4. Бізнес у сільському господарстві має свої особливості:

- тут головний засіб виробництва земля, тому аграрні відносини складаються із приводу використання землі як основного засобу виробництва та розподілу доходу, який вона приносить;

- відтворювальний процес тісно переплітається з природним, тобто залежить від природно-кліматичних умов;

- власність на землю часто відокремлена від її фактичного використання, тобто широко використовується оренда як вид землекористування;

- земля монополізована і як об'єкт власності (тобто кожна ділянка може бути власністю лише одного суб'єкта), і як об'єкт господарювання (кожна ділянка може бути в користуванні лише одного суб'єкта), тому надприбуток у сільському господарстві постійний і набуває форму ренти.

Рента (від латинського реддита – віддана назад) у самому загальному вигляді – це регулярно одержуваний доход від землі, майна, будов не пов'язаний з підприємницькою діяльністю одержувача.

Рента в сільському господарстві – це постійний надприбуток, частина додаткової вартості, що є надлишком над середнім прибутком.

Основні види ренти:

Диференційна рента І виду:

утворюється на кращих і середніх землях за родючістю та місцезнаходженням, привласнюється власниками землі через вищу орендну плату.

Диференційна рента ІІ виду:

Створюється на гірших землях за умови додаткових вкладень капіталу (добрива, зрошення).

Абсолютна рента – створюється на всіх без винятку ділянках землі через неможливість міжгалузевого переливу капіталу в сільське господарство, бо земля монополізована як об'єкт власності. Тому аграрний капітал не бере участі в міжгалузевій конкуренції та утворенні середньої норми прибутку. Середній прибуток тут не утворюється, тому сільськогосподарські продукти продаються не за ціною виробництва, а за вартістю. В свою чергу їх вартість вища через низьку органічну будову капіталу. Надлишок вартості над ціною виробництва і є абсолютна рента.

Абсолютна рента привласнюється власниками землі через вищі ціни сільськогосподарської продукції, порівняно з промисловою. Купуючи сільськогосподарську продукцію, все суспільство через високі ціни, платить своєрідну данину власникам землі, за те, що вони всіх годують.

Монопольна рента – її одержують власники порівняно рідкісних сільськогосподарських продуктів за рахунок споживачів шляхом нерівноцінного (нееквівалентного) обміну.

Ціна землі

Земля - не продукт праці, тому вона не має вартості, але завдяки купівлі-продажу має ціну.

Купівля землі - це купівля того доходу, що вона дає, тобто купівля ренти.

Зараз в усьому світі земля дорожчає, тому що зменшується пропозиція орних земель через їх забудову. Крім того, НТП збільшує можливості одержанні диференційної ренти ІІ, що теж веде до подорожчання землі.

Тема 8. Змішана економіка та її типи. Лекція 11. Сутність та складові змішаної економіки. План:

1. Сутність та складові змішаної економіки.

2. Національні моделі змішаної економіки. Проблеми розбудови ринкової економіки в Україні.

3. Державне регулювання в змішаній економічній системі.

1. Сучасна ринкова економіка (друга половина XX ст.) докорінно відріз­няється від ринкової системи епохи вільної конкуренції. Для неї харак­терні такі особливості: створено умови для розвитку конкуренції та підприємницької діяльності; сформовано розвинену ринкову інфраструктуру; діє система соціального захисту непрацездатного і малозабезпеченого населення; суттєво посилилась роль держави в регулюванні фінансової та кредитної сфер, процесу ціноутворення тощо. Тобто, сучасна ринкова економічна система набула рис урегульованості та певної соціальної орієн­тованості, якісно змінилась у бік так званої "змішаної економіки".

Змішана економічна система - це органічне поєднання вільного підприємництва з економічним контролем суспільства над приватними інститутами. Вона має такі основні ознаки:

• взаємодія колективної, приватної і державної власності та різних форм господарювання, породжених ними;

• державне регулювання національної економіки з метою стимулювання сукупної пропозиції та сукупного попиту;

• відносна стійкість і стабільність розвитку на-основі збалансування різнорідних економічних інтересів;

• здатність амортизувати циклічні коливання, запобігати глибоким економічним спадам і пом'якшувати соціальні конфлікти;

• забезпечення свободи і економічної рівності суб'єктів господарювання;

- чітка соціальна спрямованість розвитку національного госпо­дарства на основі економічного зростання.

Отже, органічний характер змішаної економіки визначається тим, що вона являє собою не співіснування або паралельний розвиток кожного з секторів господарювання, а їх функціонування і розвиток на основі взаємопроникнення, взаємопереплетіння та взаємодії, переходу одного типу господарювання в інший. Іншими словами, складові змішаної економіки перебувають у суперечливій єдності, і їй притаманна нова соціально - економічна якість.

Для змішаної економіки сучасних розвинених країн характерне поєднання принципів самостійності та певної централізації в управлінні національним виробництвом. Це стосується не лише відносин між державою і корпораціями, а й організації економічної діяльності самих корпорацій. Будучи певною мірою централізованою системою, велика корпорація всіляко стимулює розвиток підприємницької діяльності у власних межах, надає великої самостійності її складовим ланкам. Отже, в змішаній еконо­мічній системі поєднується регулювальна роль ринкових механізмів у державним управлінням національною економікою. Це пов'язано з існу­ванням суспільних колективних благ (розвиток освіти, культури, науки, здійснення медичного обслуговування), зовнішньоекономічною діяль­ністю, створенням ефективної системи соціального захисту населення тощо. Уряди таких країн доповнюють ринкові механізми спеціально розробленою економічною політикою, спрямованою на підвищення її соціально-економічної ефективності. Держава, спираючись на грошово-бюджетні, податкові та кредитні важелі, активно впливає на пропор­ційний розвиток національної економіки, зайнятість населення, бореться з безробіттям та інфляцією. Усе це означає, що в реальному житті існують не взагалі ринкові системи господарювання, а їх конкретні національні моделі.

2. Національні моделі змішаної економіки на сучасному етапі існують різні національні моделі змішаної еконо­міки: американська, німецька, шведська, японська та ін. Вони відрізня­ються як розмірами та співвідношенням державного і приватного секторів у національній економіці, так і структурою, а також методами державного регулювання економіки. Різноманітність національних моделей змішаної економіки визначається: конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування змішаної економіки у вигляді державного регулювання та ринкового саморегулювання; специфічними для кожної країни умовами і формами становлення цього типу економіки (економічними, соціально-психологічними, політичними, культурологічними); етапом, на якому перебуває країна при переході до змішаної економіки, зокрема рівнем завершеності технологічної та структурної перебудови її економіки.

Цим зумовлене існування цілого ряду національних моделей змішаної економіки, які можуть змінюватись у часі та залежно від дії багатьох факторів.

Сучасна економіка США, маючи ринковий характер, зазнає активного впливу держави. Уряд, спираючись на відповідну грошово-кредитну, податкову, амортизаційну та інші форми економічної політики, сприяє стабільності та зростанню національного виробництва, перерозподіляє доходи, всебічно підтримує підприємництво, бореться з безробіттям та інфляцією. Усе це характеризує економіку США як змішану економіку. Проте роль федерального уряду в регулюванні економіки США менша, ніж в інших розвинутих країнах. Так, у цій країні надання багатьох соціальних послуг не перебуває у компетенції держави. Одна з причин того, що США мають відносно мало державних програм соціального забезпечення порівняно із Західною Європою, полягає в тому, що велика кількість соціальних послуг надається безпосередньо іншими частинами громадянського суспільства. Це зумовлено історичними, культурними, політичними та іншими чинниками.

У Швеції, незважаючи на те, що понад 90% господарської діяльності зосереджено у приватному секторі, держава бере активну участь в еконо­мічному і соціальному житті суспільства. Вона відіграє головну роль у забезпеченні економічної стабільності, захисті довкілля, розподілі й пере­розподілі доходів через державні програми видатків на соціальні потреби. За моделлю змішаної економіки розвивається і Німеччина.

Японська модель економіки характеризується досить розвинутим інди­кативним плануванням і урядовою координацією економічної діяльності приватного сектору. Фірми разом із міністерствами розробляють страте­гічні напрями розвитку національної економіки та визначають ключові галузі для вкладення капіталів.

За останнє десятиріччя в країнах з розвиненою ринковою економікою відбулася зміна пріоритетів державного регулювання національного господарства. Вона проявилась у тому, що на перший план поряд зі стиму­люванням розвитку конкуренції виходять дії уряду, спрямовані на поліп­шення якісних особливостей розвитку національного виробництва, заходи з приведення в дію стимулів для всебічного розвитку працівників, забезпе­чення вищої якості життя населення країни.

Отже, сутність різноманітних моделей розвитку національних ринкових економік полягає в тому, що в них поєднується регулювальна роль ринкових механізмів з державним управлінням на макроекономічному рівні, що дає змогу підвищити темпи економічного зростання і на цій підставі ефективніше розв'язувати соціальні питання, враховувати та поєд­нувати економічні інтереси всіх членів суспільства.

На сучасному етапі багато розвинених країн світу перейшли до соціальної ринкової економіки. Найважливішими критеріями цієї моделі є оптимальне поєднання ринкового і планового господарства, тобто розвиток регульованої ринкової економіки поєднується з відповідною системою соціального захисту населення.

Тобто, соціально-ринкова економіка - це такий тип економіч­ного розвитку національного господарства, коли свобода ринку і підприєм­ництва тісно поєднується з демократичністю і соціальним захистом усіх членів суспільства. Ця економічна система має чимало спільного з системою змішаної економіки. Зокрема, вона побудована на основі пере­важання приватної власності та ринку, їх оптимального поєднання з державною власністю та прямим регулюванням національної економіки державою в суспільних інтересах, розвитку державного сектора, прове­денням національного економічного планування та активної соціальної політики.

3.Одна з найгостріших і дискусійних проблем в макроекономіці стосується можливості економіки через механізм ринкового саморегулювання встановлювати довгострокову рівновагу з повною зайнятістю і обсягом виробництва.

Два основні підходи до проблеми загальної рівноваги одержали назву класичної та кейнсіанської макроекономічних моделей.

Прихильники класичного підходу вважають, що ціни і зарплата достатньо гнучкі і економіка сама на тривалий період встановлює рівновагу з повною зайнятістю і обсягами виробництва, отже, вона може обійтись і без державного регулювання.

Це твердження базується на законі Ж-Б Сея, згідно з яким всяка пропозиція створює рівний собі попит.

Кейнсіанський підхід базується на конкретній ситуації в економіці, яка склалася в роки економічної кризи 1929 – 1933 рр. і показала, що ціни і зарплата недостатньо гнучкі, щоб надовго забезпечити макроекономічну рівновагу з повною зайнятістю і обсягами виробництва, а сукупний попит створює власну пропозицію.

Рівновага в економіці можлива і при неповних обсягах виробництва, неповній зайнятості. В довгостроковому періоді через механізм саморегулювання неможливе повернення до такого обсягу виробництва, який відповідав би потенційним можливостям економіки. Тому об'єктивно необхідним є державне регулювання економіки.

Нерегульованого ринку взагалі не буває, оскільки певного впливу на економіку потребує навіть ідеальний вільний ринок.

Є сфери економіки, де механізм ринкового саморегулювання взагалі не спрацьовує.

Це – мінімально необхідні межі втручання держави в економіку:

1. правильна організація грошового обігу.

2. надання державою суспільних робіт і послуг (оборона, охорона правопорядку, будівництво доріг).

3. усунення зовнішніх ефектів (забруднення навколишнього середовища).

Обмеженість і суперечливість механізму ринкового саморегулювання робить необхідним і ширшу участь держави в господарському житті.

Це - максимально допустимі межі державного регулювання:

1. Перерозподіл доходів.

2. Зайнятість населення.

3. Боротьба з монополізмом і інфляцією.

4. Регіональна політика.

5. Реалізація національних інтересів в світовій економіці.

Таким чином, в цілому необхідність державного регулювання як активного втручання держави в економіку пояснюється:

1. Необхідністю підтримки умов для саморегулювання.

2. Недоліками саморегулювання і необхідністю їх подолання.

3. Потребою певного перерозподілу доходів, підвищення доступності деяких товарів і послуг.

Сутність державного регулювання.

Державне регулювання економіки – це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці з метою орієнтації господарюючих суб'єктів на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики.

П. Самуэльсон визначає три основні функції державного регулювання.

1. ефективність – вироблення господарського законодавства, боротьба з монополізмом, стимулювання НТП.

2. стабільність – антикризова, антициклічна політика держави.

3. справедливість – захист приватної власності, перерозподіл доходів.

Таким чином в ринковій економіці є і ринкове саморегулювання і державне регулювання економіки. Основним є ринкове саморегулювання, оскільки воно здійснюється за об'єктивними економічними законами, а державне регулювання, як суб'єктивний процес, доповнює, корегує ринковий механізм. П. Самуэльсон підкреслює, що обидві сторони управління і держава і ринок істотні «Управляти економікою за відсутності того або іншого все одно, що намагатися аплодувати однією рукою.»

Методи державного регулювання економіки:

1. прямі або адміністративні

2. непрямі або економічні.

2. Є дві основні моделі державного регулювання економіки:

а) кейнсіанська – дія фіскальними інструментами на сукупний попит, обсяги виробництва, зайнятість.

Монетаристська - грошово-кредитне регулювання економіки, тобто дія на неї через грошову масу.