1. Какие особенности философии Нового вермени?

Новое время, начавшееся в 17 веке стало эпохой утверждения и постепенной победы в Западной Европы капитализма, как нового способа производства, эпохой быстрого развития науки и техники. Под влиянием таких точных наук, как механика и математика, в философии утвердился механицизм. В рамках этого типа мировоззрения природа рассматривалась, как огромный механизм, а человек, как инициативный и деятельный работник.

Основной темой философии Нового времени стала тема познания. Сложились два крупных течения: эмпиризм и рационализм, по-разному трактовавшие источники и природу человеческого знания.

Сторонники эмпиризма (Бэкон, Гоббс, Локк) утверждали, что основным источником достоверного знания о мире являются ощущения и опыт человека. Наиболее обстоятельно эта позиция изложена в творчестве Бэкона. Бэкон был сторонником эмпирических методов познания (наблюдение, эксперимент). Философию он считал опытной наукой, основанной на наблюдении, а ее предметом должен быть окружающий мир, включая и самого человека. Сторонники эмпиризма призывали во всем полагаться на данные опыта, человеческой практики.

Сторонники рационализма считали, что основным источником достоверного знания является знание (Декарт, Спиноза, Лейбниц). Основателем рационализма считается Декарт - автор выражения "подвергай все сомнению". Он считал, что во всем надо полагаться не на веру, а на достоверные выводы, и ничто не принимать за окончательную истинную.

Наряду с позитивной оценкой возможностей познания, в 17 веке возрождается и философский агностицизм, отрицавший возможность познания мира человеком. Он проявил себя в творчестве Беркли и Юма, полагавших, что человек познает всего лищь мир явлений, но не способен проникнуть в глубину вещей, дойти до знания законов окружающей природы.

2. Доведіть вплив наукової революції XVI – XVII ст. На подальший розвиток філософії.

Развитие нового – буржуазного – общества порождает изменения не только в экономике, политике и социальных отношениях, оно меняет и сознание людей. Важнейшим фактором такого изменения обшественного сознания оказывается наука, и прежде всего экспериментально-математическое естествознание, которое как раз в XVII в. переживает период своего становления: не случайно XVII век обычно называют эпохой научной революции.

В XVII в. разделение труда в производстве вызывает потребность в рационализации производственных процессов, а тем самым – в развитии науки, которая могла бы эту рационализацию стимулировать.

И поэтому возникают такие философы как Декарт, Бэкон и так далее которые строят свою мысль на «методе научного познания» (каждый по-своему правда), вот как-то так…

3. У чому полягає значення емпіризму і раціоналізму? Які особливості цих напрямків?

Емпіризм - напрям в теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом достовірного знання. Протистоїть раціоналізму і містицизму. Для емпіризму характерна абсолютизація досвіду, чуттєвого пізнання, приниження ролі раціонального пізнання (понять, теорії). Як цілісна гносеологічна концепция емпіризму сформувався в XVII - XVIII ст. Елементи емпіризму властиві позитивізму, неопозитивизму (логічний емпіризм).

Раціоналізм - метод, згідно з яким основою пізнання і дії людей є розум. Серед представників можна назвати Бенедикта Спінозу, Готфрида Лейбніца, Рене Декарта, Георга Гегеля та ін. Раціоналізм виступає протилежністю як ірраціоналізму, так і сенсуалізму. При усіх відмінностях в поглядах прибічники раціоналізму дотримувалися головного принципу - порядку ідей відповідає порядок речей.

Р. Декарт - яскравий представник раціоналізму, звертає увагу на потенційні можливості людини, підкреслюючи, що головним у свідомості є внутрішній аналіз власного "Я", саме самосвідомість Людини. Проте, не менше значення в аналізі проблем свідомості грає і точка зору сенсуалізму, що підкреслює первинне значення почуттів у формуванні свідомості людини і його пізнавальних можливостей. Ці позиції обгрунтовувалися в працях Дж. Локка, одного з найбільш яскравих представників сенсуалізму і емпіричної тенденції в пізнанні. Дж. Локк вважав, що в "інтелекті немає нічого, чого не було б в почуттях", що знання, емпіричні дані мають характер загальності, і вони є джерелом усіх ідей, а можливість загального знання досягається за допомогою мови. Локк стояв на тій точці зору, що пізнання нерозривно пов'язане з практичним життям людини, а отже пізнавальні завдання, що стоять перед людиною завжди відповідають здібностям особи.