Трупні зміни

Трупні зміни, які є абсолютними ознаками смерті, - це процеси, що розвиваються у мертвому тілі, інтенсивність і вираженість котрих залежить від багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, у тому числі від часу, і які проявляються певними ознаками.

У судовій медицині трупні явища поділяють на 2 групи: на ранні (тобто такі, що розвиваються протягом перших годин і доби після смерті) і на пізні (або трансформативні), які розви­ваються звичайно з 2-3 доби і відбуваються в трупі протягом більш-менш тривалого строку, аж до повного його скелетування.

До ранніх змін відносять охолодження трупа, висихання, трупні плями, трупне заклякання, автоліз. Пізні трупні явища поділяють на руйнуючі труп (або знищувальні - гниття, руй­нація трупа тваринами чи рослинами) і консервуючі його (або ті, що зберігають труп, - муміфікація, жировіск, торф'яне дуб­лення, збереження трупа у певних середовищах: льоду, сольових розчинах, нафті тощо).

70

Ранні трупні зміни

Охолодження трупа (аі^ог гтюгШ). Смерть означає повне припинення функцій організму, зокрема вироблення тепла, шіаслідок чого після настання смерті температура тіла, хоча й попільно, але неухильно починає знижуватися. Охолодження тіла і.ілежить від температури і вологості навколишнього середовища, під наявності одягу, від властивостей поверхні, де розташований груп, від причини смерті, від вгодованості тіла, віку тощо. Як правило, охолодження трупа повністю закінчується протягом першої доби з моменту смерті (Д.П. Косоротов, М.І. Авдєєв).

Зниження температури починається з відкритих частин тіла і триває до тих пір, поки вона не стане на 0,5-2 °С нижчою від температури навколишнього середовища (за рахунок випаро­вування вологи).

Вважають, що при так званій "кімнатній" температурі (18-20 "('.) температура трупа знижується в середньому на 1 градус за І год (М.В. Попов, М.І. Райський, М.І. Авдєєв та ін.).

Дослідження, проведені електротермометром на 104 трупах Л Л. Сартаном (1969), показали, що в динаміці охолодження ірупа при відносно постійній температурі оточуючого повітря мас місце чітко виражена закономірність: в перші 4 год після < мерті температура трупа зменшується на 1,5-2,5 °С за 1 год, в и.їх тупні 6 годин - на 1-1,5 °С за 1 год, а потім на десяті частки ір.ідуса за 1 год з тривалим поступовим сповільненням. Автор ні,а тує, що причина смерті, стать, вік і наявність алкоголю помітного впливу на швидкість охолодження трупа не мають.

Для більш точного визначення закономірностей-зниження м-мператури трупа і врахування можливих різноманітних ф.і морів, що впливають на швидкість охолодження, необхідно вимірювати температуру трупа через певний час (через 0,5 чи 1 і чи) па початку і в кінці огляду трупа на місці події.

У звичайних умовах, якщо тіло людини має температуру 20 °С і нижче, то це є достовірною ознакою смерті.

бувають і незвичайні випадки.

У березні 1961 р. у морг лікарні одного з радгоспів Казахстану ці" і.жили труп чоловіка. Він замерз у полі. Постукування по тілу

71

викликало глухий звук, як від ударів по дереву. Температура на поверхні тіла була нижчою нуля за Цельсієм. Очі були широко розкриті й на них утворилася льодяна кірочка. Пульс і дихання не прослухувались... Але лікар П.С. Абрамян почав зігрівати тіло теплою водою, стимулювати серцеву діяльність тощо. Через 1,5 год пацієнт "ожив", але довелося ампутувати у нього пальці рук.

Температура тіла може мати значення як ознака смерті і для визначення часу її настання. Запропоновані формули для визначення за температурою трупа давності настання смерті. Проте визначення давності смерті тільки за ступенем охолодження трупа не є точним і надійним. Треба врахувати й інші дані.

Досліджують охолодження трупа тактильно, а температуру термометром, на якому є шкала від +5-10 °С до +35-40 °С, у роті або в прямій кишці.

Трупне висихання (сіезіссаііо). Через деякий час після смерті, внаслідок випарювання вологи з поверхні трупа, спостерігають висихання. Воно починається перш за все на місцях, позбавлених епідермісу, на слизових оболонках губ і очей. Губи темнішають, зморщуються і стають більш щільними, жорсткими. Якщо очі були відкриті, то ділянки поверхні очного яблука між відкритими повіками поступово стають жовто-сірими, тьмяніють і дещо зморщуються. Якщо розсунути повіки, то ці ділянки дуже добре виділяються у вигляді видовжених три-^ кутників, основа яких повернута до райдужки, а верхівки - до кутів ока (так звані плями Лярше). Ці плями служать абсолютною ознакою дійсної смерті. Вони формуються не раніше 5-6 год після смерті.

З часом висихання відбувається на тих місцях, де шкіра більш тонка - на кінчиках пальців, на мошонці, на мїсцяд, що піддавались тисненню (без пошкодження шкіри), наприклад, у ділянці странгуляційної борозни.

Якщо епідерміс пошкоджений, то в цих місцях висихання шкіри відбувається дуже швидко. Пошкоджене місце твердішає і темніє, поверхня часто нерівна, нерідко трохи западає порівняно з навко-

72

ііпцпьою шкірою. Ці ділянки тяжко розрізати, на розрізі вони * ухі і більш тонкі. Це так звані пергаментні плями. Просторі пергаментні плями утворюються на місці опіків II ступеня, на і рудих при проведенні штучного дихання за Сільвестром чи ропиранні шкіри тощо.

Висихання, пергаментсщія - процес посмертний, проте пер-і.іментні плями можуть виникати як на місці прижиттєвих, так і па місці посмертних пошкоджень.

Строки розвитку висихання різноманітні, що значною мірою і.і./іежить від навколишнього середовища. Чим сухіше повітря, чим вища температура і більший рух повітря, тим швидше й інтенсивніше відбувається висихання. Для визначення давності настання смерті явищем висихання не користуються.

Пергаментні плями - це місцеве, часткове висихання трупа, іч не треба плутати із загальним висиханням трупа (муміфі­кацією), що відноситься до пізніх трупних змін.

Трупні плями (ііуогєз тогііз) - це посмертне стікання крові під власною вагою в нижче розташовані ділянки тіла, (купчення її, переповнення дрібних судин і просвічування через шкіру. Звичайно це просторі суцільні синьо-багряні ділянки шкіри, що не піддавались тиску при лежачому положенні трупа. І'они відіграють виключну роль у судово-медичній практиці. 1 рунні плями є однією з перших абсолютних ознак смерті, "скільки з'являються через 1,5-2 год після зупинки серцевої /пильності.

Вже давно у розвитку трупних плям виділяли кілька стадій. Наприклад, Бруардель, Машка, Ігнатовський, Оболонський, І \ ано, Штрассман у процесі утворення трупних плям розрізняли /ті стадії: гіпостаз та імбібіцію.

У 1915 році М.С. Бокаріус поділив розвиток трупних плям її і 3 стадії: трупний гіпостаз, трупний набряк і несправжній і рунний синяк. Проте такий поділ трупних плям не закріпився , практиці.

Зараз широко розповсюджений наступний поділ трупних плям ні З стадії, запропонований А.П. Осіповою-Райською і М.І. Райсь-іим у 1928 році: гіпостаз (до 8-12 год), стаз або дифузія (до 24-36

73

год), імбібіція (після 36-48 год з моменту настання смерті). Поділ розвитку трупних плям на стадії умовний, оскільки вони переходять одна в іншу поступово (М.І. Авдєєв, 1966).

Більшість учених вважає, що трупні плями з'являються в середньому через 2-4 год після смерті, нерідко - через 1-1,5 год, або пізніше - через 6-8 год.

Досліджують трупні плями шляхом натискання на них великим пальцем по середній лінії в поперековій ділянці. В стадії гіпостазу трупна пляма при натисненні зникає внаслідок витиснення майже незміненої крові з судин. Після припинення тиснення кров по судинах швидко повертається і колір трупної плями відновлюється. При перевертанні трупа вони можуть зовсім зникнути з первісного місця, а потім з'явитися на новому, нижче розташованому місці.

У стадії стазу (дифузії) кров, яка згусла внаслідок про­сочування плазми в навколишні тканини, втрачає колишню здатність переміщатися по судинах і пляма при натискуванні вже не зникає, а лише блідніє і повільно відновлює свій колір. При перевертанні трупа вона вже не зникає, може зменшитись її інтенсивність, але на нижче розташованих ділянках трупа можуть утворитись нові плями. Для того, щоб вони з'явилися, потрібний більш тривалий час.

У стадії імбібіції трупна пляма при натискуванні не змінює свого забарвлення, а при перевертанні трупа не переміщується і тканини при розрізі рівномірно забарвлені у фіолетовий чи брудно-ліловий (бузковий) колір. Це обумовлено тим, що відбувається гемоліз і гнильний розпад еритроцитів, стінки судин і навколишні тканини просочуються гемоглобіном, який виходить через судинні стінки разом із плазмою.

Зміна забарвлення трупних плям залежить не тільки від стадії їх розвитку, але й від місця і сили натискування.

М.П. Туровець(1956, 1962)запропонував мікродинамометр для визначення сили тиску на трупну пляму. За одиницю тиску він вибрав 2 кг протягом 3 с на площі 1 см² у попере­ковій ділянці. Далі він визначав тривалість відновлення трупних плям до первісного забарвлення. Його дослідження

74

казали що стадія гіпостазу на трупах з ознаками асфіксичної

' мерті продовжується 16 год, на трупах з вираженою агонією (пг.ч крововтрати) - 12 год, на трупах з ознаками крововтрати N і од. Після цих строків трупні плями у всіх наведених групах не .зникають від натискування, а лише частково блідніють, тобто находяться у стадії стазу. Динамометричне дослідження трупних плям дало можливість М.П. Туровцю в стадіях гіпостазу і стазу ниділити по дві фази, що допомагає визначати давність настання смерті більш точно. Через 48 год після смерті автор констатував н.'їстання стадії імбібіції.

За спостереженнями М.П. Туровця тривалість відновлення і рунних плям у стадії гіпостазу у всіх групах - від 1-2 хв до 5-6 хв. У 1-ій фазі стазу (від початку її виникнення до 24 год після ( мерті) середня тривалість відновлення трупних плям у всіх і рунах - 15-40 хв. Після 24 год з моменту смерті (2-а фаза і і. і: і у) трупні плями відновлюються через 40 хв - 1 годину і

(•1,'ІІ.ШЄ.

У результаті проведених досліджень автор зробив висновок про те, що давність настання смерті треба визначати не стільки і.і стадією розвитку трупної плями, скільки за часом, необхідним /і.'ія відновлення її первісного забарвлення після натискування лппамометром.

А.І. Муханов (1965) запропонував свою модель динамометра пля дослідження трупних плям, названого ліворометром (від Ік'огез - трупні плями). Перевага його в тому, що головка у нього прозора, що дає можливість під час натискування на пляму спосте-рп.'іти за зміною кольору.

Досліджуючи закономірності у розвитку трупних плям, А.І. Му-у.піов натискував ліворометром на трупну пляму до зникнення її ио;ірвлення. Виявилось, що до 24 год після смерті майже завжди, м період 25-35 год - в більшій половині випадків, від 36 до 48 іол - у третині досліджень трупна пляма зникала від тиску ■ плою до 5 кг включно. Застосування більшої сили не впливало п.і результати дослідів. Через 48 год після настання смерті і.икірвлення трупних плям не змінювалось.

Ного дослідження показали, що для зникнення плям у період і" б годин після настання смерті потрібен тиск силою 100-500 г

75

(інколи до 2 кг), через 12 год - потрібна сила 2-3 кг, після 18 год - 4 кг, через добу - частіше потрібна сила 5 кг. За його даними тривалість відновлення первісного забарвлення трупних плям значно коливається у часі. А тому можна говорити лише про час (тривалість) відновлення плям, що найчастіше зустрічається: через 6 год після настання смерті вони відновлюються завжди протягом 1 хв (нерідко 3-30 с), через 12 годин потрібно, як правило, не менше 1 хв, інколи - 10-15 хвилин і більше; через 18 год плями відновлюються за 1 хв, найчастіше 2-25 хв, інколи - до 50 хв. Коли мине доба, для відновлення плям найчастіше потрібно 15-40 хв і більше.

На основі наведеного, А.І. Муханов запропонував таку мето­дику дослідження трупних плям: натискування робити, враховуючи силу тиску, до зникнення плями або, якщо вона не зникає, довести силу до 5 кг, натискуючи 2-3 с. Потім треба зазначити тривалість відновлення плями. При таких умовах дослідження про стан трупних плям свідчать 3 ознаки: зміна кольору, сила тиснення і час відновлення.

Колір трупних плям обумовлений станом гемоглобіну. Відомо, що у живої людини виявляється різниця в забарвленні арте­ріальної та венозної крові. Після смерті деякий час продов­жується тканинне дихання і кисень з крові поглинається. Через це в трупі вся кров має властивості венозної, чим і обумовлене синьо-багряне забарвлення трупних плям. Зміни гемоглобіну, поява його сполук (карбоксигемоглобіну тощо) викликають зміну кольору крові і трупних плям. При отруєнні окисом вуглецю кров, м'язи, внутрішні органи і трупні плями набувають рожевого чи яскраво-червоного забарвлення від карбокси­гемоглобіну. При метгемоглобінемії (при отруєнні речовинами, що утворюють метгемоглобін, - бертолетовою сіллю, аніліном, нітритами тощо) кров набуває шоколадного відтінку і надає трупним плямам синюшно-коричневого (аспідно-сірого) кольо­ру тощо.

Велика втрата крові внаслідок зовнішньої чи внутрішньої кровотечі може призвести до того, що трупні плями будуть виражені слабко або майже відсутні.

76

Кров стікає під власною вагою донизу не тільки в покровах и.ма, але й у внутрішніх органах. Особливо добре це видно в мпччіях, у петлях кишок, у задній стінці шлунка, в нирках тощо. І» цих внутрішніх кровонатьоках розрізняють ті ж стадії розвитку, що і в утворенні зовнішніх трупних плям.

У процесі розвитку стазу у внутрішніх органах частина плазми, яка виходить із судин, просочується через серозні оболонки і накопичується у плевральних, черевній і перикардіальній порож­нинах. Цей транссудат спочатку жовтий, а потім через домішок гемоглобіну стає червонуватим. На кінець 3-4 доби після смерті м порожнинах можна знайти до 50-100 мл такої рідини. Ці зміни посмертні і не зв'язані з будь-якими прижиттєвими пошкоджен­нями або хворобливими процесами.

За виглядом трупні плями можуть бути схожими на синяки, ось чому дуже важливо вміти їх розрізняти. Синяки можуть розташовуватись в будь-якому місці тіла, трупні плями локалізують­ся звичайно у нижчележачих місцях, межі їх нечіткі, в перших двох стадіях вони зникають або бліднуть при натискуванні пальцем. Для точного визначення необхідно хрестоподібно розрізати шкіру п ділянці передбачуваного синяка: скопичення темно-червоної рідкої або згорнутої крові в шкірі чи підшкірній клітковині свідчить про синяк. У випадку трупної плями - відсутність крововиливів, інколи вихід з судин одиничних крапель крові, рівномірне забарвлення у фіолетовий чи багряний колір.

Судово-медичне значення трупних плям дуже велике:

1. це абсолютна, найбільш рання, ознака смерті;

1. ступінь їх розвитку може орієнтовно свідчити про давність настання смерті;

2. вони вказують на положення тіла після смерті;

2. за ними можна зробити висновок про зміну положення група, про переміщення його з одного місця на інше (цьому сприяє малюнок плям);

3. забарвлення їх дає підставу лікарю запідозрити певну причину смерті (отруєння отрутами, що змінюють гемоглобін, дію холоду, утоплення тощо) і відповідно планувати і проводити розтин трупа;

77

6. вони вказують на кількість чи стан крові в трупі;

7. вони можуть симулювати синяки.

Трупне заклякання (гідог тогііз). Після настання смерті всі м'язи трупа розслаблюються, стають м'якими та податливими. Проте через деякий час м'язи починають поступово і самовільно ущільнюватись, стають твердими, трохи скорочуються і фіксують труп у певній позі, яку дуже тяжко змінити. Отже, трупне закля­кання - це особливий стан м'язової тканини, який характеризується її ущільненням і скороченням на певний період часу. Це одна з ранніх абсолютних ознак смерті, яка може бути виявлена через 1,5-2 год після настання смерті.

Наявність чи відсутність трупного заклякання визначають при зовнішньому огляді трупа шляхом прощупуванням м'язів з метою установлення ступеня їх щільності, здійснення пасивних рухів у крупних суглобах (нижньої щелепи, ліктьових, плечових, колінних, тазостегнових) та пальцях. При цьому виявляють силу, необхідну для того, щоб відкрити рот трупа, зігнути його руку чи ногу. За даними А.П. Курдюмова (1938) для згинання закляклої ноги інколи потрібна сила до 100 кг.

Причини трупного заклякання ще до кінця не з'ясовані. Існує багато гіпотез і теорій трупного заклякання, які зазнали суттєвих змін. Наводимо деякі з них.

Коагуляційна теорія. Запропонувавши цю теорію, Брюкке (1842), Куссмауль (1856), Кюне (1858) та інші вважали, що трупне заклякання обумовлене коагуляцією (згортанням) м'язового білка міозину під впливом посмертного накопичення у м'язі молочної кислоти. Розрішення (зникнення) заклякання відбувається внас­лідок наступного розчинення згорнутого міозину в надлишку тієї ж молочної кислоти.

Дегідратаційна теорія. її автори Лакасань і Мартій (1§99) стверджували, що трупне заклякання виникає внаслідок зневод­нення м'язів трупа при посмертному перерозподілі рідин тіла. Свої висновки вони обгрунтували спостереженнями з практики і результатами ряду дослідів. Зокрема, при тугому бинтуванні кінцівки або при тривалому знаходженні її в піднятому стані

і.іклякання в ній наставало раніше, ніж в решті частин трупа. Коли труп утримували донизу головою, то заклякання у нього (першу з'являлося у ногах. Введення в м'язи дегідратаційних речовин (хлористого кальцію, етилового спирту, ефіру, хлоро­форму) викликало моментальне їх заклякання. Швидкий розвиток трупного заклякання при смерті від великої крововтрати стверджує правильність цієї теорії.

Нейрогенні теорії. Ністен (1811) вважав, що трупне лаклякання є останнім проявом прижиттєвих м'язових скорочень, які виникають під впливом передсмертних нервових імпульсів. Закляклий м'яз ще не мертвий. За М.Є. Введенським (1901) "... заклякання м'язів є парабіотичний стан, що межує зі смертю, але аж ніяк ще не посмертним..." З судово-медичних праць, які підтверджують думку М.Є. Введенського про заклякання, як особливий вид парабіозу м'язів, треба відзначити роботи II.В. Серебреннікова, А.А. Сердюкова, Ю.М. Китаєва, А.С. То-росяна. Зокрема, В.В. Серебренніков (1960) зробив висновок, що трупне заклякання не є посмертним явищем, а являє собою діяльний стан переживаючої м'язової тканини. Таким чином, .«гідно з нейрогенними теоріями, трупне заклякання є не що інше як стан парабіозу викликаний порушенням метаболізму і кровообігу в м'язі, а також патологічними імпульсами з помираючої ЦНС, що виникають після смерті суб'єкта.

Сучасна біохімічна теорія. Вона грунтується на тому, що у фізіологічному процесі скорочення і розслаблення м'язів бере оезпосередню участь аденозинтрифосфорна кислота (АТФ). Розще­плення її супроводжується виділенням великої кількості енергії, яку витрачає м'яз на виконання механічної роботи. Одразу після гмерті певна кількість АТФ виявляється вільною, в зв'язку з чим м'язи знаходяться у розслабленому стані. Поступовий розпад (зменшення, а потім зникнення) АТФ у м'язах призводить до їх заклякання. Надалі АТФ уже не відновлюється.

Отже, трупне заклякання під час його розвитку і аж до початку розрішення не може вважатися ознакою кінцевої загибелі м'яза. Воно є своєрідним станом м'язової тканини, останнім проявом її життєвих властивостей.

78

79

У 1811 р. Ністен встановив, що трупне заклякання з'являється спершу в жувальних м'язах, потім воно переходить на м'язи шиї, плечового пояса і поступово розповсюджується донизу. Останніми заклякають м'язи нижніх кінцівок. Це так званий низхідний тип трупного заклякання (закон Ністена). Розрішення заклякання відбувається в такому ж порядку.

В.Ф. Володимирський (1930) спостерігав випадки, коли закля­кання спочатку виникало в м'язах шиї і тулуба, потім переходило на жувальну мускулатуру і тільки потім захоплювало кінцівки.

На думку В.Ф. Володимирського (1930), В.Л. Святощика (1955), А.А. Сердюкова (1958) трупне заклякання з'являється одночасно у всіх групах м'язів, незалежно від їх топографічного розташування. Але проявляється воно по-різному, залежно від особливостей групи м'язів, їх поперечника і зв'язку з кістковими важелями. Заклякання виникає швидше, коли м'яз коротший і товстіший. Цим і пояснюється низхідний порядок розповсюдження трупного заклякання.

Трупне заклякання відчувається вже через 1,5-3 год (частіше 2-4 год) після смерті, розповсюджується на всі групи м'язів через 12-18 год і досягає свого максимуму через 24-36 год. Тривалість трупного заклякання від 2 до 3 діб. Розрішення його настає через 3 доби, інколи - через 5-7 діб.

Якщо порушити трупне заклякання в початковий період його розвитку, воно знову відновиться. Якщо воно порушене через 8-10 год після смерті, то можливе його часткове відновлення. При порушенні трупного заклякання після його повного розвитку (через 16-18 год і пізніше) воно більше не відновлюється.

Розвиток трупного заклякання обумовлений багатьма факто­рами як зовнішнього середовища, так і самого тіла (мають значення температура - висока температура прискорює настання закля­кання, вологість повітря; кількість і стан м'язової тканини; причина смерті тощо).

Трупного заклякання зазнають не тільки скелетні м'язи, але й гладенька мускулатура, серцевий м'яз. Серце заклякає уже через 1-2 год, в ньому в зв'язку з цим відбувається перерозподіл крові. Заклякання серцевого м'яза залежить від його стану. У

80

зорових міцних суб'єктів спостерігають різке заклякання серця, яке триває 2-3 доби, водночас як хворобливо змінене серце ■аклякає слабко, видається на розтині в'ялим.

Утворення "гусячої шкіри" обумовлене трупним закляканням м'язів волосяної сумки, зокрема м'язів, що піднімають волос (т.егесіог рііае). На думку М.І. Авдєєва (1976) "гусяча шкіра" по має будь-якого діагностичного значення.

Стінки порожнистих органів, які містять гладеньку мускула­туру, також піддаються закляканню. В шлунку заклякання характеризується тим, що його складки добре виражені, те саме в кишечнику (не сплутати з гіпертрофічним гастритом!). При розрішенні трупного заклякання складчастість слизових оболонок зникає. У дітей може статися посмертна інвагінація кишечника, обумовлена нерівномірністю заклякання м'язів і перистальтикою кишечника в агональному періоді.

Каталептичне (від грец. каіаіерзіз - схоплювання) трупне «аклякання настає безпосередньо після смерті. Його спостері­гають при смерті від пошкодження довгастого мозку, крово-ншіиву в стовбурну частину мозку тощо. При цьому тіло фіксу-< іі.гя в тій позі, в якій застала його смерть. Каталептичне закля­кання пояснюють тим, що в момент смерті виникають судороги, • па.чми мускулатури, які безпосередньо переходять у заклякання.

Розрізняють загальне каталептичне заклякання (М. Рід. "Вер-иііііік без голови") та місцеве каталептичне заклякання

( «а гиСНЄННЯ Зброї В руці).

Має місце ще теплове трупне заклякання, яке розвивається 111»11 температурі навколишнього середовища вище 50 °С внаслідок згортання м'язового білка. Воно виникає при попаданні трупа в полум'я і не залежить від часу.

Судово-медичне значення трупного заклякання дуже велике:

1) це абсолютна рання ознака смерті;

'.') воно допомагає визначити приблизну давність настання ■ м"'|)гі (за ступенем його розвитку та вираженості);

0 заклякання фіксує позу трупа після смерті;

1) воно дає можливість іноді зробити висновок про пере­мішеним трупа з одного місця в інше (зі зміною пози);

81

5. воно може допомогти у розпізнаванні причини смерті і її генезу (наприклад, при отруєнні блідою поганкою воно може бути відсутнім, слабко виражене воно в серці при його хворобах тощо);

6. заклякання гладеньких м'язових волокон внутрішніх органів може імітувати прижиттєві хворобливі стани (наприклад, гіпертрофічний гастрит).

Автоліз — це самопереварювання тканин трупа під впливом власних протеолітичних ферментів - катепсинів (пепсину, трип­сину, амілази, фосфатази тощо) без участі мікроорганізмів. Це відбувається тому, що після настання смерті дія ферментів у трупі ще продовжується протягом деякого часу. Автолітичні процеси починаються зразу після смерті й відбуваються у всіх органах і тканинах. Цим пояснюється гемоліз еритроцитів, помутніння рогівки, зміна в ЦНС.

У шлунку відбувається самопереварювання слизової оболонки, розм'якшення стінки шлунка аж до її прориву. Подібні зміни інколи помилково розуміються як дія їдких отрут.

Швидко розвивається автоліз у кишечнику, в підшлунковій залозі. Остання піддається досить швидкому повному автолізу, іноді з геморагічним просочуванням її паренхіми, що інколи помилково розцінюється як гострий геморагічний некроз.

У надниркових залозах дуже швидко розпадається мозкова речовина. Про посмертні властивості процесу свідчить відсутність клітинної реакції на загибель тканин.

У судовій медицині автоліз має негативне значення, оскільки несумісний з правильною діагностикою прижиттєвих змін. Про­цеси автолізу не використовуються для визначення давності настання смерті.