Світова медицина в XX ст.

Соціально-політичні зрушення. Інтенсивний розвиток теоретичних і прикладних наук. Досягнення медико-біологічних дисциплін. Відкриття теорії спадковості Г. Менделем, А. Вейсманом та Т. Морґаном. Відкриття хромосом та генів, ролі ДНК. Розшифрування геному людини. Генна інженерія, її перспективи.

Досягнення фізіології, розвиток електрофізіології серця, нейрофізіо­логії (Ч. Шеррінґтон, І. Павлов, І. Кеннон, В. Волтерс), створення моделей нерва і мозку. Дослідження дихання та дихальної функції крові (О. Варт-бурґ, Д. Баркрофт). Встановлення закономірностей серцевого викиду (Е. Старлінґ). Опрацювання теорії м'язового скороченння (Л. Гілл). Відкриття інсуліну (Л. Соболєв, Ф. Бантінґ). Теорія адаптації Г. Сельє.

Нові методи та досягнення біохімії. Відкриття і синтез сорбентів. Розвиток мікробіології та її дочірніх дисциплін — імунології, вірусології. Отримання вакцини поліомієліту (Дж. Солк, А. Себін).

Відкриття радіоактивності, розвиток рентгенології, радіології, радіобіології. Впровадження ультразвукового дослідження, ядерно-магнітного резонансу, комп'ютерного осьового томографа, катетеризації серця. Дослідження синдрому набутого імунодефіциту (СНІД).

Досягнення клінічної медицини. Розвиток хірургії (Т. Кохер, Ф. Тренделенбурґ, А. Каррель), нейрохірургії (Г. Кушінґ), Хірургія серця, штучні клапани, «штучне серце», пересадка серця (В. Деміхов, X. Бернард). Розвиток хірургії і мікрохірургії ока (С. Федоров). Досягнення онкології. Розробка і впровадження гемодіалізу (В. Коль). Розвиток методів фіброендоскопії на основі застосування волоконної оптики. Становлення анестезіології, реаніматології. Застосування гіпербаричної оксигенації. Відкриття теплобачення. Досягнення в галузі медичної психології та психіатрії (3. Фрейд).

Громадська медицина. Створення державних органів управління охороною здоров'я. Перший міністр охорони здоров'я Австро-Угорщини (І. Горбачевський). Створення Міжнародного бюро громадської гігієни, Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), національних інститутів здоров'я. Три етапи оздоровлення і зростання тривалості життя людини: подолання інфекційних хвороб як основної причини смертності людності, успіхи в профілактиці та лікуванні хронічних дегенеративних хвороб, боротьба за якість життя.

фармація. Досягнення фармакології і фармації. Відкриття і засто­сування вітамінів. Розвиток хіміотерапії (П. Ерліх), відкриття сульфаніламідів (Ґ. Домаґк), антибіотиків (А. Флемінг, 3. Ваксман). Серцеві засоби, нейротропні та психотропні препарати, транквілізатори. Специфікація та контроль за фармацевтичними засобами, розробка міжнародних стандартів, створення Міжнародної фармакопеї. Заснування Міжнародної асоціації фармацевтів.

Українська медицина в хх ст. Медицина на українських землях до початку національно-визвольних змагань 1917-1920 рр.

Здобутки світового значення в хірургії ока (Ю. Шимановський, В. Філатов), початок формування Філатовської школи офтальмологів. Досягнення в загальній хірургії (М. Волкович, Є. Черняхівський). Досягнення фізіології, перший у світі запис електроенцефалограми (В. Правдич-Немінський, 1913), дослідження В. та О. Данилевських. Нові підходи в анатомії (В. Воробйов). Досягнення українських мікробіологів (Д. Заболотний, М. Гамалія, В. Підвисоцький, М. Нещадименко). Відзначення Іллі Мечникова — уродженця Харківщини, випускника Харківського університету, Нобелівською премією за відкриття фагоцитозу (1908). Досягнення терапевтичних шкіл (Т. Яновський, М. Стражеско). Закладення основ електрофізіології (В. Чаговець). Підготовка в університетах України майже половини лікарів Російської імперії, Створення Жіночих вищих медичних курсів. Організація науково-медичних закладів, бактеріологічних інститутів. Наукові видання — «Харківський медичний журнал», «фізіологічний збірник», «Російський журнал шкірних і венеричних хвороб» (Харків).

Започаткування українських національних медичних організацій та видань. Заснування Медичної секції Українського Наукового Товариства в Києві, видання Збірників її праць (1910, 1912, 1913); перші наукові медичні доповіді українською мовою з хірургії, фармакології, офтальмології та ін. Є. Озаркевич; створення у Львові першої організації лікарів-науковців — Лікарської комісії Наукового товариства ім. Т. Шев­ченка (1898), української амбулаторії «Народна лічниця» (1903), Українського лікарського товариства (1910), видання «Лікарського збірника» (1898-1901). Перші українські часописи гігієнічно-лікарського змісту «Життя і знання» (Полтава, 1913), «Здоровлє» (Львів, 1914). Зв'язки українських лікарів із європейською лікарською спільнотою, участь у З'їзді слов'янських лікарів (Прага, 1908), Болгарському лікарському з'їзді (Софія, 1911), З'їзді чеських лікарів (Прага, 1914).

Розвиток медицини в період Української

національної революції та «Українського відродження»

Постановка завдання «утворити українську національну медицину як науку і як практичну галузь наукового знання» (О. Корчак-Чепурківський). Створення 3.05.1918 р. урядом Української Держави Міністерства народного здоров'я та опікування (В. Любинський, О. Корчак-Чепурківський). Вихід медичного часопису «Українські медичні вісти», проведення Всеукраїнського лікарського з'їзду, утворення Всеукраїнської спілки лікарів. Створення медичного факультету Українського державного університету, перші його професори (О. Корчак-Чепурківський, Є. Черняхівський, О. Черняхівський, М. Вовкобой, М. Нещади­менко), початок викладання на Наддніпрянщині медичних дисциплін українською мовою. Створення Всеукраїнської академії наук (ВУАН), її Медичної секції, кафедри народного здоров'я, гігієни та санітарії. Видання медичних словників (М. Галин, О. Черняхівський, Є. Черняхівський), української номенклатури хвороб (О. Корчак-Чепурківський). Відкриття першої в країні кафедри гігієни праці (В. Підгаєцький, 1923). Українська лектура у Київському медичному інституті, її професори. Курс українізації в УСРР та українізація КМІ. Бурхливий розвиток в період українського відродження медичних наукових та науково-дослідних закладів (Київський інститут туберкульозу і грудної хірургії, Київський фармацевтичний інститут, Інститут мікробіології ВУАН, Всеукраїнський державний ортопедичний інститут, Київський психоневрологічний Інститут, у Харкові — Український психоневрологічний Інститут, Інститут клінічної психіатрії, Інститут соціальної психогігієни, Український НДІ Охматдиту, Український біохімічний інститут та ін.). Переважне користування українською мовою у роботі нових інститутів, виданні праць, навчальному процесі.

Наукова та видавнича діяльність Інституту наукової мови ВУАН. формування українських наукових шкіл оториноларингологів (О. Пучківський), хірургів (Є. Черняхівський, Б. Андрієвський, Г. Іваницький), офтальмологів (М. Левітський), акушер-гінекологів (О. Крупський), дерматовенерологів (О. Тижненко), психоневрологів (М. Міщенко), терапевтів-геронтологів (І. Базилевич). Розвиток українських теоретичних наукових шкіл: гігієністів (В. Удовенко, В. Підгаєцький), гістологів (О. Леонтович, О. Черняхівський), анатомів (О. Івакин), патанатомів (П. Кучеренко), патофізіологіє (М. Вашетко), мікробіологів (Д. Заболот­ний, О. Кронтовський, М. Нещадименко), фізіологів і біохіміків (В. Радзимовська). Досягнення українських вчених в галузі переливання крові (Н. Крамаренко, В. Шамов), вакцинації проти туберкульозу, тканинної терапії. Перша в світі пересадка нирки в Україні, Ю. Вороний. Важкі умови діяльності в період голоду 1922 р. та організованого комуністичним керівництвом голодомору 1932-1933 рр.

Створення у Львові Українського (таємного) університету з медичним факультетом (1921-1925), діяльність М. Панчишина. Створення в Чехо-Словаччині Спілки українських лікарів (1922), заснування часопису «Український медичний вісник» (1923-1925), видання у Празі низки підручників для України.

Репресії тоталітарного режиму

проти української національної медицини

Засудження у сфабрикованому процесі СВУ професорів, викладачів і лікарів (О. Черняхівський, В. Удовенко, В. Підгаєцький, М. Кудрицький, А. Барбар), усунення з викладацької роботи українських вчених, заслання частини їх в концтабори ГУЛАГу, заміна їх інонаціональними вченими. Припинення у 1933 р. українізації та адміністративне усунення української мови з наукових, навчальних і лікувально-профілактичних закладів УСРР, вилучення з обігу українських підручників та монографій. Засудження праць з української медичної термінології як шкідницьких і ворожих, заслання в концтабори працівників Інституту наукової мови ВУАН. Реорганізація ВУАН, розпуск Медичної секції. Адміністративне запровадження у 1937-1938 рр. російської мови як мови викладання та мови наукової і практичної медицини. Розстріли українських вчених-медиків у 1937 р. Демографічні наслідки голодомору та репресій, їх вплив на генофонд нації. Еміграція в роки війни за кордон частини українських вчених, які вижили в період репресій.

Розвиток української радянської медицини

Складний і суперечливий його характер, об'єктивна оцінка досягнень. Організація Президентом ВУАН О. Богомольцем Медичного циклу, нових наукових закладів — Інституту експериментальної медицини та Інституту клінічної фізіології. Утворення після смерті О. Богомольця (1946) Інституту фізіології ім. О. Богомольця АН УРСР — провідного в СРСР закладу з експериментальної медицини.

Досягнення наукових шкіл О. Ющенка, О. Палладіна, О. Кримова, М. Коломійченка, М. Губергріца, О. Лазарєва, О. Хохол, Л. Медведя, Д. Чеботарьова, О. Грицюка та ін. Головні тенденції розвитку основних клінічних дисциплін: хірургії, терапії, акушерства і гінекології, педіатрії, неврології і психіатрії, геронтології. Успіхи мікробіологів, епідеміологів, вірусологів, гігієністів. Розвиток кріомедицини, космічної медицини.

Партійний диктат в науці, нав'язування ідеологічних догм і т. зв. «марксистсько-ленінської філософії», намагання переглядати концепції і теорії медицини з позицій офіційної партійної ідеології, бюрократизм при плануванні, що значно перешкоджали прогресу науки та обмежували її вільний розвиток. Наслідки для медичної науки сесії ВАСГНІЛ (1948) «Про становище в біологічній науці» (Т. Лисенко). Визнання генетики буржуазною і шкідливою, репресії проти провідних спеціалістів-генетиків, ліквідація наукових закладів і лабораторій. «Наукова сесія, присвячена проблемам фізіологічного вчення академіка І.П. Павлова» (1950). «Теорія» А. Снєжневського про млявий перебіг шизофренії як підстава для переслідування дисидентів.

Громадська медицина

Видатні будівничі охорони здоров'я УНР і ЗУНР. О. Корчак-Чепурківський, Б. Матюшенко, Д. Одрина. Боротьба з епідеміями. Організація радянської охорони здоров'я. Розвиток мережі медичних, вищих та середніх навчальних закладів, підготовка медичних кадрів. Громадська медицина на західноукраїнських землях до початку Другої світової війни. Охорона здоров'я під час війни. Санітарні наслідки війни для України. Основні напрями розвитку здоровоохорони в післявоєнний період. Дослідження українських вчених стосовно соціальних законо­мірностей здоров'я і охорони здоров'я. Причини депопуляції української людності.

Фармація

Націоналізація аптечної справи в 1920 р. Розвиток аптечної мережі в довоєнний період, фармацевтична освіта в довоєнний період. Наслідки війни. Розвиток фармації в післявоєнний період. Досягнення українських фармакологів і фармацевтів. І. Губський, В. Западнюк, В. Черних, І. Чекман, Ф. Тринус.

Медицина в незалежній Україні

Відновлення традицій української медицини, національної гідності і самоповаги; деідеологізація медичних наук і дисциплін, відхід від позицій вульгарного матеріалізму, войовничого атеїзму і класової ненависті; перехід на державну українську мову. Складні умови діяльності в період економічної кризи, недостатнього фінансування. Наростання тенденцій погіршення здоров'я української людності та скорочення тривалості її життя.

Наукові здобутки в таких складних умовах. Досягнення наукових шкіл П. Костюка, М. Амосова, Л. Малої та ін. Всесвітнє визнання досягнень таких наукових центрів, як Інститут клінічної та експериментальної хірургії, Інститут серцевосудинної хірургії, Одеський інститут очних хвороб і тканинної терапії, Інститут геронтології. Медицина і наслідки Чорнобильської катастрофи. Створення Академії медичних наук (О. Возіанов). Відзначення медичних праць Державними преміями України.

Удосконалення медичної освіти. Перетворення колишніх радянських медичних інститутів в університети та академії, відкриття нових навчальних медичних закладів (Військово - медичний інститут, Медичний інститут Української асоціації народної медицини).

Заснування Всеукраїнського лікарського товариства (Л. Пиріг), яке увійшло до Світової федерації Українських лікарських товариств (СФУЛТ), проведення в Україні конгресів СФУЛТу. Збагачення української медицини здобутками лікарських організацій у діаспорі. Науково-дослідницька та практична діяльність лікарів української діаспори, насамперед в США і Канаді. Створення Асоціації лікарів України, Християнської медичної асоціації України, відновлення зв'язків медичних закладів із церквою в інтересах хворих та потребуючих моральної підтримки. Проблеми біоетики та християнської етики в медицині. Конференція «Медицина і українська культура» (1993). Ліквідація штучних бар'єрів у контактах українських лікарів із закордонними колегами, широкі зв'язки з європейськими і американ­ськими медичними закладами. Масове видання українською мовою підручників та наукових монографій, словників, медичних енциклопедій, журналів та часописів.

Шляхи реформування медицини, нове законодавство; «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (1992), «Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення України» (1994). Основні шляхи реформування громадської медицини в ринкових умовах. Розвиток фармації за роки незалежності.