РОЗДІЛ 3 ПОДАТКИ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ

3.1. Перші дослідження з питань оподаткування

Теоретичне обгрунтування та початок розвитку науки оподаткування припадає на початок XVIII ст. Перші теоретичні дослідження з питань оподаткування були проведені фізіократами — О. Кенз, О. Мірабо, А. Тюрго; меркантилістами — Т. Мен, Дж. Локк, В. Т. Посошков; представниками класичної політичної економії — У. Петті, А. Сміт, Дж. Рікардо, Д. С. Міл; представниками марксистської теорії — К. Маркс, Ф. Енгельс; радикальними соціалістами — В. І. Ленін, Л. Д. Троцький, Н. І. Бухарін, представниками сучасної економічної теорії — П. Самуельсон; сучасної неокласичної школи — Д. Маршал та ін.

Теорія науки про оподаткування досліджувалася за двома головними напрямами:

•по марксистському шляху;

•в неокласичному напрямку (базою при цьому були розробки економістів А. Сміта та Д. Рікардо). Відповідно до цих напрямів і будувалась загальна податкова політика держави — від-

повідно до адміністративно-командної та ринкової спрямованості.

Податки, як форма взаємовідносин між громадянами держави та владою, має стародавню історію. Теорія податків започаткована в XII ст. Початок податкової теорії був закладений ще за часів Фоми Аквінського (1226 – 1274 р.), який вважав податки однією з форм пограбування народу.

XVII ст. у Франції з’являється теорія податків, засновниками якої були С. Вобен та Ш. Монтеск’є. Її сутність полягала в тому, що громадяни повинні ділитися своїм прибутком з державою, оскільки вона забезпечує внутрішній та зовнішній захист життя і майна підлеглих, гарантує їм порядок, спокій та свободу.

Одним з найважливіших напрямків розвитку економічної теорії фінансів та її складової — податкової політики є неокласична теорія, що базувалася на неокласичній політичній економії. Ця теорія базувалась на збалансованості державного

45

бюджету та податкових зборів і поступовому зниженні витрат держави. Чільне місце в цій теорії відводиться обмеженню втручання держави в економіку, що призводить до зниження витрат державного бюджету, і відповідно і до зменшення рівня податків. Гроші, які знаходяться у громадян, краще залишати в них, оскільки вони можуть більш корисно їх розподілити, ніж це пропонує держава.

Основоположниками цього напрямку економічної теорії були В. Петті, А. Сміт, Дж. Рикардо та інші.

Однією з перших робіт у цьому напрямку теорії була робота В. Петті «Трактат про податки і збори» (1662 р.). В цій роботі вперше було сформульовано принципи оподаткування, зокрема:

•пропорційність;

•відсутність податкової дискримінації;

•ефективність використання зібраних податків;

•застосування штрафних санкцій до тих, хто ухиляється від сплати податків;

•запобігання подвійному оподаткуванню;

•простота та прозорість при обкладанні податками;

•можливість стягнення податків як у грошовому, так і в натуральному вигляді;

•співвідношення податкових надходжень та державних витрат.

Вимоги до системи оподаткування вперше були визначені А. Смітом, який розглядав питання витрат, доходів та державних завдань.

У своїй праці «Дослідження про природу і причину багатства народів» він визначив основні принципи оподаткування, які актуальні і на цей час:

•принцип справедливості («піддані держави повинні в міру можливості... брати участь в утриманні уряду, тобто відповідно до прибутків, якими вони користуються під заступництвом і захистом держави»);

•принцип визначеності («податок, що його зобов’язується сплачувати кожна окрема особа, має бути точно визначеним, а не довільним. Термін сплати, спосіб та сума платежу — усе має бути ясним і зрозумілим для платника. Невизначеність оподаткування розвиває нахабність, сприяє підкупності пев-

46

них верств населення, які й без того не користуються популярністю, навіть якщо вони не відзначаються нахабністю й підкупністю»);

•принцип зручності («кожен податок повинен справлятися в час та у спосіб, який зручний для його сплати платником»);

•принцип економії («кожен податок має бути продуманий та обгрунтований, оскільки нерозумний податок створює велику спокусу для контрабанди і приносить велику шкоду державі»).

А. Сміт негативно ставився до податків, оскільки вважав, що за їх допомогою вилучаються народні ресурси, і в цілому вони є лихом, яке призводить до зниження виробництва та інвестиційної активності, споживання, попиту.

Особливий внесок в загальну теорію оподаткування вніс А. Пітту. Цей вчений вперше розглянув питання взаємозв’язку фіскального та економічного характеру бюджетних витрат, коли за рахунок державного бюджету проводиться закупівля матеріальних та трудових ресурсів для виробництва. Головним принципом оподаткування А. Пітту вважав принцип найменших сукупних витрат.

Окремим напрямом податкової теорії є теорія «негативних споживань». Ця теорія розвивалась протягом XIX – XX ст. Її сутність полягає в тому, що в зв’язку з тим, що у більшості громадян існують колективні потреби, вони повинні задовольнятись за рахунок централізованих та місцевих бюджетів. Ця теорія в подальшому стала базою для розвитку теорії Дж. М. Кейнса. Її сутність викладена в роботі «Загальна теорія зайнятості, відсотків, грошей. Особливістю кейнсіанської теорії є те, що вона допускає дефіцит державного бюджету, оскільки дефіцит розглядається як стимул економіки.

В цей час розвиваються і протилежні за спрямованістю економічні теорії, які можна об’єднати в загальну групу теорій «економічних пропозицій». В цьому випадку економісти виходять з того, що податки мають негативний вплив на економіку. Зростання державних витрат призводить до підвищення рівня податкового навантаження на населення. Це, в свою чергу, скорочує розвиток підприємництва та зменшує продуктивність праці.

47

На цій підставі базується і економічна теорія податків американського економіста А. Лаффера. Сутність цієї теорії полягає в тому, що з метою збільшення попиту споживачів потрібно зменшувати податковий тягар, у першу чергу на громадян країни. На підставі своїх досліджень вчений зробив висновок, що розмір оподаткування визначається на рівні 33 %. При перевищенні загальних ставок оподаткування більш, ніж на 33 % надходження до бюджету у вигляді податкових платежів зменшується. Платник податку за таких умов бажає будь-якими засобами зменшити податкову базу і ухилитися від сплати податків. Цей розмір ставки є найбільш оптимальним і сприятливим для США. В інших державах він відрізняється в більший або менший бік залежно від розвитку економічної системи. Так, цей відсоток значно більший в Швеції, Німеччині, Україні; дещо нижчий він у Швейцарії, Австрії.

Розвиток кейнсіанської теорії продовжився в 70-х роках ХХ ст. Великі кризи економіки провідних держав з ринковою економікою в 30-40-х рр., 70-80-х рр. показали, що ринкова система:

•не може саморегулювати відтворювальний процес;

•не сприяє розширенню інвестування;

•не утворює нові робочі місця;

•не підвищує платоспроможний попит населення.

Тому слід державі постійно втручатися в економічні проце-

си. У зв’язку з цим подальший розвиток податкової теорії був спрямований шляхом так званої посткенсіанської теорії.

За часів існування СРСР були характерні два напрями в фінансовій науці: розкриття суті радянських фінансів й вивчення бюджетного устрою СРСР та бюджетного права. Але в той же час наука про податки практично не розвивалась. Це пов’язано з тим, що був проголошений курс на безподаткове будування соціалізму. Вважалось, що коли в державі єдина форма власності — державна, то податки не можуть бути застосовані до державних підприємств і установ, тому що їх доходи — це доходи державні. Докорінна перебудова всієї податкової системи в державі почалася із середини 80-х рр., з переходом на ринкові умови господарювання.

48

3.2. Розвиток податкової системи України.

Відродження податкових відносин в Україні почалось в 1991 році з прийняттям Закону УРСР «Про систему оподаткування», в якому були закладені основні принципи побудови податкової системи.

Перші спроби створення власної податкової системи були зроблені в 1990 році, із зародженням підприємництва, нових форм власності та різних форм організації виробництва. В цей час на базі регіональних відділів державних доходів у фінансових органах були створені податкові інспекції, які підпорядковувались Міністерству фінансів України. Але із зростанням кількості потенційних виробників продукції та збільшенням обсягів реалізації продукції робіт та послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках спроби хаотичного удосконалення структури податкових органів не давали позитивних результатів, що спричинило розвиток тіньового бізнесу, який сприяв значному вивозу за межі України її національного багатства.

Тому цілеспрямоване формування власної податкової системи в Україні почалося з 1992 року, і умовно процес становлення податкової системи України можна поділити на три етапи: І етап —

1992 – 1993 роки; ІІ етап — 1994 – 1999 роки; ІІІ етап — 2000 – по сьогоднішній день.

І етап — поява нових видів податків: податок на дохід, податок на додану вартість. Сформовані три концепції перспективного розвитку податкової системи України.

Суть першої концепціїї полягає в оподаткуванні оплачених обсягів реалізації, із застосуванням системи диференційованих ставок, залежно від сфери і виду діяльності;

Друга концепція розроблена Головною державною податковою інспекцією, Міністерством фінансів та Міністерством економіки України. В її основі закладено існування податку на прибуток за єдиною ставкою на рівні 30-35 %, з пільгами для інвестиційної діяльності; зменшення ставки з податку на додану вартість до 20 %; чітке розмежування податків на загальнодержавні і місцеві; перехід в оподаткуванні фізичних осіб до сукупного річного доходу як об’єкта оподаткування.

49