3. Мовна норма та її соціальне значення

Норма (літературна норма) – прийняте в суспільній практиці людей правило вимови, вживання слова, граматичної форми, побудови словосполучення, речення (фрази) тощо.

Літературні норми вимови звуків і звукосполучень (орфоепічні), слововживання (лексичні), запису звуків на письмі (графічні), написання слів та їх частин (орфографічні), вживання граматичних форм слів, побудови словосполучень і речень (граматичні), постановки розділових знаків (пунктуаційні), відбору мовних засобів відповідно до умов спілкування (стилістичні) характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Ця остання ознака (стабільність) не суперечить властивості літературної норми змінюватися з часом. За ступенем стійкості літературні норми неоднакові на різних рівнях мовної структури. Найстабільнішими є норми граматичні, оскільки відношення системи і норми в граматиці спираються на усталені зразки і моделі парадигм., словосполучень, речень. Орфографічні норми час від часу зазнають змін відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань з огляду на нові підходи. Наприклад, у четвертому виданні «Українського правопису» змінам підлягають написання слів іншомовного походження з метою наближення їх до української вимови; відновлюється вживання букви ґ для передачі на письмі в словах: ґанок, ґудзик, ґрати, ґринджоли та ін.

Зміни літературної норми можуть бути викликані внутрішньомовними чинниками (явищами аналогії, взаємодією з діалектними формами та ін.) або позамовними (як данина часу, моді, відновлення давньої, забутої норми тощо).

В оцінці норми і варіантів беруть до уваги традиції вживання, поширення, регулярну відтворюваність у мовленні. Наприклад, в українській мові при звертанні до особи нормативною є форма кличного відмінка. Називний відмінок однини у цій функції обмежений.

Норми літературної мови закріплюють традиції, культурні здобутки минулого і водночас регулюють використання не тільки усталених правил, а й появу нових у процесі мовленнєвої діяльності людей.

Дотримання літературних норм усіма, хто використовує українську мову як засіб спілкування, оберігання її від засмічення, суржикового викривлення є обов’язком кожного мовця.

4. Фотнетка як розділ мовознавства. Одиниці фонетики.

Фонетика – це наука про звуковий склад мови, яка вивчає засоби утворення звуків мови, їх зміни в потоці мови, роль у функціонуванні мови як засобу спілкування людей.

фрази, такти, склади і звуки

5. Звуки мови, їх акустична й артикуляційна характеристика. Поняття фонеми. Співвідношення понять фонема і звук.

Фонетика СУЛМ вивчає звуки української мови.

Звук – найменша неподільна мовна одиниця. Звуки людської мови є явищем фізичним. Вони характеризуються загальними фізичними ознаками: мають свою силу (у фонетиці – звучність) та тембр.

Сучасна фонетика включає в себе три аспекти:

1. Акустичний – вивчає звук з точки зору їх фізичних ознак;

2. Артикуляційний – вивчає звук з точки зору роботи, що людина виконує під час вимови і сприймання на слух;

3. Функціональний (лінгвістичний) – (найголовніший з аспектів) вивчає звуки з точки зору їх використання у мові, їх ролі в забезпеченні функціонування мови, як засобу спілкування.

Лінгвістичний виділився в особливу галузь фонетики – фонологію (фонема).

Фонема – найменша неподільна одиниця мови, яка виконує дистинктивну (розподільну) і конститутивну (будівельну) функцію.

Фонема і звук – не тотожні мовні одиниці хоч і пов’язані між собою.

Звук – матеріальний вияв фонеми.

Відмінність між фонемою і звуком:

1. Фонема – соціальне явище (те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливості його вимови).

2. А звук – індивідуальне явище.

3. Фонема – мовна одиниця (мова – характерний для людей вид знакової діяльності)

4. А звук – мовленнєва одиниця (мовлення – процес реалізації мовної діяльності)

5. Фонема – абстрактна одиниця (існує в уяві мовця).

6. Звук (конкретно один) – матеріальне явище, що сприймається на слух.

7. Фонема – величина стала (постійна).

8. Звук – залежна величина.

9. У ролі фонеми можуть виступати різні звуки. В одному звукові можуть збігатись дві фонеми.