Структуризація і види ринків за ознаками

Територіально-просторова організація:

• місцевий (локальний)

• регіональний

• національний

• транснаціональний

• світовий

Елементно-технологічні зв’язки:

• засобів виробництва

• предметів споживання

• інновацій та інформації

• інвестиційних ресурсів

• робочої сили

• валютний

• грошово-кредитний

• ринок споживачів – це ринок окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого споживання;

• ринок виробників – сукупність осіб і підприємств, що закуповують товари чи отримують послуги для особистого споживання;

• ринок проміжних продавців (посередників) – сукупність осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе;

• ринок громадських установ – купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій;

• міжнародний ринок – ринок зарубіжних покупців, споживачів, виробників, проміжних продавців.

Найважливішою характеристикою ринку є його стабільність, тобто відповідність між пропозицією і попитом. Основне правило, яке регулює ринкові відносини – безперервне прагнення до рівноваги, яка досягається шляхом подолання періодів перевиробництва і періодів дефіциту товарної маси.

Наступна важлива характеристика ринку – динаміка що проявляється в його зростанні, застою і скороченні. Нормальний стан ринку – зростання обсягу торгівлі. Воно сприяє зростанню виробництва, покращенню якісних і економічних показників роботи підприємства. Ринок великою мірою регулює виробництво товарів, їх асортимент, кількісні та якісні показники, ціну, сервісне обслуговування товару.

Основні функції ринкової сис­теми, наступні:

1. товаропросування (забезпечується рух товарів від виробника до споживача);

2. регулювання (ринок визначає, яку продукцію, скільки, коли, як і для кого виробляти; встановлюються необхідні відтворювальні про­порції, оптимізується розподіл інвестиційних, матеріальних і трудо­вих ресурсів між сферами діяльності та галузями виробництва);

3. контроль (забезпечується дієвий економічний контроль за раціональним суспільно-припустимим рівнем виробничих витрат);

4. стимулювання (ініціюється виробництво саме тих товарів, які потрібні споживачам, розширюється асортимент, поліпшується якість продукції, знижуються витрати виробництва та обігу, вилуча­ються з виробництва і споживання застарілі види продукції, які не мають перспективи розширення збуту).

Безперебійне функціонування такої складної і багаторівневої системи, як ринок, потребує високорозвинутої і розгалуженої загальної та спеціальної інфраструктури, що враховує ринкові особливості. Інфраструктуру рин­ку становить сукупність організацій і установ, які мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, що здійснюють оборот товарів, просування останніх зі сфери виробництва у сферу споживання. Детальніше розглядаючи інфраструктуру, варто ознайомитися з її важливими елементами:

1. комерційними інформаційними центрами;

2.сировинно-товарними, фондовими, валютними біржами;

3.комерційними, інвестиційними, емісійними, кредитними та інши­ми банками;

4. транспортними і складськими мережами;

5. комунікаційними системами тощо.

Розрізняють дві системи ринкової інфраструктури: централізовану і децентралізовану.

Централізована система – це складна структура з великим апаратом управління службовцями і спеціалістами, які беруть на себе обов’язки багатьох підприємств і сприяють їх успішній роботі, враховуючи їх постійні зв’язки з внутрішнім і зовнішнім ринком.

Ця система охоплює роботу, пов’язану з прогнозуванням, маркетингом, плануванням виробництва і реалізації продукції, матеріально-технічним забезпеченням підприємства, ціноутворенням, прогнозуванням і розробкою технологічної політики, фінансуванням та іншими управлінськими операціями.

Децентралізована система це внутрішньозаводська виробнича інфраструктура. Підприємства за допомогою власних служб і засобів організовують і вирішують питання збуту власної продукції, доставки її споживачу і за необхідності надають обслуговування після продажу. До внутрішньозаводської інфраструктури, пов’язаної зі збутом продукції, зараховують відповідні служби управління збутом, складські приміщення і склади готової продукції, транспортні й інші засоби, що сприяють реалізації продукції.