Тема 20. Діалектика процесу пізнання. Гносеологічна функція філософії.

Семінарське заняття: Специфіка процесу пізнання − 2 год.

Мета: усвідомити сутність процесу пізнання, його межі і можливості.

Питання:

1. Пізнання як предмет філософського аналізу. Суб'єкт і об'єкт пізнання. Пізнання і практика.

2. Чуттєве і логічне пізнання, їх форми.

3. Різноманітність форм знання і пізнавальної діяльності. Проблеми істини.

4. Наукове пізнання і його специфічні ознаки. Методи емпіричного та теоретичного досліджень.

Основна література

1. Білецький І.П. Філософія і методологія наукового пізнання. Конспект лекцій / І.П. Білецький. − Х.: Харківський держ. економ. ун-т, 2001. − 104 с.

2. Горюнов В.П., Гаврюшин В.К. Философия науки и техники. Конспект лекций / В.П. Горюнов, В.К. Гаврюшин. − СПб.: Изд-во Михайлова, 2000. − 147 с.

3. Кохановский В.П. Философия и методология науки: учебное пособие / В.П. Кохановский. − М.: АСТ, Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. − 574 с.

4. Кушерець В.І. Знання як стратегічний ресурс суспільних трансформацій / В.І. Кушерець. − К.: Знання України, 2002. − 248 с.

5. Лешкевич Г.Г. Философия науки: традиции и новации. Учебное пособие / Г.Г.Лешкевич. − М.: ПРИОР, 2001. − 413 с.

6. Поппер К. Объективное знание / К. Поппер. − М.: Эдиториал УРСС, 2002. − 381 с.

Додаткова література

1. Канке В.А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги ХХ ст.: учебное пособие / В.А.Канке. − М.: Логос, 2000. − 312 с.

2. Рижко Л.В. Науковий простір і наукознавчі аспекти / Л.В.Рижко. − К.: Центр досліджень наукового-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, 2000. − 299 с.

3. Руденко М.Д. Гносис і сучасність / М.Д. Руденко. − Тернопіль: ТОВ "Джура", 2001. − 247 с.

4. Скотний В.Г. Раціональне та ірраціональне в науці і освіті / В.Г.Скотний. − К. - Дрогобич: Коло, 2003. − 283 с.

5. Цехмистро И.З. Холистическая философия науки / И.З. Цехмистро. − Сумы: Университетская книга, 2002. − 363 с.

Методичні вказівки

Треба мати на увазі, що в сучасній філософській літературі термін "гносеологія" (грецьк. - вчення про знання) вживається у двох основних значеннях:

• як вчення про загальні механізми і закономірності пізнавальної діяльності людини;

• як філософська концепція, предметом дослідження якої є наукове пізнання в його специфічних характеристиках.

Переважна більшість філософів, вчених вважає, що людина в принципі може пізнати себе і оточуючий світ. Але є такі вчення, які заперечують це. Так, наприклад, агностицизм (від грецьк. - непізнаний), найбільш відомими представниками якого є І.Кант і Д.Юм. Вони схиляються до думки, що людина не може пізнати сутність речей. Пом'якшеною формою такої концепції в історії пізнання виступає скептицизм.

Треба звернути увагу на такі основні поняття гносеології як об'єкт, суб'єкт, практика, істина, чуттєве, логічне, розсудок, розум, інтуіція.

Як відомо, предметом дискусій в історії філософії було питання про співвідношення чуттєвого і раціонального (розумового - в пізнанні). Істина полягає в єдності і взаємодоповненні цих двох компонентів пізнання. Поряд з почуттями, ірраціональними формами осягнення світу є уява, фантазія, інтуіція. Пізнання як єдність чуттєвого і раціонального тісно пов'язна з розумінням, яке є основним поняттям герменевтики.

Пізнання здійснюється у різних формах: побутово-практичній, ігровій, міфологічній, художній, філософській, релігійній, науковій.

Зважте на те, що одним з важливих питань теорії пізнання є питання істини. Класичне розуміння істини дав ще Арістотель: істина - це відповідність уявлень чи тверджень реальному стану речей. Основна ознака істини - її об'єктивність, тобто незалежність тих чи інших думок від суб'єкта за змістом. Істина може бути абсолютною (знання повністю відповідають об'єкту пізнання) чи відносною (неповне співпадання думки з об'єктом пізнання).

Наукове пізнання відрізняється від інших форм своєю системністю, глибиною, динамізмом, ефективністю. Саме наукове пізнання проникає в саму сутність речей, пізнає причини явищ.

Звертаючись до останнього питання теми, зверніть увагу на методологічну функцію філософії. Філософія осмислює найбільш загальні методи пізнання, тому вона виступає як методологія усього пізнання.