3.9. Діяльність підземних вод.

3.9.1. Суфозійні явища.

Розрізняють механічну і хімічну суфозію гірських порід. Під механічною суфозієюрозуміють розпушування порід (найчастіше пісків), навіть таких, що не містять розчинних речовин, і винесення дрібних часток із них струменями води, яка фільтрується. Підхімічною суфозієюслід розуміти вилуговування і винесення з порід струменями води, яка фільтрується, водорозчинних солей (гіпсу, кам‘яної солі і т.д.)

В природних умовах механічна суфозія відбувається досить рідко. Вона, наприклад, може мати місце на схилах під час різкого зниження рівня води в річці після паводку. Утворюється крута депресійна крива грунтових вод і виникає гідродинамічний тиск, спрямований у бік схилу. Відбувається механічна суфозія, і виникають суфозійні лійки у вигляді ланцюжків вздовж краю тераси. Інколи за таких умов виникають зсуви (при значних градієнтах фільтраційного потоку). Винесення часток призводить до утворення пустот і, отже, до ще більшого зростання швидкості руху води, що в свою чергу викликає вимивання більших часток породи. Залежно від структури і складу породи цей процес може викликати утворення в породах основи великих пустот, послаблення основи і нерівномірне осідання споруд, аж до їх руйнування .

Суфозією пояснюється і утворення пустот (печер, ходів) у глинах і лесах в умовах посушливого клімату, інколи значних розмірів і поширення. Це явище отримало назву глиняного або лесового карсту.

Суфозія може відбуватися тільки: а) в породах певного складу і структури; б) за наявності в породах пустот, по яких може протікати вода; в) при відповідній швидкості руху води, що фільтрується.

На сьогодні визначено наступні умови виникнення і розвитку суфозії:

1. Дрібні частки з пісків будуть виноситися тільки при турбулентному русі води, що фільтрується крізь них. Турбулентний рух у пісках стає можливим при гідравлічному градієнті, більшому від 5.

2. Дрібні частки з піску виноситимуться у випадку, якщо він складатиметься переважно із двох фракцій, а співвідношення діаметрів зерен піску цих фракцій буде більшим, ніж 1:20.

3. Суфозія на контакті двох шарів відбудеться, якщо відношення коефіцієнтів фільтрації цих шарів буде більшим від 2.

3.9.2. Завдання інженерно-геологічних досліджень і заходи боротьби з суфозією.

Під час інженерно-геологічної оцінки можливості виникнення й розвитку суфозійних явищ і утворення пустот вивчаються:

1. Геоморфологічні особливості району. Особлива увага приділяється депресіям рельєфу, в яких створюються сприятливі умови для фільтрації води з великими градієнтами. Слід звернути увагу і на штучні депресії (виїмки доріг, канали, будівельні котловани тощо).

2. Геологічна будова району. Вона визначає наявність і умови руху підземних вод, а також поширення і умови залягання порід, схильних до суфозії.

3. Умови руху поверхневих і підземних вод, джерела їх живлення і можливість струменевого руху води через легкорозмивні породи.

4. Властивості порід, які обумовлюють розвиток суфозії: гранулометричний склад порід; мінеральний склад; склад, кількість і розподіл у породі водорозчинних солей, вилуговування і винесення яких веде до розпушування породи, збільшення її пористості і в кінцевому рахунку сприяє внутрішньому розмиванню породи; тріщинуватість, система розташування тріщин, їх глибина, характер заповнення, склад заповнювача.

5. Характер, глибина і швидкість вивітрювання порід, дія провідних агентів вивітрювання.

Для попередження суфозії виконуються такі заходи: 1) запобігання надходженню і пересуванню води в породах: регулюється поверхневий стік, перехват підземних вод дренажними пристроями; 2) захист глинистих порід від вивітрювання шляхом влаштування захисних покриттів з піску, перем‘ятої глини; 3) влаштування поверхневих дренажів (для відведення підземних вод і попередження вимивання часток); 4) зменшення швидкості руху підземних вод шляхом зміни конструкції споруди. Наприклад, під греблями влаштовують глиняні понури, які подовжують шлях фільтрації і знижують градієнти напору; 5) штучне покращання властивостей порід шляхом силікатизації, цементації та інших заходів.

3. Пливуни.

Довгий час поняття “пливуни” не мало чіткого означення. Пливуни дуже ускладнюють проходку гірничих виробок і будівництво споруд (обвалювання стінок будівельних котлованів, важке виймання породи, розрідження породи при струшуванні, виположування укосів до мізерної крутизни, запливання котлованів грунтом).

При викритті пливунів буровими свердловинами в обсадних трубах можуть утворюватися так звані пробки, тобто від забою свердловини пливун спрямовується вгору по обсадній трубі, обволікає буровий наконечник і штанги та міцно їх охоплює. Пробки утворюються тоді, коли виникає різниця між рівнями води за трубами і в трубах за рахунок видалення в процесі буріння частини води разом із грунтом, що виймається на поверхню. Пробки у свердловинах досягають висоти 10-20 м. Часто утворення таких пробок призводить до прихоплення інструменту і необхідності витягати його разом із обсадними трубами. Інколи доводиться все залишати і бурити свердловину в іншому місці. Тиск пливунів часто призводить до викривлення стволів шахт, руйнування їх кріплення та інших аварійних ситуацій.

На думку дослідників (О.Ф.Лебедєв), у природі можуть існувати два види пливунів: псевдопливуни (несправжні пливуни) та істинні пливуни.

Псевдопливунаминазивають такі пухкі гірські породи, опливання яких зумовлене наявністю гідродинамічного тиску. Це можна проілюструвати таким дослідом: якщо через посудину, наповнену піском, пропускати знизу вгору воду, поступово збільшуючи напір, то при певному гідравлічному градієнті пісок переходить у зважений стан. Це обумовлено гідродинамічним тиском на частинки піску. В такий момент частинки піску приходять в рух, перевертаються, пісок розпушується; металева гирка, поставлена на пісок, опускається донизу.

За рахунок гідродинамічного тиску грунтового потоку можуть розпушуватися і переходити в нестійкий стан гірські породи в укосах, якщо тиск грунтового потоку спрямований у бік укосу. Явище розпушування спостерігається і в місцях виходів артезіанських вод або в нижньому б‘єфі гребель внаслідок дії води, що фільтрується через основу з верхнього б‘єфу.

Істинними пливунаминазивають такі пухкі гірські породи, опливання яких обумовлене не тільки дією гідродинамічного тиску, але й головним чином наявністю у складі породи органо-мінеральних колоїдів. Органо-мінеральні колоїди (високомолекулярні органічні сполуки, алюмоферизолі, гелі і колоїдно-дисперсні мінерали) обумовлюють ряд характерних властивостей для цих порід: мале зчеплення, в‘язкість, водопроникність, опір зсуву, високу деформаційність, текучість, еластичність; поступова зміна міцності із зміною вологості; вони наділені тіксотропністю. Перехід у пливунний стан таких порід відбувається при порушенні їх природної структури за рахунок вібрації, гідродинамічного тиску, зволоження, при наявності зсувних зусиль.

Властивості істинних пливунів сильно змінюються залежно від властивостей навколишнього середовища; на них позначається зміна концентрації водневих іонів, ємності поглинання. Висушування пливунів на повітрі призводить до утворення нетіксотропних, незворотніх найщільніших і водостійких структур. Перехід порід у пливунний стан можливий при одночасній наявності наступних чинників:

а) сприятливої для прояву пливунності геологічної будови;

б) відповідної різниці напорів підземних вод, зумовлених гідрогеологічними умовами;

в) певного складу пухких порід;

г) певного стану пухких порід.

Пливуни можуть проявитися тільки у випадку сприятливих умов залягання пухких гірських порід, тобто тільки тоді, коли відповідні породи будуть викриті будівельними котлованами, гірничими виробками, буровими свердловинами або якимись природними процесами (розмиваннями, в результаті сповзання порід тощо). Якщо пливуни залягають глибоко і не викриваються, то не мають місця і прояви пливунності.

Істинні пливуни наділені наступними характерними ознаками:

1. наявністю фракції розмірами менше 5 мкм у кількості, не меншій 4%;

2. високою пористістю (43-45%);

3. величиною максимальної молекулярної вологоємністі, більшою 4%;

4. малою величиною водопроникності і водовіддачі;

5. наявністю органо-мінеральних колоїдів;

6. тіксотропністю;

7. залежністю кута природного укосу від вологості породи;

8. зміною властивостей пливунів внаслідок висушування через незворотнє при цьому зсідання колоїдів.