2.2. Типологія героя в романі «Власник»

Відкривається епопея про Форсайтів (роман «Власник») описом прийому у старого Джолиона Форсайта – патріарха династії – з приводу заручин його внучки Джун, яка збирається піти, з точки зору Форсайтов, на страшний мезальянс – вийти заміж за нікому не відомого, жебрака архітектора Філіпа Босини. Зібралися три покоління Форсайтов, з якими Голсуорсі детально знайомить читача. У них різні характери, зовнішність і заняття, але існує щось спільне і непорушне, що завжди об'єднувало і буде їх об'єднувати фамільно, хоча «між будь-якими трьома членами сім'ї не було нічого вартого назви симпатії, жоден не відчував розташування до іншого». «Коли Форсайт святкував заручини, – продовжує автор, – весілля чи народження, все Форсайт бували в зборі; коли Форсайт помира, але до цих пір з Форсайтами цього не траплялося, – вони не вмирали». [7, с. 5] Смерть суперечила їхнім принципам, і вони брали проти неї всі запобіжні заходи, інстинктивної обережності, як роблять дуже життєздатні люди, повстають проти посягання на їх власність. Ось воно, те слово, яке визначає дух форсайтского характеру, його суть, його кредо – власність. Не випадково перша книга, яка розповідає про один з головних героїв роману, Сомсе Форсайте, називається «Власник». Середа Сомса «живе і зберігається у власному соку, назва якому – Почуття Власності» – так закінчує Голсуорсі своє коротке передмову до роману. Всередині форсайтівського клану, як і в суспільстві, панує закон конкуренції. Перше покоління Форсайтів, шестеро братів – Джоліон, близнюки Джеймс і Суїзін, а також Ніколас, Роджер і Тімоті – перебувають у суперництві, хто з них успішніший і багатший. [27, c. 383]

Кожен з шести братів Форсайтів боїться, що хтось із п'яти інших «коштує» більше, ніж він сам. У Гордого Доссета було десятеро дітей (шість синів та чотири дочки), і всі до цього часу живі, а наступне покоління нараховує вже двадцять одного молодого Форсайта. Сім'я тепер належить до верхівки англійської буржуазії, серед її членів – фінансисти, збирачі податків, купці, видавці, юристи, посередники, агенти з продажу землі, рантьє, члени акціонерних товариств. Однак центральну сюжетну лінію в романі «Власник» складає сімейна трагедія Сомса Форсайта, сина Джеймса, племінника «старого Джоліона».Образ Сомса – центральна фігура двох трилогій Ґолсуорсі. Автор зобразив свого героя і зсередини, і ззовні, очами ворогів і друзів, у думках, почуттях, вчинках, у відношенні до сім'ї, шлюбу, подружніх стосунків, а також у ставленні до бізнесу, суспільства, мистецтва, історії, політики. Він людина досить розумна, спостережлива, але обмежена у своїх поняттях, привитих кланом, до якого він належав – типовий оплот консерватизму і буржуазного середовища. Здібний і розумний від природи, Сомс спрямовує свою енергію на накопичення капіталу. Заради цього він відмовляється від державної служби, віддаючи перевагу, як і його батько, практиці присяжного повіреного. Сомс підтримує тільки ділові зв'язки, у нього немає друзів, і він не відчуває потреби духовного спілкування ні з ким, крім Ірен, котра завжди ухиляється від такого спілкування, залишаючись недоступною і далекою. Власницький інстинкт придушує людяні риси в Сомсі, заважає розкриттю кращих рис його особистості. [21, c. 389]

Однак у романі Ґолсуорсі ми вперше в англійській літературі бачимо такий глибокий, послідовний аналіз власницької психології, що виявляється у всьому, починаючи від поглядів Форсайтів на колонії Британської імперії і закінчуючи їхнім ставленням до свого меню. Всіх їх об'єднує власницька самовпевненість, розмови у їхньому середовищі постійно крутяться навколо курсу акцій, дивідендів, вартості будинків і речей. Ім'я «Форсайти» стало загальною назвою, загальною характеристикою вищих кіл буржуазії, де власність – мета усього життя і помислів.

Свої негаразди в сім'ї Сомс всіляко приховує від оточуючих, але крах його сімейного життя неминучий. Форсайти сприймають його дружину як щось незвичне і стороннє у їхньому колі. Золотоволоса, з темними очима Ірен схожа на язичницьку богиню, вона сповнена привабливості і шарму, відрізняється витонченістю смаку і манер. Після смерті батька – професора Ерона – молода дівчина залишилася без засобів до існування і врешті решт була змушена погодитися вийти заміж за Сомса, що півтора року вперто домагався її руки. Заміж вона вийшла без кохання, повіривши обіцянкам нареченого, що, якщо шлюб буде невдалим, вона отримає повну свободу.

Однак з самого початку подружніх стосунків Ірен зрозуміла, яку помилку вона зробила, що стало причиною нещастя для них обох – і самої Ірен, і Сомса. Ірен не просто не любить свого чоловіка – вона відчуває справжню огиду до нього. Спочатку вона намагається пересилити себе, та з часом ця огида стає нестерпною. Її пригнічує замкнене середовище, де їй відведено роль прекрасної речі, такої собі прикраси в домі свого чоловіка, володіння котрою тішить його власницьку самовпевненість.

Сомс любить її по-своєму, але це любов власницька, він постійно страждає від ревнощів. Так, на балу у дяді Роджера він з роздратуванням спостерігає, як його дружина танцює з іншими чоловіками, але сам не танцює з нею, оскільки в ті часі в їхньому оточенні танцювати з власною дружиною вважалося непопулярним. «Он редко оставлял Ирэн одну в обществе и, даже когда светские обязанности разъединяли их, следил за ней глазами, в которых сквозила странная настороженность и тоска». [7, с. 32] Великим задоволенням для нього були прогулянки з дружиною в парку, тому що відчуття, що весь Лондон дивиться на нього, власника цієї чарівної жінки, наповнювало його серце великою, хоч і прихованою, радістю: «That was one of the past delights of the first two seasons of his married life, when to feel himself the possessor of this gracious creature before all London had been his greatest, though secret, pride».[8, с. 35]

Сомс дарує Ірен багато прикрас, коштовностей, гарне вбрання, але це знову ж таки головним чином для того, щоб інші побачили, що його дружина найгарніша і вбрана найкраще з інших жінок. Він не усвідомлює, що цього недостатньо для щастя жінки, що між ними немає душевної близькості. Пасивність і зовнішня покірність дружини дратує Сомса, та з часом це переростає у холодність і неприховану неприязнь до нього, що доводить Сомса до нестями. «Он не мог понять, почему Ирэн так плохо относится к нему. Ведь он как будто не пьяница! Разве он влез в долги, играет в карты, несдержан на язык, груб; разве он заводит предосудительные знакомства; проводит ночи вне дома? Совсем на оборот!» [7, с. 74]

Успішний у справах Сомс доручає Філіпу Босіні будівництво нового заміського будинку на околиці Лондона, в Робін-Хіллі. Його все більше тривожить симпатія, що виникла між його дружиною і молодим архітектором, яка поступово переростає у взаємне глибоке почуття. Даремно Ірен заводить розмову про розлучення, чоловік вважає, що має право власності на жінку, і не має намірів потурати її примхам. Він не бажає нічого слухати, і лише докоряє їй тим, що вона не розуміє, в чому полягають обов'язки дружини. Чотири роки тому Сомса захопила хвилююча краса Ірен, і він не бажає розлучатися з тим, що завойовано.

Слід віддати йому належне – він одружився через кохання з дівчиною без будь-якого капіталу, що траплялося досить рідко з представниками його клану, для яких шлюб був передусім цивільною угодою і можливістю приєднати до свого капіталу посаг дружини. Батько Сомса Джеймс бачив у такій невигідній партії певну підстраховку. «Если у Ирэн нет своих средств, значит она не наделает ошибок; потому что ходили слухи.. ходили слухи, будто она просит отдельную комнату, но Сомс, конечно, не…» [7, с. 33] Проте Сомс, по суті, нічим не поступився в ім'я своєї любові до Ірен. Подібно до того, як він, купуючи картини, підраховує можливий прибуток від перепродажу, так і Ірен оцінюється ним як цінне придбання.

Показуючи перипетії сімейної драми, Ґолсуорсі зображає Сомса як чоловіка-власника, котрий рахується тільки з своїми почуттями, не бажає розлучатися з тим, що було ним завойовано, проявляє жадібність бульдога, знаючи, що за його спиною стоїть власницьке суспільство, що на його стороні закон. Сомс – як власник – не уявляє собі, що у дружини можуть бути свої погляди на речі, своя воля, що для щастя необхідна духовна спорідненість. Він регламентує її життя і задоволення. Завжди і всюди оберігає її як свою власність. «Сомс любил, чтобы Ирэн выходила к обеду декольтированной; это давало ему неизъяснимое чувство превосходства над большинством знакомых, жены которых, обедая дома, ограничивались домашними платьями или закрытыми вечерними туалетами.» [7, с. 86]

В своїй передмові до «Саги» Ґолсуорсі писав про те, що трагедія Сомса - «дуже проста, але непоправна трагедія людини, що не викликає до себе любові і притому недостатньо товстошкірої для того, щоб ця обставина не дійшла до її свідомості». «… the tragedy of whose life is the very simple, uncontrollable tragedy of being unlovable, without quite a thick enough skin to be thoroughly unconscious of the fact.». [8]

Проте страждання Сомса не роблять його прозорливим. Лише на мить «він зрадив у собі Форсайта – забув себе самого, піднявся в чисті висоти безкорисливості й непрактичності». Це сталося тоді, коли він переконався в тому, що, залишивши його дім, Ірен не взяла з собою подаровані ним коштовності. Читаючи залишену нею записку, Сомс розуміє, що й вона страждає. В цей момент людина в ньому перемагає власника. Але тільки на одну мить. В кінці роману власник вже знову готовий святкувати перемогу.

Разом з тим у зображенні цієї драми, як і в майстерному втіленні форсайтизму в живих образах, відчувається, що письменник знав форсайтський світ «зсередини».

Біографічні дані говорять про те, що до цього світу належала і сім'я, в котрій виріс Ґолсуорсі. Багато з того, що зображено у «Власнику» і більш пізньому романі, «В петлі», було пережито і вистраждано ним самим. (Такою ж гідною осуду, на погляд сім'ї самого Ґолсуорсі, була його любов до Ади Ґолсуорсі, дружини його двоюрідного брата, що володів, як видно, рисами Сомса Форсайта. Джону Ґолсуорсі довелося приховувати свої стосунки з Адою від свого батька аж до смерті останнього, а потім пройти через процес розірвання шлюбу, на котрому він повинен був фігурувати в якості співвідповідача, і вичекати встановлений законом шестимісячний строк. Тільки після цього – в цілому через десять років - він зміг одружитися з Адою.)

Реалістична майстерність Дж. Голсуорсі виявилась в його умінні створювати яскраві характери, розкривати особливість кожного з них. Так, принципи типовості і всебічності фіксуємо і в зображенны образу Сомса, про якого говорять як про «людину, пройняту всіма забобонами та віруваннями свого класу».