3. Політичні небезпеки

До політичних небезпек відносяться: війни, революції й інші збройні конфлікти; погіршення криміногенної обстановки. Слід зазначити, що війни, революції й інші збройні конфлікти становлять небезпеку не тільки для їх безпосередніх учасників, але і для мирних жителів, що опинились в районах бойових дій. Крім того, політичні фактори збільшують імовірність виникнення техногенних катастроф у результаті диверсій або терористичних актів. Також при цьому загострюється криміногенна обстановка. Погіршенню криміногенної обстановки сприяє також падіння рівня життя, ослаблення державної влади й інше.

XX ст. за кількістю жертв воєнних дій та масштабами руйнацій набагато випередило усі попередні епохи разом. Тільки за офіційними даними у I світовій війні загинуло близько 10 млн. чол., а у II – близько 50 млн. За останні п’ятдесят років у світі виникли десятки збройних конфліктів на міждержавному, міжнаціональному, міжпартійному та міжконфесійному рівнях. Приклади таких конфліктів: війни у Кореї, В’єтнамі, Афганістані; арабо-ізраїльські війни; операція “Буря у пустелі” проти Іраку; громадянські війни у деяких країнах Центральної та Південної Америки, колишніх Югославії та СРСР. Виникають етнічні конфлікти: Карабах, Абхазія, Приднестров’я, Крим.

У сучасному світі набуває усе важливішого значення й проблема тероризму як одного з факторів політичної небезпеки.

Тероризм (від лат. terror — страх, залякування) - це форма політичного екстремізму, застосування чи загроза застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, залякування урядів та населення для досягнення певних цілей. Терористичні акти – вбивства, поранення, викрадення, погрози та деякі інші акти насильства, які готуються організаціями й здійснюються окремими особами стосовно державних або громадських діячів, здавна супроводжують розвиток суспільства. Історія знає чимало таких злочинів: вбивство давньоримського диктатора Юлія Цезаря, Авраама Лінкольна та Джона Кеннеді

16-го і 35-го президентів США, прем’єр-міністра Індії Р. Ганді, прем’єр-міністра Ізраїлю І. Рабіна, Олександра ІІ, П.А.Столипіна, терористичний акт у США.

Усі зазначені акти тероризму, незалежно від мотивів їх здійснення, були внутрішньодержавними злочинами і були підсудні відповідно до законодавства тієї країни, в межах якої вони відбулися. На сьогодні значно зріс та розширив свої межі тероризм міжнародного характеру, тобто такий, що зачіпає інтереси двох або більше держав, порушує міжнародний правопорядок. Терористичний акт можна кваліфікувати як злочин міжнародного характеру у випадках, коли:

1. Терорист і особи, що потерпають від терористичного акту, є громадяни однієї держави або ж різних держав, але злочин здійснений за межами цих держав;

2. Терористичний акт, спрямований проти осіб, що користуються міжнародним захистом;

3. Підготовка до терористичного акту проводиться на території однієї держави, а здійснюється на території іншої;

4. Здійснивши терористичний акт в одній державі, терорист переховується в іншій, і постає питання про його видачу (Усама Бен-Ладен переховувався у Афганістані).

Кількість подібних терористичних актів різко збільшилась в останні роки ХХ століття – це підрив посольства США у ряді країн світу, серія вибухів у житлових будинках Москви та Волгодонська, низка терористичних актів, вчинених курдами в Туреччині, та інше.

Важливе значення має вивчення мотивів терористичних актів, оскільки знання останніх дозволяє розробляти ефективні дії щодо нейтралізації терористичних акцій. Основою тероризму можуть бути політичні мотиви (залякування населення, послаблення державної влади, змушування до певних дій або фізичне ліквідування політичних супротивників), а також дії, що мотивуються релігійними переконаннями, помстою, користолюбством, економічною конкуренцією або пов’язані з поведінкою психічно хворих людей (неполітичний тероризм).

Обов’язковими елементами, які характеризують тероризм, є:

• наявність насильства, як правило, збройного або його загрози;

• заподіяння чи загроза заподіяння шкоди здоров’ю людини, матеріальних, моральних збитків;

• позбавлення або загроза позбавлення життя людей.

Такі дії здатні викликати широкий резонанс, залишити глибокий слід у психології населення або значної його частини, підірвати атмосферу безпеки, спокою, стабільності в суспільстві.

Боротьба з тероризмом є складним та багато аспектним завданням вона включає розвідувальну, контррозвідувальну, оперативно-розшукову та аналітичну роботи, правильна постановка яких дозволяє виявити терористичні організації на стадії їх зародження, та ефективно протидіяти терористичним актам ще у період їх підготовки.

В Україні оперативну роботу з боротьби проти тероризму проводять підрозділи Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони та інші. Для ліквідації терористичних організацій та знешкодження окремих терористів використовуються підрозділи ОМОНу, спецназу, "Беркута", структури відомчої безпеки та охорони.

Протягом кількох останніх років наша держава переживає значну економічну, соціальну та політичну кризу, яка неминуче позначається на погіршенні криміногенної обстановки та розширенні терористичної діяльності. Вбивство народного депутата В. Гетьмана, замах на життя кандидата в президенти Н. Вітренко у жовтні 1999 року, низка терористичних актів проти відомих політиків, бізнесменів, журналістів змусили з повною серйозністю говорити про проблему тероризму в Україні. Національна система безпеки ще не повністю готова ефективно протидіяти тероризму, а профілактичні заходи не завжди приносять бажаних результатів.

Політичний, економічний та кримінальний тероризм знаходять спільні сфери дії, базуючись на взаємовигідних інтересах. Сучасний тероризм має за розповсюдженням наступні різновиди: державний (організується чи підтримується однією державою проти іншої), міжнародний (проводиться міжнародними терористичними організаціями), внутрішньодержавний (здійснюється замах на основи державності), релігійний (насаджується своє віросповідання), точковий (терористичний акт на окремо взятому об’єкті). Необхідно враховувати і такі різновиди, як тероризм у формі заколоту (захоплення території), масові заворушення, диверсії, утримання заручників.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

• напади на державні або промислові об'єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

• захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський ре­зонанс);

• захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація — звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація — вимога викупу);

• насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);

• викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в'язнів; форма самофінансування);

• політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

• вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей);

• розповсюдження сибірської виразки, зараження населених пунктів віспою та бубонною чумою.

Якщо в минулому тероризм зводився до вбивства чи поранення державних, громадських діячів та дипломатів, то в наш час він набуває таких форм, як викрадення літаків, захоплення заручників, руйнування громадських установ, житлових будинків, церков, пограбування складів зброї та підприємств, окупація посольств, напади на місця проведення міжнародних зустрічей, штаб-квартири міжнародних організацій.

Нині тероризм використовують дуже різноманітні знаряддя злочину. Вони мають в своєму розпорядженні досягнення сучасної техніки. Замість традиційної в минулому саморобної бомби, використання якої прирікало на мученицьку смерть насамперед терориста, сьогодні широко застосовуються бомби-листи, бомби-посилки, гвинтівки зі снайперським прицілом, контактні бомби та бомби уповільненої дії, які легко може перенести одна людина. Усе це робить злочинців невловимими, а отже, безкарними і надзвичайно ускладнює боротьбу з тероризмом.

Нині з'являються дедалі ширші можливості використання терористами хімічної, біологічної і навіть ядерної зброї, що викликає занепокоєння світової громадськості. Згадаємо хоча б застосування у токійському метро нервово-паралітичного газу представниками релігійної секти "Аун санрінкьо"(сотні людей були отруєні).

Перед загрозою зростання масштабів тероризму та дедалі небезпечніших засобів і методів, що до них вдаються терористи, особливого значення набуває співробітництво держав у боротьбі з ними, міжнародні договори, направлені на боротьбу з тероризмом.

Однією з перших була укладену 1958 році багато сторінкова Женевська конвенція про відкрите море, яка містила ряд статей про боротьбу з тероризмом у відкритому морі – піратством.

Гаазька (1970) та Монреальська (1971) конвенції регламентують співробітництво держав у боротьбі проти терористичних актів на повітряних судах.

14 грудня 1973 року була прийнята Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів.

В Страсбурзі (1977), після детального обговорення питання в органах Європейської ради, була підписана конвекція про боротьбу з тероризмом.

При Організації Об’єднаних Націй з 1973 року діє спеціальний комітет з тероризму, який працює, в основному, у трьох напрямках:

• вироблення та узгодження правових норм;

• підготовка міжнародних договорів і конвенцій;

• виявлення та вивчення причин, що породжують тероризм;

• розробка заходів боротьби з тероризмом.

Якщо будуть знайдені методи боротьби з тероризмом, світ стане спокійні­шим і безпечнішим. А поки він існує, необхідно знати, як треба поводитись, опинившись у становищі заручника. Найважливіше для заручника — це зали­шитися живим. Тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкраще - це тихо сидіти і не привертати до себе уваги, тобто не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в бік терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У присутності терористів бажано не вести роз­мов поміж собою, в крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника з-поміж усіх потерпілих. Особливо це стосуєть­ся жінок — зняти косметику, прикраси (зокрема, сережки). При стрілянині, відкритій терористами, негайно лягайте на підлогу.

Як і соціальні конфлікти так і політичні дії можна кваліфікувати за різними основами: за причинами, що їх народили; за складом конфліктуючих сторін — міжособові, внутрішньогрупові, міжгрупові, міжкласові, міжнаціональні, міжнародні; за динамікою розвитку — що гостро протікають, швидко розвиваються, загострюються, згасають, розростаються, хронічні; за формою дії сторін — з використанням насильства чи за його відсутності; за соціальними чи політичними цілями та їх наслідками.

Як форма соціально-політичного конфлікту, війна супроводжує всю історію розвитку світового суспільства. Наша епоха теж не є виключенням, її обличчя визначається озброєними сутичками, в тому числі двома світовими війнами.

Війна — це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова —- крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

Учені підрахували, що більш як за чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті забрали вже понад 4 млрд. людських життів. Кількість загиблих різко зростала з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів військових дій.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року міст Хіросіма та Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опромінення, сталося радіоактивне зараження ґрунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб, під смертельне радіоактивне опромінення потрапило 195 тисяч осіб.

Ядерна зброя була виготовлена та випробувалась в СРСР (1949), Великобританії (1952), Франції (1960), Китаї (1964). Зараз у науково-технічному відношенні до виробництва ядерної зброї готові понад 40 держав світу, принаймні 30 країн її мають.

На сьогодні у світі є понад 50000 ядерних бойових головок — на підводних човнах, на літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила вибуху цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн тринітротолуолу, тобто силі, яка в 1600000 разів перевищує силу вибуху бомби, що зруйнувала Хіросіму. Застосування ядерної зброї у військових цілях означало б глобальну катастрофу.

Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни. Врятувати і зберегти його неможливо, якщо не покінчити з думками та діями, які століттями будувалися на прийнятності та припустимості війн і збройних конфліктів.

Публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років (ст. 436 Кримінального кодексу України)

Планування, підготовка розв'язання та ведення агресивної війни чи воєнного конфлікту а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років (ст. 437 Кримінального кодексу України)

Ведення агресивної війни або агресивних дій карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років (ст. 437 Кримінального кодексу України)

Висновок:

Виникнення політичних небезпек можна попередити тільки зусиллями всього суспільства усіх держав.