Договір управління майном

Підставою виникнення управління за договором управління є договір як юридичний факт.

Договір управління майном не передбачає виникнення права власності в управителя. Управитель має право лише здійснювати повноваження власника, які передає установник управління. Власнику (установнику управління) залишається лише — право власності без повноважень.

Юридична характеристика договору управління майном полягає також у визначенні цього договору з точки зору основних класифікаційних ознак системи цивільно-правових договорів.

Договір управління майном належить до реальних договорів, оскільки він вважається укладеним з моменту передачі майна управителю. Цей договір є сплатним. У ньому мають бути зазначені розмір і форма плати управителя (ст. 1035 ЦК України). У договорі завжди повинен бути визначений строк управління, тому цей договір є строковим (ст. 1036 ЦК України).

Договір управління майном може бути як на користь його учасників, так і на користь третьої особи (вигодонабувача).

У ЦК України договір управління майном віднесено до договорів з надання послуг, але в даній групі слід виділити підгрупу представницьких (посередницьких) договорів, які надто схожі між собою, — договір комісії, договір доручення, договір управління майном. Так, зокрема, у швейцарській доктрині протягом певного часу існував спір про природу довірчих (фідуціарних) відносин, і на думку одних авторів, фідуція — це відомий континентальному праву договір, але інші вважали, що йдеться про договір доручення.

На нашу думку, за допомогою договорів комісії і доручення можна врегулювати відносини більш вузькі за змістом порівняно з договором, спрямованим на управління майном клієнта, особливо коли це стосується управління нерухомістю, контрольним пакетом акцій.

Договір комісії передбачає здійснення комісіонером угод від свого імені в інтересах комітента. Договір управління майном передбачає здійснення управителем не лише юридичних, а й фактичних дій в інтересах вигодонабувача. Тобто він наділений більшою свободою у виборі певної моделі поведінки і реалізації своїх повноважень.

На відміну від договору доручення, в якому повірений здійснює юридичні дії від імені довірителя, договір управління майном передбачає здійснення будь-яких дій управителем від власного імені. Проте управитель зобов'язаний сповістити всіх третіх осіб про те, що він не є власником, а діє на підставі договору.

Сторони договору управління майном

Сторонами договору управління майном, а значить і суб'єктами договірного (зобов'язального) правовідношення, що виникає на його підставі, є установник управління — кредитор і управитель (боржник), а у випадках, передбачених договором, — третя особа — вигодонабувач.

Сторони договору слід характеризувати з установника управління. У ЦК України вміщено загальні вимоги щодо цієї особи (ст. 1032 ЦК України).

Установником управління завжди є власник майна. Винятки щодо кола осіб, які можуть бути установниками управління, не передбачені у нормах, присвячених договору управління. Аналіз цивільного законодавства дозволяє зробити висновок, що ними не можуть бути фізичні особи, які не мають повної цивільної дієздатності (малолітні особи віком до 14 років; неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, за винятком емансипації неповнолітніх осіб).

Управління може встановлюватися щодо будь-якої форми власності — державної, комунальної, приватної (фізичних та юридичних осіб).

Не допускається звернення стягнення на майно, передане в управління за боргами установника управління, крім випадків його банкрутства або звернення стягнення заставодержателя на майно, обтяжене заставою. У разі банкрутства установника договір управління цим майном припиняється.

Первісний установник управління — власник переданого майна може бути у певних випадках замінений іншою особою. Наприклад, у разі смерті установника і спадкування його майна спадкоємцями за законом або за заповітом. Але існує важлива норма, згідно з якою перехід права власності на майно, що є предметом договору управління від установника управління до іншої особи не має наслідком припинення договору управління майном, за винятком, коли право власності на майно переходить через звернення на нього стягнення (п. 6 ст. 1032 ЦК України).

Безумовно, це суттєва гарантія того, що управління майном не при-пиниться безпідставно і не буде спричинено шкоди його суб'єктам.

Управління майном — це один із видів підприємницької діяльності, оскільки спрямоване на отримання прибутку. У зв'язку з цим управителем може бути як фізична, так і юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ст. 1033 ЦК України).

І це не безпідставно, оскільки управління чужим майном передбачає певні професійні знання у сфері бізнесу. Підприємець відповідає і при відсутності вини, крім випадків непереборної сили, а непідприємець відповідає лише за вину.

Цілком закономірним і доцільним є закріплення у нормах ЦК України положення, згідно з яким майно не може передаватися в управління органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом (п. 2 ст. 1033).

Управитель має особисто виконувати покладені на нього обов'язки з управління майном. Але у деяких випадках, чітко визначених законом, йому дозволяється передати свої повноваження іншій особі (замісникові) (ст. 1041 ЦК України). Замісник вчиняє від імені управителя дії, необхідні для управління майном. Така передача дозволяється у разі, коли управитель уповноважений на це договором управління майном або примушений до цього обставинами для забезпечення інтересів установника управління або вигодонабувача та не має при цьому можливості отримати вказівки установника управління в розумний строк.

Управитель відповідає за дії обраного ним замісника як за свої власні.

Вигодонабувачем може бути будь-яка особа, крім управителя майном. Вигодонабувач призначається установником управління майном, про що необхідно вказати в договорі.

У разі, якщо установник управління майном сам не бажає отримувати всі вигоди від майна, переданого в управління, він має право зазначити у договорі особу, яка здобуватиме ці вигоди. Такий договір вважається договором на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України).

Відповідно до закону (ст. 636 ЦК України) вказані договірні правовідносини не створюють обов'язків для третіх осіб, а лише права. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачене виконання, якщо інше не встановлено договором чи законом або не випливає із суті договору.

Предметом договору управління майном є ті майнові блага, що переходять в управління і з приводу яких у суб'єктів виникають цивільні права та обов'язки.

До складу предметів управління майном належать підприємства як єдині майнові комплекси, окремі об'єкти, що належать до нерухомого майна, цінні папери, майнові права та інше майно. Самостійним предметом управління майном не можуть бути грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом (ст. 1030 ЦК України).

Однією з основних вимог щодо предмета управління майном є не-обхідність його відокремлення від іншого майна установника управі від майна управителя. З цією метою майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі і щодо нього має вестися окремий облік (ст. 1030 ЦК України).

Істотні умови договору управління майном

У ЦК України детально зазначені істотні умови договору управління майном, тобто такі умови, щодо яких сторони обов'язково мають досягнути згоди, інакше договір вважатиметься неукладеним. Істотними умовами цього договору є:

1) перелік майна, що передається в управління. Договір управління майном буде вважатися неукладеним, якщо сторони не домовляться про предмет договору;

2) розмір і форма плати за управління майном. Договір управління майном є сплатним, і вказана умова характерна для сплатних договорів.

Надто важливим є строк договору, але законодавець не відносить його до істотних умов. Це є не зовсім виправданим, оскільки така умова дозволяє відмежувати договір управління майном від договору з відчуженням майна у власність. Управитель може здійснювати свої повноваження лише певний строк, передбачений у договорі.

У ЦК України передбачено, що у разі, якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років (ст. 1036 ЦК України).

Права та обов'язки суб'єктів договору управління майном

Зміст договірного правовідношення з управління майном складають права та обов'язки його суб'єктів. Традиційно зміст правовідношення поділяють на юридичний і фактичний.

Юридичний зміст — це суб'єктивні юридичні права та обов'язки, а фактичний — це конкретні дії суб'єктів з реалізації суб'єктивних прав та обов'язків.

Фактичний зміст — це один з аспектів (варіантів) реалізації суб'єктивного права.

Суб'єктивне право одного суб'єкта забезпечується кореспондуючим йому обов'язком, і це проявляється у договірному відношенні, проте вказані права є взаємними у правовідношенні управління майном і їх треба чітко визначити.

Власник має право передати своє майно в управління іншій особі без переходу до неї права власності. Вступаючи у таке правовідношення, власник майна стає установником управління. У зв'язку з тим, що договір довірчого управління майном є реальним договором, установник управління має право не передавати своє майно в управління навіть після підписання договору і ніхто не може примусити його до виконання такої передачі. Договір управління майном до моменту фактичної передачі речі не діє. Для підтвердження передачі треба, щоб сторони склали відповідний документ (акт приймання-передачі), про який у ЦК України не згадується.

Установник управління має право при укладенні договору вказати, що отримувати всі вигоди буде третя особа (вигодонабувач).

Якщо установник вказує себе як вигодонабувача, він залишає за собою суб'єктивне право на отримання доходів від управління майном.

Установник управління має право здійснювати контроль за діяльністю управителя без втручання у його справи, пов'язані з управлінням. З метою контролю він має право отримувати звіти управителя в установлені договором строки.

Усі доходи від майна мають бути передані установнику або вказаному ним вигодонабувачу, тобто установник має право на всі доходи та інші вигоди від використання об'єкта управління.

Установник управління має право у будь-який час відмовитися від договору за умови сплати управителю певної плати.

У зв'язку з тим, що договір управління майном встановлюється на певний строк, установник має право витребувати своє майно, якщо управитель не віддає його добровільно.

Обов'язки установника полягають у такому. Він, зокрема, зобов'язаний сплатити управителю плату, передбачену договором, а також відшкодувати необхідні витрати, зроблені ним у зв'язку з управлінням майном (ст. 1042 ЦК України).

У разі, якщо майно, яке передається в управління, обтяжене заставою, установник зобов'язаний попередити управителя про наявність застави (ст. 1039 ЦК України). При непопередженні управитель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим майном.

Вигодонабувач має аналогічні, що й установник, права та обов'язки, якщо договір укладений не на користь установника, а на користь третьої особи — вигодонабувача. Вигодонабувач також має право у будь-який час відмовитися від отримання вигоди за договором. У цьому разі договір управління припиняється, якщо інше не зазначено у ньому.

Управитель має такі права:

1) з метою забезпечення стабільності управління майном — вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, що перебуває в його управлінні (п. 2 ст. 1037), тобто скористатися способами захисту права власності і законного володіння (ст. 396 ЦК України).

Ця вказівка на можливість застосування у тому числі й речових позовів (віндикаційного та негаторного), що є основними речовими способами захисту права власності, надає змогу стверджувати про наявність речово-правових елементів у правовідношенні з довірчого управління: ніхто не має права порушувати володіння управителя, у тому числі власник, крім випадків, передбачених законом чи договором (ст. 396 ЦК України).

2) право на плату — таке положення є цілком виправданим. За-інтересованість управителя у наданні якісних послуг з управління майном ґрунтується, як правило, на оплатності таких дій.

3) право на відшкодування необхідних витрат, яких він зазнав при управлінні майном. Відрахувати вказану суму він має право безпосередньо з доходів від використання майна за умов, якщо це прямо передбачено договором.

Управитель зобов'язаний:

1) здійснювати управління майном відповідно до умов договору;

2) управляти майном особисто, крім випадків, коли передача управління іншій особі зумовлена договором або цього вимагають інтереси установника управління чи вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління (статті 1038, 1041 ЦК України);

3) отримати згоду установника управління на відчуження майна, переданого в управління, або укладання щодо нього договору застави (ст. 1037 ЦК України).

Управитель майна зобов'язаний інформувати своїх контрагентів про те, що він є не власником майна, а лише управителем. Якщо такої вказівки немає, у тих правочинах щодо майна, що вчиняються у письмовій формі, управитель зобов'язується перед третіми особами особисто (ст. 1038 ЦК України).

Відповідальність за договором управління майном

Сторони договору управління майном відповідають за його здійснення. Слід зазначити, що окрема ст. 1043 ЦК України присвячена лише відповідальності управителя. Відповідальність інших суб'єктів визначається на підставі аналізу відповідних норм.

Так, управитель, який не виявив при управлінні майном належної дбайливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, пов'язані з втратою або пошкодженням майна з урахуванням його природного зносу, а вигодонабувачеві — упущену вигоду.

Завдані збитки мають бути відшкодовані управителем, якщо він не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.

Відповідальність управителя може бути субсидіарною, тобто такою, коли він змушений буде відповідати додатково власним майном за таких умов:

1) за боргами, що виникли внаслідок здійснення управління при недостатній вартості предмета управління для задоволення вимог кредиторів;

2) у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови добросовісності третіх осіб. У цьому разі установник управління має право на відшкодування завданих збитків. Відповідальність установника настає у разі непопередження управителя майном про наявність застави щодо предмета управління.

Якщо добросовісний управитель не знав і не міг знати про наявність договору застави, він має право вимагати в суді розірвання договору управління майном та виплати йому плати відповідно до спливу строку дії договору.

У договорі управління майном можуть передбачатися й інші під-стави відповідальності за порушення умов договору.

Припинення договору управління майном

Договір управління майном можна припинити як на загальних підставах за згодою сторін або в судовому порядку на вимогу однієї сторони, так і на підставі спеціальних умов, зазначених у законі (ст. 1044 ЦК України):

1) загибелі майна, переданого в управління;

2) заяви однієї зі сторін про припинення договору внаслідок спливу його строку;

3) смерті фізичної особи — вигодонабувача або ліквідації юридичної особи — вигодонабувача, якщо інше не встановлено законом чи договором;

4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5) смерті фізичної особи, що є управителем, визнання її недієздатною, обмеженою у дієздатності, безвісно відсутньою або банкрутом;

6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

7) відмови установника управління від договору з іншої причини, за умови виплати управителю плати, передбаченої договором;

8) визнання фізичної особи — установника управління банкрутом.

Отже, вигодонабувач, який не є стороною договору, може впливати на його припинення, відмовившись від отримання вигоди. Що стосується сторін договору, то установник управління має більше можливостей розірвати договір, ніж управитель.

У разі відмови однієї сторони від договору вона має повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлено інший строк. Наслідком припинення договору є передача майна, що було передане в управління, установникові управління, якщо інше не встановлено договором (пункти 2, 3 ст. 1044 ЦК України)