- •Медична психологія
- •Передмова
- •Предмет і задачі медичної психології.
- •Медична психологія як одночасно і психологічна і медична наука.
- •Теоретичні і методологічні основи медичної психології. Роль медичної психології у формуванні сучасних уявлень про єдність соматичного і психічного.
- •Роль медичного психолога у діагностичному, лікувальному, реабілітаційному процесах.
- •Методи психологічного дослідження: спостереження, самоспостереження, цілеспрямована психологічна бесіда. Експериментально-психологічні методи, їх роль у психологічній діагностиці хворих.
- •Експериментально-психологічне дослідження
- •Принципи побудови комплексного психологічного дослідження з урахуванням віку та культурних особливостей пацієнтів.
- •Визначення психічного здоров’я та рівнів психологічної адаптації людини. Критерії здоров’я вооз.
- •Розділ II. Особистість та хвороба. Внутрішня картина хвороби. Психічна структура особистості: темперамент, характер, інтелект, здібності. Вчення про темперамент
- •Основні властивості темпераменту
- •Характер
- •Структура характеру
- •Оцінка характеру.
- •Інтелект Здібності. Природа здібностей
- •Інтелект
- •Класифікація здібностей.
- •Акцентуації особистості. Типологія та класифікації акцентуацій, особистості по к. Леонгарду, м.С. Лічко.
- •Внутрішня картина хвороби
- •Рівні внутрішньої картини хвороби
- •Типи реакції на хворобу
- •Основні типи відношення до хвороби
- •Діагностика основних типів відношення до хвороби. Додаткові психодіагностичні методики, трактова результатів дослідження.
- •Розділ III. Стан психологічних функцій і хвороба Загальна характеристика пізнавальних процесів
- •Вплив особливостей інтелекту хворого на лікувальний процес: інфантилізм, олігофренія, деменція
- •Вплив порушень мови на лікувальний процес
- •Клініко-психологічні аспекти емоційно-вольової сфери. Вплив хвороби на емоційно-вольову сферу людини
- •Нозогенії. Хворобливі зміни емоцій: тривога, депресії, емоційна лабільність.
- •Вольові якості особистості: витримка, рішучість, наполегливість, ініціативність, організованість та їх роль в лікувальному процесі.
- •Зміни волі, потягів та поведінки під час хвороби.
- •Свідомість, самосвідомість, їх рівні. Критерії непорушеної свідомості.
- •Критерії непорушеної свідомості:
- •Стани свідомості у хворого: при стомленості, сонливості, афективно-звужений стан.
- •Особливі стани свідомості
- •Розділ IV. Психологія медичних працівників Основні вимоги до особистості медичного працівника
- •Важливі професійні якості лікаря Поняття “лікарського обов’язку”
- •“Лікарська таємниця”
- •Лікарські помилки
- •Психологічні типи лікарів
- •Поняття про “професійну деформацію”
- •“Синдром вигоряння”
- •Основи спілкування з колегами
- •Розділ V. Психологія лікувально-діагностичного процесу Психологічні основи спілкування в лікувальному процесі.
- •Комунікативна компетентність, її роль в ефективній і безконфліктній взаємодії.
- •Функції спілкування: інформаційно-комунікативна, регуляторно-комунікативна, афективно-комунікативна.
- •Роль психологічних особливостей лікаря і медичної сестри, «ідеальний лікар» та «ідеальна медична сестра».
- •Медична деонтологія
- •Деонтологія взаємостосунків з хворими
- •Деонтологія повідомлення про діагноз
- •Патерналізм, «інформована згода» та їх роль в діагностичному процесі.
- •Види конфліктів
- •Способи вирішення та попередження конфліктів
- •Розділ VI. Психосоматичні розлади Психосоматичний підхід в медичній психології і медицині
- •Емоційний стрес, як фактор етіопатогенезу психосоматичних розладів
- •Захисні механізми особистості
- •Класифікація психосоматичних розладів
- •Розділ VII. Психологічні особливості хворих з різними захворюваннями Серцево-судинні захворювання
- •Есенціальна гіпертонія
- •Ішемічна хвороба серця й інфаркт міокарду
- •Виразка шлунку і дванадцятипалої кишки
- •Бронхіальна астма
- •Психологія хворих з інфекційними захворюваннями
- •Психічні розлади при ендокринних захворюваннях.
- •Психологія хворих при хірургічному втручанні
- •Зв’язок між виразністю тривоги в передопераційному та післяопераційному періодах
- •Психологічні реакції онкологічних хворих
- •Психологія вагітних та при гінекологічних захворюваннях
- •Соціально-психологічні типи старечого віку (по і.С. Коні):
- •Розділ VIII. Психологічні аспекти залежної, суїцидальної поведінки, танатології та евтаназії Психологічні аспекти залежності від психоактивних речовин
- •Суїцидальна поведінка
- •Особливості суїцидальної поведінки соматично хворих Особливості суїцидальної поведінки хворих на снід
- •Особливості суїцидальної поведінки в онкології
- •Особливості суїцидальної поведінки при вроджених та набутих фізичних дефектах
- •Особливості суїцидальної поведінки при залежностях
- •Психологічні аспекти умирання та смерті
- •Проблема евтаназії
- •Розділ IX. Психогігієна, психопрофілактика. Основи психотерапії
- •Психогігієна та психопрофілактика Психогігієна
- •Психопрофілактика
- •Психотерапія
- •Види психотерапії:
- •Основні сучасні концепції та принципи психотерапії:
- •Техніка проведення. Етапи раціональної психотерапії:
- •Гіпнотерапія або гіпносугестивна психотерапія
- •Метеріально– опосередкована непряма психотерапія (placebo – терапія).
- •Аутогенне тренування
- •Раціональна психотерапія. Застосування, ускладнення та протипоказання.
- •Психоаналіз. Застосування, ускладнення та протипоказання. .
- •Артотерапія. Застосування, ускладнення та протипоказання.
- •Гештальт – терапія. Показання та протипоказання для поведінки.
- •Психотерапія в соматичній медицині та в роботі лікаря загальної практики.
- •Психологічна допомога у кризових періодах та психологічні особливості надання медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях.
- •Список літератури
Емоційний стрес, як фактор етіопатогенезу психосоматичних розладів
Психосоматичні дослідження виходять із гіпотези о специфічності (специфічний конфлікт, специфічні особистісні риси), однак результати робіт хоча і свідчать про важливу роль психосоціальних факторів у виникненні і перебігу психосоматичних хвороб, але існування їх специфічної приналежності є малоймовірним.
Альтернативна гіпотеза – психічні фактори грають неспецифічну роль у багатофакторному переплетінні чинників хвороб – з вже наявними даними співпадає. Не зупиняються спроби знайти загальне, характерне для всіх хворих з психосоматичними розладами, описати так звану “психосоматичну” сім’ю, яка пояснює підлеглість організму до дії різних стресорів.
Автор цього поняття відомий фізіолог Ганс Сельє (1907 – 1982), використовував його для позначення універсальної фізіологічної відповіді живих істот на дуже сильні навантаження. Він показав, що поза залежністю від характеру фактора, який визиває стрес (фізичне перенавантаження, усвідомлення погрози життю), в організмі людини та тварини включаються одні й ті самі процеси, які спрямовані на захист (викид гормонів наднирковими залозами, підвищення рівня глюкози у крові , артеріальна гіпертензія та інш.).
Г. Сельє виділяв три фази такого реагування організму:
реакцію тривоги, що відбиває процес мобілізації резервів;
фазу опору, коли вдається успішно переборювати труднощі, на цій фазі організм робиться навіть більш стійким до різноманітних шкідливих діянь (інтоксикацій, крововтрат, позбавлення їжі, болю, інфекцій, охолодження та інш.), ніж у звичайному стані;
фазу виснаження, коли внаслідок надмірної тривалої або інтенсивної напруги виснажуються пристосувальні можливості організму, знижується його стійкість до захворювань та з’являються різні ознаки фізичного неблагополуччя: зниження апетиту, розлади сну, розлади випорожнення, втрата ваги, розлади серцево–судинної системи, шлунково–кишкового тракту та інш.
Стрес не є синонімом дистресу, тобто горя, нещастя, недомагання, нужди, виснаження. Стрес – це тиск, напруга, а не просто нервове перенавантаження або міцне емоційне збудження. У житті стресор може бути і приємним, тому для виникнення стресу зовсім неважливо який буде результат впливу на організм стресору–приємний чи неприємний. Помірна стресова активація є позитивною силою, яка не тільки тренує адаптаційні можливості організму, але і збагачує людину усвідомленням своїх реальних можливостей (“еустрес” – позитивний, конструктивний стрес). Тільки дистрес завжди неприємний. У житті, коли люди кажуть про стрес, вони мають н уяві сильний стрес–дистрес, коли людина переживає горе. При довготривалому існуванні стресу можливий розвиток функціональних та соматичних захворювань.
Алекситимія. Вважається, що особливо схильні до психосоматичних захворювань алекситимічні суб’єкти. Вони відрізняються бідною життєвою уявою та недостатньою емоційною включеністю в об’єктивну ситуацію, нездатністю до співпереживання, вони зазвичай не можуть описати тонкі нюанси своїх почуттів і часто взагалі не знаходять слів для самовисловлення. Вони можуть казати тільки про конкретні факти або предмети, тому вони не усвідомлюють свої емоційні конфлікти і не можуть вербалізувати їх, таким чином психосоматичні розлади можуть бути результатом нагромадження емоційного подразнення.
Деякі автори виділяють первинну та вторинну алекситимію:
первинна – за тими чи іншими причинами нерозвинена здатність до усвідомлення і висловлення почуттів;
вторинна – домінування у процесі розвитку захисних механізмів уникнення, заперечення та ізоляції афекту.
Виділяють три моделі можливої етіології феномену алекситимії:
біологічна–як генетично запрограмована якість організації нервової системи, яка пов’язана із домінуючою латералізацієй лівої півкулі мозку (відомо, що активне фантазування–функція правої півкулі);
психодинамічна – як захисний ізоляційний механізм від хронічного травматичного досвіду (діти жорстоких батьків, діти алкоголіків);
біхевіоральна – як раннє навчання від алекситимічної матері або вплив “заборонного” на емоції соціального оточення, яке пригнічує навички емоційного життя і “розвиваючого” таким чином ліву півкулю.
Алекситимічна поведінка є фактором ризику для розвитку психосоматичної хвороби, який може бути пов’язаний з іншими (як специфічними, так і неспецифічними) факторами. На практиці для вимірювання рівня алекситимії застосовується Торонтська шкала алекситимії (TAS).