2. Особливості англійського права

Характеризуючи правову систему Англії слід зазначити, що англійське право діє лише на території Англії та в Уельсі. В Шотландії діє своє шотландське право, яке відрізняється рядом особливостей, наприклад, кодифікацією. Певними особливостями також відрізняється правова система Північної Ірландії. Тому англійське право, не можна назвати ні правом Сполученого Королівства, ні правом Великобританії, тому що Північна Ірландія, Шотландія, острови Ла-Маншу і острів Мен не підпорядковуються англійському праву. Саме тому не вживається термін “британське право”.

1). Особливістю англійського праває те, що воно на відміну від романо-германського права, розвивалось не в університетах, не доктринально вченими-юристами, а юристами-практиками.

Крім того, Англія не сприйняла римське право, в якому основне місце займає цивільне право, в якості зразка. І саме тому правова система Англії не визнає поділу права на приватне і публічне. Також не визнається виділення торгового права із норм цивільного права, як це прийнято у Франції, в Німеччині і в багатьох інших країнах. Пояснюється це принципом верховенства права.

Принцип верховенства права– це фундаментальний конституційний принцип. У відповідності до його вимог всі визнаються рівними перед правом, тому що закон не являється єдиним (або основним) джерелом правових норм. Держава виступає на правовому полі лише як один із суб”єктів права поряд з приватними особами. Саме тому і держава, яка відстоює публічний інтерес, і окремі індивіди, які відстоють свої приватні інтереси повинні доводити в суді свою правоту кожного разу, коли вони звертаються за првосуддям.

У відповідності до принципу верховенства права, англійський суд не виступає на боці держави. Ось чому ніхто не може звинуватити суддів в тому, що вони перебувають у змові з тими, у кого в руках перебуває політична влада [1.с.79].

2). Англійське право характеризується відсутністю суворої галузевої класифікації, хоча базові галузі стабільно розвивались. Для англійського права характериним є високий рівень розвитку юридичного процесу на основі якого і розвиваються матеріальні галузі права. Це одна із ознак, яка кардинально відрізняє англійське право від романо-германського. Процедура розгляду спорів має для суддів найважливіше значення.

Існування в Англії суду присяжних також сприяло стрімкому розвитку процесуального права, оскільки суддя вирішував лише питання права, а питання факту вирішувались присяжними.

3). В Англії основним джерелом права продовжують залишатись прецеденти. Тому є всі підстави віднести правову систему Англії до прецедентного типу права. Цей тип права характеризується тим, що рішення вищих судів мають обов”язкову силу як для них самих, так і для судів нижчих інстанцій.

В системі англійського прецедентного права виділяють загальне право і право справедливості. Взагалі поділ права на загальне і право справедливості в Англії розглядається як фундаментальна характеристика англійської правової системи.

Формування загального права почалось з ХІ ст. І сьогодні воно продовжує відігравати суттєву роль в правовій системі як її провідний компонент.

Право справедливості історично виникає із рішень спеціалізованого органу – Суду канцлера, який спочатку не був зв”язаний нормами загального права. В Англії право справедливості як самостійне право існує поряд із загальним правом з ХV ст. Після реформи 1863 – 1875 рр. право справедливості формально зливається із загальним правом, але фактично його норми продовжують поширюватись на ряд найбільш важливих областей цивільного права. Наприклад, до права справедливості належать норми, які регламентують інститути довірительної власності, відповідальність за заподіяння шкоди та ряд інших областей цивільно-правового регулювання [1.с.80-81].

4). Норми прецедентного права з”явились при розгляді судами конкретних справ, у зв”язку з цим вони не мають абстрактного характеру, оскільки вони розраховані на вирішення конкретних спорів, а не на встановлення правил поведінки в майбутньому.

Особливості багатовікового розвитку права Англії як права прецедентного зумовили внутрішню протирічивість його системи, яка вцілому важко піддається систематизації. Ні одна галузь англійського права не кодифікована повністю, вважається, що право Англії уникло кодифікації. Таким чином, для правової системи Англії нехарактерна кодифікація.

Разом з тим, слід зазначити, що з практичної точки зору англійське право продовжує залишатись досить ефективним, гнучким та соціально-орієнтованим інструментом.

5). Між судовим прецедентом та існуючою судовою практикою, як сумарним результатом рогляду конкретних справ неможна ставити знак рівності. Прецедент на відміну від практики, створюється окремо прийнятим судовим рішенням, яке вправі прийняти лише вищі судові інстанції. Так, в Англії рішення палати лордів є обов”язковими для всіх судів, рішення Апеляційного суду – обов”язкові для нього самого, а також для судів нижчих інстанцій. Норми, які містяться в прецедентах можуть формулювати положення, які відсутні в нормативних актах, а також тлумачити і роз”яснювати статті діючого права. Здійснюючи тлумачення правових норм, суд може їх змінювати.

Судовий прецедент забезпечує ефективність, прогнозованість та одноманітність судової практики. Ефективність знаходить свій прояв в швидкому прийнятті рішення на підставі розглянутих раніше аналогічних справ. Прогнозованість означає передбачуваність рішень судових органів, які відповідають існуючим прецедентам. Одноманітність проявляється в однаковому підході до аналогічних справ на підставі прецеденту.

6). Законодавство (статутне право) як, джерело права поступово набуває все більшого значення в правовій системі Англії. Зростає роль закону, більш помітним стає вплив міжнародного європейського права. Змінюються правові концепції і підходи англійських юристів до правотворчості і право застосування. Однак, не дивлячись на бурхливий розвиток законодавства, в останній час, продовжує діяти принцип, у відповідності з яким норма закону набуває реального змісту лише після застосування її в суді [2.с.250].

В сучасних умовах прецедентне право продовжує зберігати свої позиції в правовій системі Англії. Воно залишається самостійним і повноцінним джерелом права. Норми прецедентного права безпосередньо регулюють ряд найбільш важливих інститутів сучасного права Англії, зокрема – договірне, зобов”язальне та інші інститути права. Прецеденти супроводжують практику застосування законодавства, оскільки на суди покладено завдання тлумачити, уточнювати і розвивати положення статуного права. Фактично без прецедентного права в умовах Англії статутне право втрачає своє значення і не може застосовуватись [1.с.82].

Саме тому прецедент продовжує залишатись в англійському праві основним джерелом права. Наявність судового прецеденту реально робить рівнозначними законодавчу, виконавчу та судову владу, кожна з яких уповноважена приймати акти, які є джерелом права.