4. Комунікативна модель р. Якобсона

Функціональний підхід до мови та семіотичного процесу празьких лінгвістів, К. Бюлера й Е. Сепіра був транспонований на комунікацію Р. Якобсоном. Уже працюючи у США, дослідник запропонував модель комунікативного акту, яка містила шість функціонально забезпечених компонентів (базисних функцій комунікації).

Контекст

Адресант Повідомлення Адресат

Контакт

Код

Р. Якобсон охарактеризував свою модель так: «Ми аналізуємо повідомлення з урахуванням усіх факторів, що стосуються його, таких, як властивості повідомлення самого по собі, його адресанта й адресата — реального або передбачуваного адресантом реципієнта. Ми вивчаємо характер контакту між цими двома учасниками акту мовлення; ми прагнемо виявити код, спільний для адресанта й адресата; ми намагаємося знайти характерні спільні риси, а також відмінності між операціями кодування, здійснюваними адресантом, і здатністю декодування, притаманною адресатові. Врешті-решт, ми намагаємося визначити місце, яке займає повідомлення в контексті інших повідомлень, які або належать до того самого акту комунікації, або пов’язують згадуване минуле з передбачуваним майбутнім, і ми задаємося основоположним питанням про відношення даного повідомлення до універсалізму дискурсу».

Функціональне підґрунтя моделі Р. Якобсона полягало у виокремленні ним шести можливих функцій комунікації, сполучених в ідеальному (абстрактному) дискурсі, але асиметричних у реальному спілкуванні. При цьому вчений пов’язував домінування тієї чи іншої функції з певним актом

мовлення. Адресант реалізував емотивну функцію як спосіб вираження власного «я», конативну як апеляцію до адресата; референтивну як кодування мовцем певного факту дійсності, сприйнятого у знаковій формі адресатом; поетичну як створення автором певної художньої форми повідомлення, стилю; метамовну як використання адресантом мовного коду й доведення його до свідомості адресата; фатичну як функцію підтримки та збереження контакту зі співрозмовником.

Перспективним положенням моделі Р. Якобсона стало розрізнення коду й повідомлення. Використання коду природної мови уможливлює створення варіативних повідомлень, збагачення смислотвірних потенцій мови й самого мовного коду. У цілому, модель Р. Якобсона стала базовою для багатьох наступних комунікативних моделей попри те, що всі функції її складників виходили з особистості адресанта, адресат же залишався ідеальним статистом.

Модель Р. Якобсона містила три моменти, що суперечили іншим проголошеним дослідником положенням. Перший момент пов’язаний із наявністю одного повідомлення за відсутності двох смислів, породженого мовцем і сприйнятого адресатом. Р. Якобсон одним із перших відзначив обов’язковість розрізнення двох підходів до тексту з боку обох учасників

комунікації, указавши два шляхи, якими йдуть мовець (від змісту, значення до мовного повідомлення) і адресат (від мовного повідомлення до значення на основі імовірнісних принципів).

Однак у моделі ці два підходи не враховані, їх можна гіпотетично встановити лише на підставі складника контакту. Відсутній у моделі також компонент шуму, хоч у своїх працях Р. Якобсон, посилаючись на технічну модель, відмічав наявність шуму, перешкод при сприйнятті повідомлення, чим він пояснював розбіжність механізмів кодування й декодування інформації. Шумом дослідник вважав розбіжність мовних систем комунікантів на рівні кодів (метамовної функції).

Другим суперечливим моментом комунікативної моделі Р. Якобсона є відсутність у ній компонента мети. Ще будучи у складі Празького лінгвістичного гуртка як один із його засновників, Р. Якобсон висунув вимогу аналізувати всі властивості мови, пов’язані з тим, що мова є «цільовим інструментом, під кутом зору завдань, для виконання яких ці властивості призначені». Учений першим указав на розбіжність цілей мовця й адресата, розробив цільову модель мови, однак ототожнення ним мети й

функції мовних одиниць, мабуть, стало причиною того, що складник мети не було перенесено на комунікативну модель.

Третім суперечливим моментом моделі Р. Якобсона була невідповідність компонентного складу моделі важливому положенню про співвідношення повідомлення з універсумом дискурсу. Поняття універсума у дослідника не визначене, однак за непрямими судженнями (приміром, про те, що лінгвістика, яка досліджує обмін словесними значеннями, повинна входити в один комплекс наук із культурною антропологією, котрі досліджують інші типи обмінів у суспільстві), можна припустити, що таким

універсумом Р. Якобсон вважав накопичений етносом або людством комунікативний досвід, що корелює із системою культури, науки, літератури.