Дія випромінювання на ембріон і плід.

Внутрішньоутробний розвиток дитини відбувається в 3 періоди:

1. Передімплантація.

2. Органогенез.

3. Фетогенез (плодовий період).

Передімплантація відбувається з моменту запліднення яйцеклітини і до моменту імплантації в слизову матки, тривалість цього періоду 8 діб. Зазнаючи швидкого поділу, запліднена яйцеклітина одночасно рухається по яйцеводу від яєчника до матки і тут занурюється (імплантується) в її слизову оболонку. В період передімплантації радіочутливість зародка залежить від віку в якому він зазнає опромінення.

Найвища чутливість відзначається одразу після занурення спермію в яйцеклітину.

Другий пік радіочутливості зберігається з часом безпосередньо перед імплантацією. Виникає питання чи ризиковано народжувати дитину після цього опромінення. Звичайно, що так, бо доведено, що навіть у дозі 0,01 Гр спостерігались явища поломок і втрати хромосом.

Органогенез період, який триває у людини з 9ї доби до 6 тижня життя після зачаття. У цей період розпочинається диференціювання клітин і утворення його органів, а також частин тіла. Опромінення на початку органогенезу зумовлює часто смерть зародка. Якщо плід і залишається живим, то представлений різноманітними дефектами, каліцтвом, котрі часто називають тератогенними (від імені чудовиська Тереса з грецької міфології) змінами. До найхарактерніших проявів радіаційних тератогенних ефектів належать зміни у скелеті.

Поряд з цим у період органогенезу відмічаються структурні і функціональні порушення ЦНС. У всіх дітей Хіросіми і Нагасакі виявлено порушення нервової системи, що проявлялось мікроцефалії у поєднанні з розумовою відсталістю.

Фетогенез у людини розпочинається з 7-го тижня після зачаття і характеризується відставанням у рості організму і розумовому розвитку. Підводячи підсумок впливу радіації на плід і ембріон можна сказати наступне. Якщо плід не гине в перші дні внутріутробного життя, то новонароджені особи в значній мірі з каліцтвом, вродженими вадами, розумово і фізично недорозвинутими, тривалість їх життя нижче середньої, пристосовуваність до умов навколишнього середовища у них понижена. Ці неповноцінні люди залишаються стерильними або дають високий процент мертвонароджених або потомків з різними уродствами.

Серцево-судинна система.

За допомогою біохімічних, морфофункціональних і електронно-мікроскопічних методів виявлено безпосередні і відділені зміни міокарда після локального опромінення дозою 5-10 Гр. У розвитку радіаційного міокардіофіброзу основну роль відіграє порушення мікроциркуляції внаслідок облітерації ендотеліальних клітин капілярів. Є свідчення про значну радіочутливість ендотелію ендокарда, ушкодження якого призводить до утворення внутрішньошлуночкових тромбів.

Великі кровоносні судини помірно чутливі до опромінення, тобі як у капілярах вже після опромінення дозою 1 Гр порушується проникність.

Органи дихання.

Органи дихання містять клітинні структури, що значно розрізняються за стійкістю до радіації. Так, хрящова тканина повітроносних шляхів і плевра радіорезистентні, лімфатична тканина і судинна система легень, а також бронхіолярний епітелій і клітини, які вистилають альвеоли, радіочутливі. Внаслідок загального опромінення організму в органах дихання виникають зміни, що знаходяться у повній відповідності до розвитку клінічних і анатомічних ознак променевої патології. Наприклад, у першу фазу змін (перші 3-4 доби гострої променевої хвороби) спостерігається набрякання і частковий розпад аргірофільних волокон; гіперемія, діапедез еритроцитів і набряк в альвеолах, субплевральна емфізема. Після латентного періоду розпочинається нова фаза, що характеризується зростанням проникності судин, периваскулярним виходом крові, крововиливами, некрозами, які часто спостерігаються, бактеріальною інфекцією, нейтропенічною бронхопневмонією. У людей, які вижили, відбувається резорбція і регенерація з проліферацією сполучної тканини, склеротичні явища. Зміни органів дихання розвиваються на фоні різко пригнічених клітинних реакцій, тому в розпалі захворювання не відбувається фагоцитозу ні бактерій, ні продуктів тканинного розпаду. Дози, що не справляють значної дії на епітелій, спричинюють тільки слабкий фіброз. Пневмонії, які є вторинними інфекційними ускладненнями можуть стати вирішальною ланкою в летальному кінці променевого ураження організму.

Нервова система.

На відміну від інших критичних систем – кровотворних органів і шлунково-кишкового тракту – зріла нервова тканина являє собою непроліферуючу клітинну систему, що складається з високодиференційованих клітин, заміщення яких в організмі не відбувається.

Поняття про антиоксиданти.

Антиоксиданти - нова група лікарських середників. Її першим синтетичним представником являється дибунол /іонол/, представлений академіком Н.М.Емануелем в якості протипухлинного середника. Антиоксиданти, легко окислюючись інактивують радикали. По механізму біологічної дії антиоксиданти діляться на препарати прямої і непрямої дії. Препарати антиоксидантів прямої дії інгібують вільно-радикальне окислення in vitro і in vivo.

Антиоксиданти непрямої дії ефективні тільки при введені в організм, в модельних системах вони неактивні.

По хімічній природі препарати антиоксидантів класифікуються наступним чином.

1. Антиоксиданти прямої дії:

   1. Фенольні з'вднання - токофероли, убіхіноли, поліфеноли.

   2. Карбонові кислоти - аскорбінова кислота.

   3. Тіолові з’єднання - глутатіон, цистеїн, унітіол.

   4. Глікозиди - препарати алеутерокока, жень-шеня.

   5. Комбіновані препарати - аеровіт, аовіт, глутамевіт.

2. Антиоксиданти непрямої дії:

   1. Амінокислоти-метіонін, глутамінова і ліпоєва кислоти, ліпамід.

   2. Нікотинова кислота і її похідні.

   3. Індуктори антиоксидантних ферментів - рибофлавін.

   4. Амінотіоли - цістамін.

   5. Мікроелементи - селеніт натрія.