- •Структура:
- •Філософія Давнього Сходу
- •Філософія давньої Еллади (досократівська доба)
- •Мілетська школа
- •Піфагореїзм
- •Елліністична філософія
- •Атомістика Демокріта
- •Філософія Сократа
- •Арістотель
- •Епікуреїзм. Стоїцизм. Скептицизм.
- •Неоплатонізм
- •Середньовічна філософія
- •Августін
- •Ансельм Кентерберійський
- •Філософське вчення Фоми Аквінського.
- •Відродження
- •Натурфілософія Відродження
- •Проблема методу пізнання
- •Проблема людини в філософії просвітництва
- •Філософська позиція Канта.
- •Гегель.
- •Матеріалізм Фейєрбаха
- •Марксистська філософія
- •Синергетика
- •Київська релігійно - філософська школа
- •Психоаналіз
- •Екзистенціалізм
- •Віденський гурток
- •Львівська-Варшавська школа
- •Еволюція релігійної філософії у 20ст.
- •Філософія київської русі
- •Світогляд східних слов’ян
- •Філософія просвітництва в україні
- •Людина як суб’єкт історичного процесу.Народ та особистість в історії
- •Аксіологія і сучасність
- •Антропосоціогенез. Єдність біологічного і соціального в людині.
- •Особистість і суспільство: індивідуалізація та соціалізація.
- •Індивід, індивідуальність, особистість як характеристика людини
- •Проблема сенсу життя
- •Історичні типи суспільства
- •Суспільство і культура
- •Проблема свідомості у філософії
- •Методи, методологія та логіка наукового пізнання
- •Діалектика абсолютної і відносної істини
- •Пізнання як предмет філософського аналізу
- •Категорії діалектики
- •Свідомість і самосвідомість
- •Філософія і наука
- •Сучасна наука про матерію.
- •Духовне життя суспільства і культура
- •Простір і час.
- •Детермінізм
- •Наукове пізнання
- •Свідомість і вищі форми псих діяльності
- •Природа як предмет філософського осмислення
- •Екологічна проблема: наукові, соціально-філософські й етико-гуманістичні аспекти.
- •Єдність чуттєвого і раціонального пізнання
- •Діалектика спеціально-наукові теорії розвитку
- •Філософія історії. Проблема цивілізаційного повороту та імперативи виживання людства
- •Проблема життя, його скінченність і нескінченність.
- •Закон єдності та боротьби протилежностей
- •Закон заперечення
- •Єдність і різноманітність світової історії, етапи формування всесвітньої людської історії…
- •Філософська концепція людини як основа наук про людину.
- •Періодизація майбутнього, методи і засоби його передбачення.
- •Сутність суспільного прогресу та його критерії. Історичні типи суспільного прогресу.
- •Глобальні проблеми і соціальний прогрес. Пріоритет загальнолюдських цінностей.
- •Діалектика кількісних і якісних змін.
- •Проблема джерел соціальної динаміки. Конструктивні та динамічні сили науково-технічного прогресу.
- •Історична необхідність і свобода особистості.
- •Людство як світове співтовариство і питання про гуманістичну міру прогресу.
- •Рушійні сили та суб’єкти історичного прогресу. Проблема інтересів.
- •Проблема життя і смерті в духовному досвіді людини.
- •Вплив нтр на умови існування і біологію людини.
- •Філософія і розвиток науки.
Філософія і наука
Питання про взаємозв'язок філософії і науки, про "науковість" самої філософії останні півтора сторіччя викликало і викликає гострі суперечки. Щоб хоч трохи розібратися в цьому питанні, необхідно подивитися на історію взаємин філософії і науки.
У Стародавній Греції поняття "філософія", по суті, було тотожним поняттю "наука". Під філософією розумілася вся наука, що зароджувалася, і філософами називалися носії цього наукового знання. І це не було натяжкою. Недарма родоначальника давньогрецької філософії Фалеса вважали одним із семи мудреців. За свідченням Діогена Лаертського, він відкрив тривалість року і розділив його на триста шістдесят п'ять днів, першим пророчив сонячне затьмарення, виміряв висоту єгипетських пірамід по їхній тіні, першим став вести бесіди про природу. Усім відоме ім'я іншого давньогрецького філософа - Піфагора за його відкриття в галузі геометрії. И інші давньогрецькі філософи недарма шанувалися своїми співгромадянами. Філософія там, поряд із власне філософськими проблемами, розглядала і специфічні наукові питання. І такий стан філософії зберігався тривалий час, навіть у Новий час поняття "філософ" і "вчений" були багато в чому тотожні. Декарт, що є одним з основоположників сучасної науки, відомий своїми працями в галузі математики і геометрії. Йому по праву належить відкриття умовного рефлексу. Лейбніц був видатним математиком. Незаперечні заслуги Канта в галузі космології. Можна було б продовжити перелік імен, шанованих не тільки філософією, але й наукою взагалі.
Але в той же час вже в Стародавній Греції намітилася тенденція до розмежування власне філософських і наукових проблем, і в міру зростання наукових знань ця тенденція підсилювалася. Вже Аристотель здійснює спробу виділити філософське знання з усієї сукупності знань, на відміну від часткових наук. Філософія ("перша філософія"), на його думку, повинна розглядатися як вчення про першопричини, першопринципи, найзагальніші основи буття. Вона вища від усіх інших наук, тому що зайнята пошуком істини і тільки істини, у той час як інші науки виходять із принципу корисності, тому вона є "королевою наук" і висунуті нею положення і принципи часткові науки не можуть заперечувати, вони повинні їх неухильно дотримуватися.
"Королівський" статус філософія в системі наук мала тривалий час, аж до XIX століття. Навіть у Новий час (17-18 століття), коли відбувається бурхливе зростання наукового знання і виникає багато сучасних наук, філософія залишається "королевою наук". І це не випадково. Часто наукове знання мало в цей період в основному дослідний і описовий характер і не могло ще зрівнятися з філософією за інтелектуальною силою, за здатністю до теоретичних узагальнень, умінням бачити зв'язки різних явищ.
Ситуація істотно змінюється у XIX столітті, коли часткові науки "виростають" до рівня теоретичної науки. Тепер вони вже в стані самі створювати теорії, що пояснюють усю сукупність відомих науці фактів, бачити тенденції розвитку явищ, розробляти власні методи досліджень. Претензії філософії на панування піддаються сумніву. Серед учених широко розповсюджене гасло: "Наука, бійся метафізики!" (Метафізикою з часів Аристотеля називають "першу філософію". Правда, Гегель і Маркс під метафізикою розуміють вчення, протилежне діалектиці, що розглядає світ, явища поза розвитком і загальним зв'язком.) їх не влаштовують принципи філософії, тим більше, більшість з них носить умоглядний характер і входить у суперечність з частковонауковим знанням. Адже поряд з геніальними ідеями, що збагатили наукове знання, у філософії було висунуто чимало і таких ідей, що не "стикуються" з фактами часткових наук. Поширюється думка, що філософія зжила себе подібно королю Ліру, залишилася без царства і їй немає місця в сучасній науці. Наука, на думку багатьох учених минулого століття, сама може вирішувати і власні проблеми, і ті, що вважалися споконвіку філософськими. Такі погляди одержують поширення і серед філософів. У ХIX-ХХ століттях виникають філософські напрямки, що представники яких не вважали філософію "повноцінною" наукою і навіть взагалі наукою.
І все-таки в наш час більшість філософів і вчених не заперечують науковий статус філософії, не розділяють точку зору, що вона зжила себе. Але тоді виникає питання: "У чому наукова цінність філософського знання, філософських узагальнень, чому і сьогодні більшість вважає філософію наукою?"
Раніше вже підкреслювалося, що філософію поєднує з наукою, ставить її в один з нею ряд сам спосіб розгляду нею проблем. Філософія, як і наука, підходить до вирішення своїх специфічних проблем, спираючись на доводи розуму, дає їм раціональне обгрунтування. По-друге, самі ці проблеми мають не тільки самоцінність для філософії, але і надзвичайно важливі для науки. І сьогодні людина прагне до інтеграції наукового знання, осмислення його в цілому, і здійснити цю інтеграцію в змозі лише філософія. Жодна конкретна наука не може виконати цю функцію. І сьогодні (може бути, сьогодні більше, ніж колись раніше) у науці виникають проблеми, дати пояснення яким вона просто не в змозі. І тут на допомогу їй приходить філософія. Ця допомога полягає не в тому, що вона бере на себе їхнє вирішення, але на основі вироблених загальних принципів світорозуміння філософія намічає можливі способи підходу до вирішення, формує загальні припущення про їхню природу. Вона намагається мов би зазирнути за той обрій, до якого підійшла і перед яким зупинилася наука, указати подальший шлях. На цій основі наука будує свої гіпотези.
Узагальнюючи, синтезуючи наукове і практичне знання, філософія розробляє категоріальний (категорії - найбільш загальні поняття, що відбивають загальні зв'язки дійсності і пізнання) апарат, яким користуються всі науки, без якого вони просто не можуть обійтися. Говорячи про значення давньогрецької філософії для європейської науки, К. Ясперс по праву вказує на те, що саме там зусиллями давньогрецьких філософів був розроблений категоріальний апарат, що лежить у основі всієї науки.
Говорячи про функції філософії в системі наукового знання, особливо слід підкреслити її роль у дослідженні самого пізнавального процесу. Філософія не тільки узагальнює результати наукового пізнання, але і рефлексує сам пізнавальний процес, його закономірності, зв'язки. На цій основі вона виробляє найбільш загальні методи (методологію) наукового пізнання, даючи тим самим у руки науки могутній інструмент для подальшого вивчення природи і суспільства. Недарма Ф. Бекон, говорячи про роль методу в науковому пізнанні, підкреслював, що навіть сліпий, що йде по дорозі, обжене зрячого, що йде без дороги. У зв'язку з цим варто сказати, що існують два методи, підходи до дослідження дійсності: діалектичний і метафізичний. Діалектичний метод вимагає розглядати явища світу в їхньому загальному взаємозв'язку, зміні і розвитку. Метафізичний метод, навпроти, розглядає явища поза їхнім зв'язком, розвитком.
Не можна обійти мовчанням і роль філософії в з'ясуванні найзагальніших основ самої науки. Адже наука сама має потребу в обгрунтуванні, з'ясуванні свого місця і ролі в житті суспільства, з'ясуванні своєї природи і можливостей. Сьогодні це ще більш очевидно, ніж коли-небудь раніше. І зрозуміти науці саму себе значною мірою допомагає філософія.