• Люди всіх груп вимагають екстреної медичної допомоги. 2 і 1 групи – термінової госпіталізації та лікування.

• Приблизно 10-15% потерпілих в осередках НС потребують стаціонарного лікування в психоневрологічних ЛЗ і не менше 50% терапії в амбулаторно-поліклінічних умовах.

• Досвід ліквідації наслідків різного роду стихійних лих і катастроф свідчить про те, що найбільші труднощі виникають під час організації 1-ої медичної і долікарської допомоги потерпілим з розладами психіки, невротичними станами.

• Весь медичний персонал, що бере участь в рятувальних роботах і особливо лікарі, повинні пам'ятати, що їх правильні, спокійні, упевнені дії, неголосна мова, відсутність зайвої емоційності під час виконання своєї роботи, уміння заспокоїти хворого.

• Першочерговим завданням при НС є виявлення потерпілих із психомоторними розладами, забезпечення їх безпеки і навколишніх, ліквідація обстановки розгубленості, виключення можливості виникнення масової паніки. Спокійні, упевнені дії осіб, що надають допомогу, мають особливо велике "заспокійливе" значення для тієї частини населення, у якої будуть мати місце субшокові (субафектні) психогенні реакції. Ефективність 1-ої медичної і долікарської допомоги обумовлені ступенем підготовленості мед.персоналу і наявністю необхідних медикаментозних засобів.

• Варто пам’ятати ряд важливих особливостей поводження з ураженими, що мають порушення психічної діяльності. У першу чергу необхідно забезпечити безпеку для самого хворого і оточуючих його осіб. У зв'язку з цим необхідно ліквідувати обстановку розгубленості, паніки, нездорової цікавості. Необхідно забрати від хворого гострі предмети, якими можна поколотись або порізатись. Не слід залучати до надання допомоги великої кількості людей – це приводить до суєти, відчуття тривоги, дискомфорту у хворого. Кожен помічник повинен бути проінструктований і чітко знати свої обов’язки. Медичні працівники не повинні виявляти страху до цієї категорії хворих; відношення до них повинне бути дбайливим, спокійним і в той же час рішучим і твердим. Підійти до хворого потрібно впритул, краще збоку, посадити його і щоб уникнути несподіваного удару як би ненароком покласти свої руки на його кисті. Потрібно м'яко й з проявами участі заспокоїти хворого. При різкому збудженні спроби словесного заспокоєння хворого можуть не дати належного результату. В цьому випадку йому слід якнайшвидше ввести заспокійливі середники (транквілізатори, нейролептики). Звичайно, такого хворого необхідно насамперед тактовно умовити прийняти ліки (таблетки, ін’єкції). Якщо хворий не підпускає до себе, озброївшись яким-небудь предметом, до нього слід підходити з декількох сторін одночасно, тримаючи перед собою ковдри, подушки і т.п. Щоб утримати хворого, йому притискають ноги і руки, причому ноги утримують тиском на стегна, а руки - на ділянку плечового суглоба.

• Серйозної помилки припускаються медпрацівники, які тимчасове заспокоєння хворого сприймають як покращення стану, видужання – таке заспокоєння не повинне присипляти пильність медперсоналу. Необхідно пам’ятати основне правило нагляду за хворими з розладами психіки, – це цілодобовий, безупинний, ретельний та дієвий нагляд за ними.

• З огляду на те, що потерпілі з психогеніями негативно реагують на заходи утиску, до них, як говорилось вище, варто удаватися тільки в крайніх випадках (агресивна поведінка, виражене збудження, прагнення до самоушкоджень).

• На догоспітальному етапі при наданні медичної допомоги у вогнищах надзвичайних ситуацій хворих з розладами поведінки та психіки, при відсутності на даний момент лікарів психіатричної служби, поділяють на дві основні групи – потерпілі з психомоторним збудженням та з депресивним синдромом, легка і важка форми.

• Хворим з легкою формою збудження, тобто при відсутності галюцинацій, агресивності, суїцидальних спроб, призначають загальнозаспокійливі середники: екстракт валеріани, настоянку собачої кропиви, валокардін, новопасіт та інш.), транквілізатори (сібазон, фенозепап та інш.) всередину або парентерально в загальноприйнятих дозах.

• При виражених формах психомоторного збудження призначаються нейролептики, а при їх відсутності – транквілізатори. У цих випадках медикаментозні середники бажано вводити в/м’язово або в/венно. Тому в першу чергу медичним працівникам необхідно налагодити з хворим вербальний контакт і умовити його прийняти призначений препарат або, краще, погодитись на ін’єкцію. При цьому доза препарату повинна бути адекватною до стану хворого. Якщо хворий з вищевказаним психомоторним збудженням не погоджується на прийом препарату, тоді необхідний середник слід ввести примусово і бажано – парентерально.

• При відсутності ефекту необхідно повторно ввести інший седативний середник або той же препарат, але в половинній дозі, комбінуючи його з відповідним агоністом.

• При купуванні психотичних станів важливо пам'ятати, що введення нейролептиків може призвести до різних ускладнень: так як вони мають адренолітичну дію, може виникнути колаптоїдний стан. Однак якщо у хворого зберігається збудження після введення нейролептика, то боятися колапсу не варто і можна сміливо повторно вводити препарат в половинній дозі.

• При невротичних реакціях, легких формах психомоторного збудження слід призначати препарати загально-заспокійливої дії, транквілізатори.

• Основна маса уражених психіатричного профілю буде представлена особами з реактивними станами, а також із загостренням хронічних психічних захворювань (розвиток гострих психозів при шизофренії, маніакально-депресивний синдром (МДС), почастішання судомних нападів при епілепсії). У зв'язку з особливостями даного контингенту уражених необхідне значне число мед. персоналу для активного догляду за цією групою хворих, так як останні створюють небезпеку для оточуючих.

• При депресивних станах, при легких їх проявах, призначають загальнозаспокійливі середники, легкі транквілізатори; при депресивних станах, що супроводжуються галюцинаціями та суїцидальними спробами, необхідне введення нейролептиків.

• Депресія може бути проявом маніакально-депресивного синдрому (циркуляторний психоз), і такий хворий може потрапити до лікарів “наче тихий”, але через деякий час може наступити фаза збудження, тому і за хворим з депресивним станом повинен бути постійний, безперервний медичний нагляд.

• Особливо слід відмітити, що вчасно почате лікування уражених із реактивними психозами швидко приводить до зворотного розвитку психозу. Тому тут важлива роль відводиться своєчасній евакуації уражених до лікувальних закладів.

• 6. Етапи медичної евакуації

• Під цим терміном розуміють систему заходів щодо евакуації із зони катастрофи потерпілих, які потребують медичної допомоги та лікування за її межами. Медична евакуація починається з організованого винесення, виведення та вивезення потерпілих із зони катастрофи і завершується доставкою потерпілих до ЛПЗ. Таким чином, медична евакуація забезпечує своєчасність надання медичної допомоги потерпілим та об’єднує розрізнені за місцем і часом лікувально-евакуаційні заходи в єдиний цілісний процес.

• Медична евакуація проводиться за принципом "на себе" – автотранспортом швидкої медичної допомоги, ЛПЗ, спеціальних транспортних формувань тощо. У разі великої кількості потерпілих та нестачі спеціального медичного транспорту, не виключена евакуація "від себе" транспортом об’єкта (підприємства), а також транспортом рятувальних загонів тощо. Залежно від обставин, для евакуації потерпілих може використовуватися спеціальний, пристосований та непристосований автомобільний, залізничний, водний та авіаційний транспорт. Якщо не вистачає спеціального транспорту, можна використовувати транспорт народного господарства, обладнаний спеціальними або підручними пристосуваннями для евакуації важкоуражених (обладнання універсальними санітарними пристосуваннями для встановлення нош УСП-Г, додавання у кузов автомашин баласту, який поліпшує амортизацію, покриття кузовів тентами та інші заходи). Найзручнішими для евакуації потерпілих є автобуси, оснащені типовим санітарним обладнанням (ТСО) для встановлення нош.

• Під час евакуації важливо правильно розмістити потерпілих у санітарному транспорті. Важкоуражених розташовують на ношах у передніх секціях і не вище другого ярусу. Головний кінець нош повинен бути повернутий у бік кабіни і бути на 10-15 см вищим, ніж ножний, щоб зменшити повздовжнє зміщення потерпілих під час руху транспорту.

• Потерпілі, які можуть сидіти, розміщуються в останню чергу на відкидних сидіннях, дерев’яних лавках або дошках, укріплених між боковими бортами кузова автомобіля.

• Потерпілі, які перебувають у стані психічного збудження, під час евакуації фіксуються до нош лямками. Їм вводять заспокійливі препарати. Іноді за таким потерпілим закріплюються супроводжуючі із числа медичного персоналу або легкопотерпілих.

• Як показує досвід роботи у ДСМК, у зонах катастроф найскладнішим етапом є евакуація (винесення, вивезення) потерпілих через завали, вогнища пожеж та інші перешкоди. Якщо немає можливості наблизити транспортні засоби до місць знаходження потерпілих, організується їх винесення на ношах, лямках або саморобних засобах до місць можливого завантаження у транспорт.

• В умовах масових втрат населення особливого значення набуває евакуаційно-транспортне сортування.

• Евакуація з осередків хімічного, бактеріологічного та радіаційного зараження організовується на загальних принципах, але з урахуванням певних особливостей.

• Основна маса важкоуражених СДОР потребує надання першої лікарської допомоги неподалік від осередку ураження та виведення їх з нетранспортабельного стану з наступною евакуацією у найближчий ЛПЗ. Евакуацію до ЛПЗ уражених задушливими СДОР бажано провести у перші 3 години після ураження (небезпека розвитку набряку легенів). Усіх уражених задушливими СДОР, незалежно від ступеня важкості їх стану, евакуювати потрібно на ношах.

• Евакуація хворих з осередків особливо небезпечних інфекцій (ОНІ) залежно від обставин суттєво обмежується або взагалі припиняється. У разі необхідності проведення евакуації з метою недопущення поширення інфекції на шляхах евакуації необхідно суворо дотримувати протиепідемічного режиму. З цією метою визначаються спеціальні шляхи евакуації, забороняється зупинка у населених пунктах у разі перетинання їх. Транспортні засоби, що перевозять хворих з осередків ОНІ, повинні мати запас дезинфікуючих засобів, ємкості для збору виділень хворого. Супроводжуючий персонал повинен користуватися захисним одягом відповідно до певної інфекції.

• Під час евакуації потерпілих із зони радіоактивного забруднення необхідно організувати своєчасне та якісне їх сортування, надання невідкладної допомоги (у разі блювання, колапсу та інших проявів радіаційного ушкодження), проведення санітарної обробки (за показаннями) з наступною евакуацією у спеціальні стаціонари.

• Способи доставки потерпілих до транспорту

• Основна умова визволення потерпілих з-під завалів і під час транспортних катастроф – не допустити додаткового травмування.

• Витягуючи потерпілого з-під завалу, рятівник з боку спини підводить свої руки під його пахви, охоплює китицями передпліччя і витягує потерпілого.

• Перед витягуванням потерпілого з аварійного автомобіля його кладуть горизонтально на сидіння, а ноші встановлюють як продовження сидіння для утворення прямолінійної осі: голова-шия-грудна клітка. Це пов’язано з тим, що під час транспортних аварій часто зустрічаються переломи шийного відділу хребта. У такому разі витягують потерпілого два-три рятівники за голову і скручений одяг або за голову і тулуб.

• Супроводжуючи потерпілого до транспорту, однією рукою беруть його за руку, іншою підтримують під пахву з цього ж боку або кладуть руку потерпілого собі на шию і захоплюють китицю своєю рукою, іншою рукою охоплюють за талію.

• Якщо потерпілий не може пересуватися навіть за допомогою сторонніх, його кладуть на ноші і переносять у салон санітарної машини. Ноші ставлять поряд з потерпілим. У разі можливості доступу до потерпілого, ті, хто надають допомогу, встають з одного боку на однойменне коліно; один підводить руку під голову, шию та спину, інший – під крижі і гомілки. Піднімати треба рівномірно, без поштовхів. Третій, який допомагає, підсовує ноші, утримуючи їх за середину, і злегка підіймає їх край зі свого боку. Потерпілого переносять головою до заднього люка санітарної машини. Несіть, ідучи не в ногу, короткими кроками, злегка згинаючи ноги в колінах.

• Під час спускання сходами або з гори потерпілого переносять ногами вперед, при цьому той, хто йде попереду, підіймає ноші якомога вище, а той, хто позаду, максимально опускає їх, щоб зберегти горизонтальне положення потерпілого.

• Піднімаючись сходами або на гору, потерпілого переносять головою вперед (виключаючи випадки з ушкодженням нижніх кінцівок), зберігаючи горизонтальне положення нош (дії, зворотні спуску).

• Якщо потерпілого переносить одна людина, то праву руку підводить під сідниці, ліву – під його спину і несе поперед себе. Якщо потерпілого переносять двоє, то вони стають по обидва боки на коліно, що ближче до голови потерпілого, підводять одну руку під його спину, другу – під сідниці, піднімають і йдуть, крокуючи не в ногу. Укладаючи на ноші, стають по обидва боки і спочатку опускають сідниці, після цього – спину і голову потерпілого.

• Якщо потерпілого, залежно від його стану, можна перенести сидячи, то роблять "складний замок": той, хто надає допомогу, охоплює правою рукою своє ліве передпліччя, а лівою – передпліччя другого помічника, потерпілого садять на руки, а він обіймає тих, хто несе, за шию.

• Перекладаючи потерпілого з нош на ноші, їх розташовують поруч з порожніми, рятівники стають з боку порожніх нош і перекладають потерпілого, обережно підтягуючи його до себе.

• Закінчення

• Отже, наслідки уражень населення під час аварій та стихій значною мірою залежать від своєчасності надання першої медичної та долікарської допомоги. Досвід ліквідації медичних наслідків надзвичайних ситуацій як на території України, так і за її межами свідчить про недостатню підготовку лікарів, середнього медичного персоналу та й самого населення щодо питань надання медичної допомоги потерпілим і використання найефективніших та найраціональніших форм і методів роботи. Тому підготовка середнього медичного персоналу по даних питаннях має першочергове значення