Страта Карла і *

Тоді утворено надзвичайний суд і поставлено перед ним короля. Палата лордів запротестувала проти процесу, але па­лата громад заявила, що «народ є джерелом законної влади» і має право судити короля. Суд засудив Карла Стюарта як «ти­рана, зрадника, убивника і ворога держави» на кару смерті, і засуд виконано ЗО січня 1649 р. Так Карл головою заплатив за свої плани завести в Англії абсолютизм.

Республіка. Після смерті короля парламент зніс ко­ролівство й палату лордів і проголосив республіку під назвою «народоправство без короля і вищої палати» 6 люто­го 1649 р. Законодавчу владу задержав парламент-тулуб, збільшений до 150 послів. Виконавча влада належала до державної ради з 41 члена. Утворено було новий найвищий' трибунал (на місце Зоряної палати), що мав розслідувати злочини проти держави. Секретарем уряду був славний по­ет Джон Мільтон, що належав до індепендентів і своїми га­рячими писаннями немало причинився до перемоги ре- ч спубліканців.

Але нова республіка, не мала ще сильних основ. Індепенденти мали значення тільки у війську, а серед народу не добули собі популярності Проти них виступали і пресви- теріяни, і католики. Появилася ще одна секта, ворожа індепендентам, так звані к в а к е р и («дрижучі»); її основни- ком був Джордж Фокс, що перейшов усю Англію, прибраний у*

шкуру, проповідував нове царство Боже і накликував до покуто: «Дрижіть перед словом Господа!» Прихильники нової науки, пе­реслідувані в Англії, у великому числі переселилися до Америки.

Проти республіканської влади піднялися тоді Ірландія і. Шотландія. Ірландія під час реформації залишилася като­лицька й вороже відносилася до англіканської Англії. Карл І мав там уже прихильників, а після його смерті ірландська шляхта проголосила королем його сина, Карла И. Кромвель із своїм військом виправився до Ірландії і жорстоко здушив по­встання. Деякі оселі вирізано до останнього чоловіка, а англійські суди ще довгий час видавали засуди смерті та за­слання на учасників ворохобні 3 деяких округ виселено все населення, а на їх місце спроваджено англійських колошстів. Але ірландці все-таки не припинили боротьби зі зненавидже­ними наїзниками. Повстанчі ватаги знаходили захист у лісах і багнах і все непокоїли англійських поселенців.

Кромвель рушив потім до Шотландії. Туди явився сам Карл П, затвердив права, парламенту і релігійні свободи, і на­род став у його обороні Під Денвером у 1650 р. прийшло до бою між пресвитеріянами та індепендентами, в якому обидва війська вийшли одне цроти одного з побожними співами. Пе­реміг Кромвель. Незважаючи на невдачу, Карл П святочно ко­ронувався і рушив із своїм військом до Англії, закликаючи до себе прихильників королівства. У другому бою, під Вурстером у 1650 р., републіканці погромили його, і він ледве спасся до

Франції. Тоді до Шотландії увійшов генерал Монк і там вини­щив прихильників королівства.

Перемоги в Шотландії й Ірландії утвердили рес­публіканський лад в Англії. Уряд, щоб більше приєднати собі громадянство, почав провадити широку закордонну політику. В жовтні 1653 р. парламент проголосив так званий навіга­ційний акт про імпорт чужих продуктів до Англії. Європейські товари можна було привозити тільки на кораблях країни, що іх витворювала, або на англійських, а колоніальні продукти й рибу — тільки на англійських. Цей закон був звер­нений проти Нідерландів, що під час громадянської війни опа­нували ввесь імпорт Англії. Нідерланди, загрожені в своїй торгівлі, виповіли Англії війну в І652—1654 рр. У перших боях англійцям не повелося. Англійським адміралом був Роберт Блек, що не мав навіть рангу капітана корабля і щойно вчився море­плавства. Нідерландський адмірал Тромп після перемоги під Де- вером, при гирлі Темзи, вивісив на щоглі свого корабля мітлу на знак того, що нідерландці очистять все море від англійського флоту. Але Блек у скорому часі дорівняв старим морякам,, і в рішальнім бою під Схевенінгеном коло голландського берега в 1653 р. англійці перемогли, а Тромп поляг. Нідерланди остаточно визнали навігаційний акт. Це була друга з черги перемога Англії на морі — після знищення Великої армади. Англія зайняла відтепер перше місце серед морських великодержав.

Управа Кромвеля. Перемоги у закордонній політиці допо­могли впорядкувати внутрішні відносини. Завдяки воєнним перемогам військо мало тепер вирішний вплив на політику. В його колах виринуло домагання перевести чистку парламенту й увести до нього «людей побожних і таких, що не жадають грошей». Кромвель перевів цю реконструкцію у квітні 1653 р. Увійшов до парламенту з відділом вояків і почав викидати од­ного за одним послів зі словами: «Ти є пияк!», «Ти — розпус­ник!» та ін. Військова рада під проводом Кромвеля визначила тепер новий парламент — так званий «малий», «святий» або «бербонівський», від імені спікера (предсідника) Бербона. Цей парламент мав бути представництвом усієї держави; окрім депутованих Англії входили до нього уперше посли Шотландії та Ірландії. Кромвель став на чолі державної ради як досмерт- ний лорд - протектор, тобто президент республіки (1653—1658).

Кромвель від того часу рядив Англією, як справжній мо­нарх. Він вернувся до традицій Єлизавети, намагався відкрити Англії шлях на море і привернути їй значення в європейській політиці. Він увійшов у союз із Швецією та Францією і наново почав війну з Іспанією (1654—1659) за владу над колоніями.

1

289

0+Крипґякевич, кн 2

Вільям Вен в 1655 р. добув Ямайку, і таким робом Англія стала співвласницею Середньої Америки. Рівночасно Роберт Блек появився з англійським флотом на Середземному морі, погро­мив африканських піратів, розбив іспанський флот коло Те- неріфа і забрав великий вантаж срібла. Він помер у поворотній дорозі недалеко берегів Англії у 1657 р., й англійці вшанували його як одного з.найперших своїх героїв. У 1658 р. Англія до­була в іспанських Нідерландах твердиню Дінкірхен (Дюнкерк) і утвердила свою владу над Каналом.

Ці перемоги вкрили ім'я Кромвеля незвичайною славою. Але внутрішніх відносин своєї держави він таки не зміг дове­сти до порядку. Він пробував вернутися до парламентаризму, але парламент почав нову опозицію, і він мусив його розпусти­ти. Тоді він завів чисто військову управу: край поділено на 12 округ, і владу в них держали генерал-майори. Пізніше Кром­вель скликав новий парламент, але заздалегідь очистив його від непевних елементів. Парламент був уже такий покірний,^ що жертвував протекторові королівську корону. Але армія спротивилася цьому проектові, і Кромвель відмовився від кот- рони. Зате він перевів закон, що протектор має право вибирати свого наслідникд і назначати вищу палату. Кромвель хотів та­ким способом забезпечити владу своєму синові, а рівночасно притягнути до державної праці англійську шляхту. Але горда аристократія відмовилася співпрацювати з протектором. При­хильники монархії все ще не тратили надії, що Англія станё

королівством. Серед боротьби з власним громадянством Олівер Кромвель умер 3 вересня 1658 р. у 59-му році життя. В англійській історії вій займає одне з перших місць як один із основників великодержавного становища Англії.

Кінець республіки. Кромвель перед смертю визначив за наслідника свого сина Р і ч а р д а , і він зайняв уряд лорда- протектора (1658—1659). Але Річард не дорівнював вдачею і талантом батькові, любив вигідне життя, «не був ані войовни- ком, ані молитовником». Військо відразу звернулося проти нього ї зажадало, щоб військове командування відділити від протекторату. Щоб добути противагу проти армії, Річард скликав парламент на основі старої ординації, але нижча па­лата виступила відразу з принципіальними деклараціями про суверенність народу, і протектор мусив її розпустити. Тоді воєнна рада скликала старий парламент-тулуб, але й він не хотів улягати армії. Річард знеохотився тим і в 1659 р. зрікся протекторства. Тоді в державі не було вже ніякої влади і по­ширилася крайня анархія.

Із цього стану рішився вивести Англію старий генерал' Д ж орд ж М о н к, що впродовж кількох років був управи­телем Шотландії. Він належав до прихильників Кромвеля, але' був людиною тверезою і дійшов до переконання, що тільки ко­ролівська влада зможе довести Англію до ладу. Він очистив своє військо від індеґіендентів, зреорганізував його і рушив на англійську іраницю в 1660 р. Тоді в Лондоні прийшло до пере­вороту. Верх взяли помірковані елементи, прихильні монархії. Республіканських проводирів ув'язнено, й утворено нову державну раду. Парламент-тулуб рішив покликати назад ви-

10+*/8* 291

лучених послів, і так постав знову «довгий парламент», що оз­начало поворот до передреволюційного ладу. Парламент на­значив Монка полководцем англійських воєнних сил і головою державної ради, а потім саморозпустився.

Монк увійшов у переговори з королем Карлом Н, що пере­бував у Брюсселі, і запросив його на англійський престіл. Ко­роль склав декларацію, в якій запевнив загальну амністію, свободу релігії, непорушність маетностей і зобов'язався запла-* тити війську залеглу платню. Забезпеки інших громадянських свобід Карл не дав, і Монк не вимагав цього, бо вважав, що Англії поки що потрібна сильна королівська влада. У травні 1660 р. Карл II уладив святочний в'їзд до столиці, що вітала монархію як основу миру і порядку.