Вірші про Донецький край

КРАЙ ДОНЕЦКИЙ

Край донецкий смуглолицый,

У тебя лучистый взгляд.

Незакатные зарницы

Полыхают,

как закат.

Край донецкий смуглолицый —

Звезды вышли на наряд,

И, как солнце, золотится

Твой земной,

твой жаркий клад.

Край донецкий смуглолицый —

Разрумяненная даль.

Из печей твоих струится,

По горячим жилам сталь.

Край донецкий смуглолицый —

В белой кипени сады.

Мне и спится, и не спится

У речной твоей воды.

Край донецкий смуглолицый —

С золотинкою глаза.

Не легко в тебя влюбиться,

Разлюбить тебя нельзя.

(Николай Рыбалко)

Иван Волосюк

Такие мы – другими нам не стать, Такой язык с рожденья впитан нами, В чужую землю трудно прорастать, Особенно – донецкими корнями.

Привыкли мы за всё платить сполна, Слезой и кровью омываем уголь, Нам  показная доблесть не нужна, И не нужны медали за заслуги.

И пусть Донецкий населяем кряж, Не смотрим свысока ни на кого мы, Высок наш дух, и путь нелёгок наш, И трудовые будни нам знакомы…

Володимир Сосюра

Як я люблю тебе, мій краю вугляний, твій кожний камінець, твою билину кожну, де я пішов на бій за щастя вдаль тривожну, що снилося мені в заграві заводській... Коли доводиться в краях твоїх бувати, од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь... Щоб сили для пісень джерельної набрати, я серцем до землі донецької тулюсь. Ті верби над Дінцем, що я повз них проходив, і рейок димний дзвін, і шахти на горі, куди біжать, біжать вагончики з заводу, смуглява дітвора, щасливі матері... Це там, це там, це там зростали ми й любили, і я горджусь, що я землі моєї син, де силу мускулів машини замінили, щоб назавжди забув шахтар про кайла дзвін, Щоб він злетів орлом в простори наукові, щоб шлях пізнав до зір не тільки у піснях. Я шлю тобі слова безмірної любові, донецький краю мій, на твій громохкий шлях. Цвіти, сіяй, грими! Чаруй життя красою і прокладай нову, іще не знану путь! В майбутнє ідучи веселою ходою, у щасті про свого поета не забудь. 1959

Донеччина моя!

Величезні чорні гори Які звуться терикони І стоять немов барони української землі. Тут вугілля здобувають, Яке взимку зігріває Кожне місто і село – Наче золото воно. Наші транспортні шляхи Пролягають крізь степи Та ведуть у ті краї Де літав ти увісні. В усьому світі кожен зна: Це України східна сторона! Там, де соняшник у полі Наче сонце у долоні Вихваляється намистом Та нагадує дитинство. І пшениця на дощі Розмовляє уночі. І безмежні ці лани Колихають ті вітри, Які писали нам листи У шевченківські часи. І де б стежками не блукала, Хочу, щоб завжди вертали Мова, серце і слова: „Красива, рідна, чарівна – Це все – Донеччина моя!”

СЛОВ'ЯНСЬК

Ось-ось  Слов'янськ!  Моя  родина! Забилось  серденько  в  грудях, Пригнулись  до  землі  коліна, А  очі  плавають  в  сльозах! Слов'янськ,  Слов'янськ!  Як  гарно  ти По  річці  Тору,  по  рівнині Розкинув  пишнії  садки, Квіти  пахучі  по  долині І  так  красуєшся  собі! Твої  дівки  цвітуть  так  мило, Їх  чорні  брови,  їх  пісні  - По  Україні  перве  диво І  перша  слава  для  річей. Нігде  нема  таких  очей, Які  слов'янки  мають  очі: І  рання  зірка  на  востоці Навряд  бува  ясніша  їх! Ох!  хто  із  хлопців  молодих, Який  хоч  раз  на  вас  поглянув, Покойно  нічку  досипав, По  вас  горюючи,  не  в'янув, Не  плакав  нишком,  не  вздихав. Ви  всі  на  диво  білолиці; Як  подивлюся  я  на  вас, Ви  настоящі  чарівниці; І  всякий  раз,  і  всякий  раз, Коли  слов'янка  що  промове, Так  і  почуєтья  тобі, Неначе  вечором  в  діброві Воркує  горлиця  собі; А  як  вечірньою  порою В  садочку  пісню  заведе,  - Так  до  сліз  нехотя  і  доведе,   І  серце  підорве  журбою. 

(Михайло Петренко)

В степу блукаю я,

І вільно серце б'ється,

Душа ж оновлена моя

І плаче і сміється.

Знайомі все краї

І рідні все картини.

За вас, степи-поля мої,

Рідніш нема країни!

(Микола Чернявський)

Володимир Сосюра

І все, куди не йду, холодні трави сняться, де дерева шумлять і плачуть за Дінцем, де вулиці п’янить солодкий дух акацій, востаннє за вікном заплакане лице...

І сняться все мені далекі темні очі, що в’януть і мовчать в осінній далині... А щоки, як колись, вітри мені лоскочуть, і запах чебрецю несуть вони мені...

Ну, як тепер живе Горошиха-вдовиця, де Федька — син її, застрелений вночі?.. А ми ж не раз із ним ходили по кислиці, де шарудів бур’ян і плакали сичі...

Ожина за Дінцем... О любий Холоденко, далекий брате мій, зарубаний в бою... Не схиле вже тепер твоя нещасна ненька на зрубане плече голівоньку свою...

І все, куди не йду, холодні трави сняться, до дерева шумлять і плачуть за Дінцем, де вулиці п’янить солодкий дух акацій, востаннє за вікном заплакане лице...

Володимир Сосюра

Донеччино моя! твоїх вітрів дихання я відчуваю знов, як в ті далекі дні, коли квітки в росі солодкого світання над голубим Дінцем всміхалися мені. Немов душею п'ю твого життя весну я у радості степів, у гомоні дібров, і музику гудків твоїх я знову чую, Донеччино моя, життя мого любов! Знов шахти на горі... Дивлюсь на них крізь вії, і піснею тремтять закохані вуста. Нехай сніги кругом, та в серце маєм віє у стороні моїй - і серце розцвіта. І знову юний я, і лине в карі очі проміння звідусіль, і весь у ньому я, мов райдуга, звучу, і в жилах кров клекоче, неначе музика, Донеччино моя! Іду полями я, а в глибині, під ними, у штреків плетиві підземний дивний світ зітхає і гримить, і дзвоном повнить рими, такий близький мені іще з хлоп'ячих літ. І мов летять туди думки мої прозорі, у мареві згадок сплітаючись у спів, летять у глибину, де лампочки, як зорі, хитаються й пливуть під кроки шахтарів. Донеччино моя, героїв світла мати, твоїх заводів дим, як прапор у очах. Ти з пісеню мене, коли гули гармати, послала, щоб тебе прославив я в піснях. Донеччино моя, моя ти батьківщино, тобі любов моя і всі мої чуття. Я до твоїх грудей приникнув, як дитина, щоб знов набратись сил для пісні і життя. 1952

Повернусь і погляну назад,  Де маслини і станція Яма, -  І розквітне солодко душа,  Мов на яблуні сонячні плями.  Зорі золоті долоні,  Ранкове небо блідне,  І хлопчик в сорочці червоній  В садах Радивонівки йде...  ...Як пісня, молодість пройшла...  Вузенька, тиха й невеличка.  Край Чорногорівки-села  Текла мого дитинства річка.  Шлють димарі й копри здаля  Мені привіт в ранковій тиші,  Ясні Донеччини поля  Мені на світі наймиліші...  Швидкий Дінець, і шум сосон,  І аромати м'яти-рути,  Як золотий дитинства сон,  Мені ніколи не забути.  Усе в уяві ожива  Й несе мені згадки чудові,  Як пісні першої слова,  Як сльози першої любові...  Я починався відтіля,  Де гул заводів даль колише,  Ясні Донеччини поля  Мені на сіті наймиліші.  Далекий рідний мій Донбасе  Встає, мов із туману...  Я оспівав тебе не раз,  Зоря моя рум'яна!  В твоїй колисці я гойдавсь,  Овіяний гудками,  І за її краї чіплявсь  Маленькими руками.  Тобі одній моря,  І пісня, що не в'яне,  Моя рум'яная зоря,  Донеччина кохана! 

(Володимир Сосюра)

Володимир Сосюра

 Там, де гуляли ми з тобою

в шахтарськім місті в дальні дні,

копри і верби над рікою

в моїй донецькій стороні.

 Копри і верби над рікою,

де труби дивляться увись,

де зустрічались ми з тобою,

щоб розлучитися й зійтись.

Відбилась там, з її красою,

в Дінці, як в дзеркалі, блакить...

Де зустрічались ми з тобою,

де ми навчилися любить.

      1956

Рідна земле в сонячній короні,

Дорога і люба без прикрас –

В сполохах заграв і шапках териконів,

Із співучим іменем Донбас.

Край тополь замріяних і кленів,

Золотистих нив і зелен-трав,

Де в містах і білих селищах численних

Кожний з нас під зорями зростав.

В лавах вугіль блиска, як рубіни,

В печах сталь янтарно визріва, -

Недарма тебе перлиною Вкраїни

З гордістю народ наш назива.

Легенди про Донбас

ЛЕГЕНДА ПРО ДРУЖКІВКУ

Повів одного разу з-під Перекопу по Муравському шляху свої мабули, а по-нашому — кінські загони, жорстокий Агі. Багато слободів і хуторів спустошили на своєму шляху кримчаки-татари, спалили й місто Бахмут. Награбовані пожитки вантажили на вози, стягали сирицевими путами в купу бранців, на жінок і дівчат одягали аркани, гнали до Перекопу. А ногайська орда різко згорнула від Бахмута на захід, у бік відомого в ту пору соляного містечка Тора, колишньої сторожової фортеці. Шлях пролягав повз слободи Паршаківка. Не дійшовши до неї близько п'яти верст, ординці зупинилися на відпочинок біля Кургану Гадючий Шпиль.

Татари ще тільки з Бахмута вийшли, а в Паршаківці вже готувалися до бою. При впадінні в Кривий Торець річки Грузьської, в урочищі Паршаківка стояв сторожовий пікет запорожців, і дозорні, послані звідти розвідати про наміри ординців, донесли, що ті задумали і куди рухаються. Зібралися пікетувальники з старожитних поселень — Райгородка, Маяків, Шандритолови. Прибули сповіщені ще раніше про насуваючу орду і святогірські козаки, і всі, хто розселився по малим хуторах в ближній окрузі. Зібралися до двох сотень шабель. Однак у супротивника налічувалося втричі більше. І слід було воювати з ними хитрощами.

Вночі, коли ординці, сп'янілі нещодавнім успіхом, міцно заснули, козаки, а з ними слобожани і хуторяни, розділившись на три групи, напали з різних сторін одночасно на ординський табір. Посічуть їх, посічуть гарненько, відкотяться — і ну за новою, за новою колошматити... У ворожому таборі піднявся несусвітний галас, кочівників охопила паніка. Вони нічого не могли второпати. Бачили тільки, що вони начебто оточені, бо б'ють їх з усіх сторін.

А нападники тим часом врізалися і в саму гущу завойовників. Ті намагалися відбиватися, але марно. Козаки — слобожани з навколишніх хуторів добре знали свою місцевість, — де лісок, де курган, а де болотиста трясовина. І тому, в потрібний момент, спритно ухилялися, вмить ховаючись з уваги, щоб з новою силою й хоробрістю насісти вже з іншого боку.

То була жахлива ратна ніч! Чимало чужинців потонуло в болоті, а ще більше полягло їх біля підніжжя Гадючого Шпиля. А коли почало світати, вцілілі кримчаки не витримали, повскакували на коней і, незважаючи на окрики воєначальників своїх, рвонули щодуху на південь...

Переслідуючи втікачів, переможці наголову розбили ворога, перехопили і татарських коней, а самих полонили. Повернулися наші бранці в рідні місця. Хто плаче від радості, хто сміється з недавнього горя. Та обіймаються, немов не бачилися бог відає з яких пір. Навіть не віриться, що спільно вдалося здолати їм таку біду. Крізь сльози примовляли:

— Лихо та й годі! А як ми їх гуртом, га? Побігли, наче тхори вонючі ...

Кажуть, на честь тієї дружньої боротьби з ворогом, в ім'я полеглих хоробро співтоваришів у тій битві, Паршаківку відтоді й стали називати Дружківкою. Сталося це в 1768 році. До нас же дійшло вже як переказ старовини, у вигляді легенди.

— Іван Костиря "Думи про Донбас" (2007)

Вислови про рідний край

Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.       Феофан Прокопович            Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя.       Сенека             Мила нам добра звістка про наш край: вітчизни і дим для нас солодкий.       Г. Державін             Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може.       Д. Байрон             Хто не належить вітчизні своїй, той не належить і людству.       В. Бєлінський             Усвідомлена любов до свого народу не поєднується з ненавистю до інших.       Д. Лихачев 

Для нас дорогі батьки, дорогі діти, близькі, родичі; але всі уявлення про любов до чого-небудь поєднані в одному слові «вітчизна».       Цицерон                   Забудеш рідний край — твоє всохне коріння.       П. Тичина             Патріотизм — це не любов до ідеї, а любов до вітчизни.       В. Распутін             Той, хто в біді кидає свій народ, стає його ворогом.       Ч. Айтматов       

 Задля батьківщини треба жертвувати навіть славою.       Латинське прислів’я             Хто батьківщині добре слугує — вельможних предків не потребує.       Французьке прислів’я             В дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім — Батьківщина.       Л. Костенко             В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.       Т. Шевченко 

 І дим батьківщини солодкий.       Овідій             Кожному мила своя сторона.       Г. Сковорода 

 Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.       В. Симоненко 

Памятники донецка Памятник Богдану Хмельницкому (Monument to Bogdan Khmelnitsky)

 

В честь 300 переяславской Рады в Донецке, в 1954 году был установлен памятник Богдану Михайловичу Хмельницкому, великому гетману Украины, освободителю Украины от польского господства. Копия такого же памятника была установлена в городе Украинск. Памятник представляет собой фигуру Богдана Хмельницкого, сидящего на вздыбленном коне. В одной руке у гетмана булава, в другой - поводья коня.

Памятник был выкрашен серой краской и сделан из бронзы. В 2010 году памятник был на реставрации, при этом гетману приварили новую булаву. Сейчас памятник раскрашен в разные цвета. Монумент стоит на высоком постаменте, сделанном из гранитной крошки.

Создателем памятника Богдана хмельницкого является Павел Павлович Гевеке.

Украина, г. Донецк, Пролетарский район,сквер ДК "Юбилейный", улица Большая Магистральная.

Памятник Гурову к. А. (Monument Gurov k.A.)

На могиле генерал-лейтенанта Кузьмы Акимовича Гурова в городе Донецке в 1954 году был установлен монумент. Кузьма Акимович Гуров являлся руководителем освобождения Донбасса от фашистов, был членом Военного совета Южного фронта. Памятник представляет собой бюст, поставленный на высокий чугунный постамент. В Донецке в честь Кузьмы Акимовича Гурова назван также проспект.

Генерал Гуров был известным политработником в довоенное время, а также военкомом саперного полуэскадрона. Он закончил Военно-политическую Академию имени В.А.Ленина. В годы Великой Отечественной войны прославился, как опытный военный руководитель. Скончался в 1943 году от сердечного приступа в селе Гусарка. Тело перевезли в Донецк, где он был похоронен.

Украина, г. Донецк, Ворошиловский район, сквер Театральной площади

Памятник «Герою-спасателю» (Monument Hero-rescuer)

Памятник "Герою - спасателю" в Донецке был открыт 14 сентября 2006 года. Его установили на площади прямо перед пожарной частью № 2. Открытие памятника произошло незадолго до праздника - Дня работников гражданской защиты. Памятник представляет собой высокую фигуру спасателя (высота 5 метров) на фоне стелы, высота которой 7 метров.

Идея памятника в том, что спасатель своей грудью защищает город, людей, так как на стеле мы видим изображенные здания и людей. В создании памятника инициативу проявила МЧС Украины Донецкой области, помог также и материально. В основание памятника заложена капсула, которую должны вскрыть через 50 лет потомки и прочитать послание для них.

Автором памятника является Виктор Федорович Пискун.

Украина, г. Донецк, Ленинский район, площадь перед пожарной частью № 2

Памятник «Энергетик» в Донецке (Monument Energetic)

Недалеко от трамвайной остановки напротив завода «Южэлектросетьстрой» украинского Донецка установлен памятник рабочему-монтеру «Энергетик». Открытие памятника произошло в 1979 году. Основная задача монумента - чествование славного труда Донецких энергетиков.

Автором проекта явились украинский скульптор Бринь и архитектор Проценко. Девятиметровая скульптура, выполненная из металла, представляет собой фигуру монтера с поднятыми вверх руками, в которых он держит моток проволоки.

Южэлектросетьстрой, рабочим, которого и посвящен памятник, является широко известным трестом по всей Украине и за ее пределами. Он занимается установкой высоковольтных опор.

г. Донецк, Буденновский район, улица Бессарабская