрацювання та використання методів мотивації персоналу підприємств;
5 етап — моніторинг зовнішніх і внутрішніх чинників ґрунтується на розумінні того, що зовнішні загрози з боку держави, конкурентів і злочинних угруповань — найнебезпечніші, і можуть визначити повне руйнування антикризових заходів і їхніх результатів.
6. Шляхи подолання кризи Серед методів подолання наслідків світової фінансової кризи на підприємствах визнано такі: зменшення витрат; збільшення надходження коштів; проведення реструктуризації кредиторської заборгованості; проведення реорганізації або реструктуризації підприємства, вдосконалення його організаційної структури та корпоративного управління, формування портфеля технологій виробництва відповідно до умов кризового стану ринку, коригування збутової політики і менеджменту персоналу. Варто доповнити перелік цих методів різними видами диверсифікації, а саме, диверсифікації продукції, ринків збуту і всієї діяльності підприємства. Основою коригування збутової політики і менеджменту персоналу мають стати необхідні напрями диверсифікації. Головним механізмом виходу із кризи підприємств є стратегічне й тактичне управління підприємствами на основі отримання цільового прибутку, який є головним фінансовим інструментом позбавлення і запобігання кризовим явищам в діяльності підприємств. Використання механізмів антикризового управління як альтернативи банкрутству дозволить забезпечити перехід підприємств від захисної до наступальної стратегії діяльності.
? 15. Державні програми підтримки розвитку туризму
Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002 - 2010
Обласна Програма розвитку туризму і курортів на 2011–2015 роки
Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована програма
Дана програма спрямована на розв’язання істотних проблем розвитку туризму і діяльності курортів:
- нераціональне використання туристичних ресурсів області, зокрема природно-рекреаційних ресурсів та об’єктів історико-культурної спадщини;
- невідповідність об’єктів туристичної інфраструктури та туристичних послуг сучасним вимогам щодо технічної та функціональної якості;
- недосконалість системи державного управління туризмом і діяльністю курортів, низька ефективність взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, приватного сектору та громадськості в управлінні розвитком туризму і діяльності курортів тощо;
- підвищення професійного рівня кадрів по забезпеченню діяльності туристичної галузі.
Мета програми
Мета програми – це удосконалення державної політики у сфері туризму і діяльності курортів, оптимізація використання туристичних ресурсів, формування обласного туристичного продукту, конкурентоспроможного на внутрішньому та міжнародному туристичних ринках, забезпечення зростання надходжень до бюджетів усіх рівнів, сприяння соціально-економічному розвитку області та зростанню якості життя населення.
Основними напрямами реалізації програми є:
- реалізація політики держави у сфері туризму і діяльності курортів на Полтавщині;
- оптимізація системи управління сферою туризму і діяльності курортів;
- забезпечення оптимального середовища сталого розвитку сфери туризму і діяльності курортів області, розвитку приватної ініціативи і підприємництва;
- впровадження інноваційного підходу до управління конкурентоспроможністю обласного та районних туристичних продуктів;
- забезпечення просвітницької діяльності та наукового супроводу сталого розвитку сфери туризму і діяльності курортів;
- забезпечення ефективного просування обласного туристичного продукту на міжнародному та внутрішньому туристичному ринках;